Террі або Тарас Савчук (), повне ім'я Те́рренс Го́рдон Са́вчук (; 28 грудня 1929, Вінніпег, Манітоба, Канада — 31 травня 1970, Нью-Йорк, США) — канадський хокеїст українського походження, воротар. Провів 21 сезон у Національній хокейній лізі (14 — за «Детройт Ред-Вінгс», 3 — у «Торонто Мейпл-Ліфс», 2 — у «Бостон Брюїнс», по сезону за «Лос-Анджелес Кінгс» і «Нью-Йорк Рейнджерс»). Найкращий воротар НХЛ 1952, 1953, 1955, 1965.
Людина 600-т шрамів; став легендою хокею, його по праву називають «Воротарем № 1 світового хокею».
Прізвисько «Юкі» (Ukey) отримав через українське походження.
Дитинство Терренс Гордон Савчук був третім сином українського емігрантського подружжя Луї та Анни (до шлюбу Масляк) Савчуків, що проживали у робітничому передмісті Вінніпега. Його хрещено Тарасом, але в документах про народження записано по-простому — Террі.
Пройшов усі «принади» того часу. Спорт став віддушиною для Тараса і робітничої сім'ї. До занять хокеєм його залучив брат Микола (Майк), який почав успішно виступати за місцеву спортивну команду. Проте показовою стала ситуація, коли 12-річний юнак, знаючи важку фінансову ситуацію юнацького спортивного клубу, приніс до клубу хокейні воротарські обладунки старшого брата, Майка, — і в 14 років у них грав та не розлучався з ними майже все своє життя.
Початок кар'єри 1940-ті роки були насправді важкими для робітничої сім'ї Савчуків, батько якої працював на будівництві, тому сини прилучалися до роботи. Террі у своїх 14 років працював в одній з пекарень Вінніпегу. Його, як і всю тодішню молодь з робітничого класу, до спортивного руху спонукували і скрутні часи, і виснажлива праця. Хоч Террі подобалися різні види спорту, проте в нього найбільш вдавалася гра в хокей, в канадське регбі та бейсбол. Та невдовзі він, через прикру травму руки в регбійному матчі, обмежив свою участь в спортивних іграх. Його батькам, після втрати двох синів, стало спокійніше.
Самі кліматичні умови сприяли чергуванню хокею та бейсболу у житті Террі. Тренування на хокеїста проходило звичайно на залитих майданчиках чи замерзлих озерах поблизу Вінніпегу з листопада по квітень; ігри та тренування в бейсбол — на тих же самих майданчиках, але вже у весняно-літній період. Таким чином Террі вдавалося підтримувати форму, як в одному, так і в другому виді спорту.
У бейсболі Тарас спробував себе в різних амплуа. У хокеї від самого початку зайняв позицію воротаря, наслідуючи приклад старшого брата. В обох видах спорту швидко досяг значних успіхів: його почали впізнавати на вулицях, хвалили перед батