Географі́чна ка́рта або ма́па — зображення території земної поверхні на площині, зроблене у певному масштабі та проєкції та виконане за допомогою умовних знаків. До основних картографічних творів відносять також глобуси — об'ємні кулеподібні моделі Землі з нанесеним на них картографічним зображенням, виконані в певному масштабі і атласи — систематизовані цілісні зібрання карт, створені за єдиною програмою. Як приклад карт із різним охопленням території можна взяти карти світу, карти півкуль, карти материків і океанів, карти країн, карти областей, районів, карти заповідників, міст тощо. Карти складають на основі польових досліджень, аеро- і космічних знімків та інших картографічних джерел, статистичних і літературних даних.

Історія Найдавнішою (близько 14 000 років) картою знайденою на теренах України, є мапа, вирізана на уламку бивня мамута з Межиріцької стоянки. Зараз ця неповторна знахідка виставляється у Національному науково-природничому музеї НАН України.

Давньогрецький географ Ератосфен Кіренський (близько 275—194 роки до н. е.) не тільки виміряв довжину земного меридіана (250 000 стадій) і обчислив радіус Землі (40 000 стадій), але й увів визначення «паралелей» та «меридіанів», довільно зазначив їх на укладеній ним карті заселених земель — «ойкумені». Цією картою користувались 4 століття — до кінця І століття. До наших днів дійшло 27 карт давньогрецького вченого Клавдія Птолемея (близько 90—160 н. е.) з еллінізованого єгипетського міста Александрія, які він додав до своєї наукової праці «Географія». У ній він описав методику укладання карт, перелічив близько 8 тис. назв різних об'єктів відомої йому місцевості, зокрема кілька сотень із географічними координатами, визначених за Сонцем і зірками. Птолемей також уперше використав сітку меридіанів і паралелей, яка мало чим відрізнялася від сучасної.

У середні віки Землю зображували у вигляді кола або прямокутника, у центрі яких розміщували важливі міста, святі місця, на крайньому сході — рай, а на заході — пекло. У VI столітті одну з таких мап створив візантійський чернець Козьма Індикоплов. Зображена ним система світу розповсюдилася в тодішній Європі. Середньовічні картографи Європи і арабських країн креслили карти таким чином, що схід розташовувався нагорі карти, а північ, відповідно, ліворуч. Сам термін орієнтування походить від латинського слова ( — схід). Цю традицію вони успадкували від давньогрецьких і давньоримських мореплавців, бо насправді в морі набагато легше відшукати схід сонця, ніж північ.

Класифікація

Масштаб За масштабом карти класифікують на: оглядові — більший з 1 : ; оглядово-топографічні — від 1 : до 1 : ; дрібномасштабні — від 1 : до 1 : ; середньомасштабні — від 1 : до 1 : ; великомасштабні — від 1 : до 1 : , загальногеографічні карти такого масштабу називають топографічними; топографічні плани — від 1 : до 1 : .

Відмінні за масштабом карти мають різну точність і детальність зображення, ступінь генералізації і нерідко різне призначення.

Зміст За змістом виділяють дві великі групи карт — загальногеографічні і тематичні. Загальногеографічні. Докладно зображають сукупність географічних об'єктів земної поверхні певної місцевості (рельєф, гідрографію, рослинно-ґрунтовий покрив, населені пункти, господарські об'єкти, комунікації, кордони тощо) без виділення окремих зображуваних елементів з поміж інших. Складаються за єдиними вимогами до вмісту, оформлюються на математичній основі. Здебільшого будуються на основі номенклатурних аркушів. За масштабом поділяють на оглядові та топографічні. Оглядово-географічні. Карти, знаменник масштабу яких більший за . Застосовуються для відображення значних за площами ділянок земної поверхні або всієї поверхні загалом. Топографічні. Докладно зображують частину земної поверхні в заздалегідь визначених нормативними документами умовних позначеннях і на математичній основі. В Україні складаються в масштабах від 1 : до 1 : . Різновидом топографічних карт є топографічні плани, відтворення невеликих ділянок місцевості в ортогональній проєкції без урахування кривини земної поверхні, з масштабом від 1 : до 1 : ). Тематичні карти. Показують розміщення окремих елементів місцевості, взаємозв'язки і динаміку природних або суспільних явищ, населення, економіки, соціальну сферу. Переважно, їхній зміст всебічно розкриває певну тему. Змальовуються лише окремі складові земної поверхні, що безпосередньо пов'язані з темою карти або потрібні для орієнтування, чи подання зв'язків явищ з їх просторовим розташуванням на земній поверхні. Розрізняють геологічні, тектонічні, сейсмічні, гідрогеологічні, рельєфу, геоморфологічні, геохімічні, кліматичні, агрокліматичні, ґрунтів, геоботанічні, зоологічні, ландшафтні, економічні, промисловості, окремих галузей, транспорту. Їх можна поділяти за двома характеристиками. За зображуваним об'єктом: Карти природних явищ охоплюють всі компоненти природного середовища і їхні поєднання. До цієї групи входять карти геологічні (тектонічні, новітньої тектоніки, четвертинних відкладень, гідрогеологічні, інженерно-геологічні, геологічного районування), геофізичні, геоморфологічні (морфометричні, рельєфу, схилів, густоти розчленування рельєфу, глибини дна Світового океану), метеорологічні і кліматичні, біогеографічні (зоологічні, ботанічні, фенологічні), океанографічні (океанів та морів, шельфу), гідрологічні, ґрунтові, карти фізико-географічних ландшафтів і фізико-географічного районування тощо. Карти суспільних явищ відбивають об'єкти та події, пов'язані з існуванням та діяльністю людини. Зокрема, карти населення (чисельності, розміщення, демографічні, етнографічні, антропологічні, міграції), економічні (загально-економічні, промисловості, транспорту і зв'язку, сільського господарства та інших галузей), політичні, медико-географічні, історичні, соціально-географічні. Кожен із згаданих підрозділів також може ділитись. За кількістю зображуваних показників: аналітичні, комплексні, синтетичні.

Для тематичних карт класифікації за просторовим охопленням можуть будуватись не на основі ієрархії адміністративних одиниць, а за іншими критеріями. Наприклад, класифікація на основі певного фізико-географічного чи економіко-соціального районування. Тематичні карти поділяються також за орієнтацією на кінцевого споживача — спеціальні карти: навчальні, туристичні, навігаційні, кадастрові та інші.

Статус Карти класифікуються за їхнім правовим статусом: Міжнародні. Мають наддержавний правовий статус, створюються згідно з вимогами відповідних міжнародних організацій, уповноважених на те державами-членами. На основі рішень міжнародних світових конгресів була створена карта світу масштабу 1 : . Національні. Створюються відповідними уповноваженими картографічними органами окремих держав і є офіційними документами для різних органів державної влади. Відомчі. Створюються окремими органами державної влади, громадськими організаціями, науково-виробничими установами заради використання з різноманітними цілями в підвідомчих закладах.

Призначення За призначенням карти поділяються на:

науково-довідкові — призначені для виконання за ними наукових досліджень і отримання якнайбільше повної інформації; культурно-освітні — призначені для поширення знань, ідей; технічні — стосуються об'єктів та умов, потрібних для вирішення якихось технічних завдань; навчальні — використовуються як наочність для вивчення географії, історії, геології та інших дисциплін; туристичні — можуть бути позначені подорожні маршрути, відомі місця; та інші.

Охоплення території За охопленням території карти поділяються на: Світу (карта земної кулі). Океанів (карта всіх, або окремих океанів). Материкові (карта окремого материка, «Африка», як приклад). Всередині материків карти класифікують залежно від обраної ознаки: політико-адміністративні, бувають груп держав, окремих держав, областей, штатів, кантонів, районів тощо; фізико-географічні, ділять на карти природних районів, регіонів; економічні, поділяють на карти економічних районів; Країн і регіонів (карта однієї країни, «Україна», як приклад).

Характер й ступінь практичної направленості Спеціальні карти, що призначені для вирішення певного кола завдань або для використання певною категорією користувачів. Залежно від характеру й ступеня практичної направленості змісту розрізняють: Навчальні. Використовують в процесі навчання в середній або вищій школі, як наочний засіб на професійних курсах. Технічні. Застосовують для вирішення певних технічних і проєктних завдань. Навігаційні. Використовують для вирішення завдань морської навігації. Довідково-інформаційні Створюють задля наочного представлення певних відомостей про територію в їхньому просторовому співвідношенні. Туристські. Надають наочну інформацію про визначні місця та заклади гостинності певної території. Культурно-освітні. Створюють з метою поширення в суспільстві певних знань, ідей.

За функціональним призначення розрізняють: Інвентаризаційні карти, які відбивають об'єкти й явища відповідно до їхньої класифікації, що враховує інтереси даної області діяльності. Оцінкові карти, що показують необхідність або ефективність використання природних або соціально-екологічних умов й ресурсів для тих чи інших цілей. Індикаційні Прогнозні Рекомендаційні

Способи дослідження Залежно від способів дослідження карти бувають: Аналітичні карти показують окремі сторони або властивості явищ без відбиття зв'язків та взаємодії з іншими їх сторонами або властивостями (температурою повітря, напрямком і силою вітру, опадами, крутизною схилів тощо). Синтетичні карти дають цілісну інтегральну характеристику явищ, при формуванні яких враховуються складові частини конкретного явища та наявні між ними зв'язки (ландшафтні, кліматичного чи гідролого-кліматичного районування тощо). Комплексні карти представляють декілька взаємопов'язаних явищ або їх складових, кожне явище в своїх показниках.

Об'єктивність За ступенем об'єктивності змісту розрізняють: Карти-спостереження містять дані, що отримані безпосередньо у підсумку спостережень (опадів, забруднення атмосфери). Карти-висновки складають шляхом обробки фактичних даних та їх інтерпретації відповідно до уявлення автора про явище, що зображується (наприклад, клімат). Гіпотетичні карти складають за недостатньої кількості фактичних даних на основі гіпотез та припущень (дрейфу материків). Тенденційні карти показують явно спотворену дійсність.

Створення карт

Створення карт проводиться за допомогою картографічних проєкцій — способу переходу від реальної, геометрично складної земної поверхні до площини карти. Для цього спочатку переходять до математично правильної фігури еліпса або кулі, а потім проєктують зображення на площину за допомогою математичних залежностей. При цьому використовують різні допоміжні поверхні: циліндр, конус, площину. Циліндричні проєкції використовуються для карт світу — модель Землі ніби вміщують у циліндр і уявно проєктують на його стінки земну поверхню. При розгортанні циліндра утворюється плоске зображення; меридіани і паралелі у цій проєкції — прямі лінії, що проведені під кутом, лінія найменших спотворень — екватор. Конічні проєкції найчастіше використовуються для зображення Євразії, Азії, світу. Для цього один або декілька конусів насаджуються на модель Землі і на них переносять всі точки земної поверхні. Меридіани у такій проєкції — прямі лінії, які виходять з однієї точки (полюса), а паралелі — дуги концентричних кіл.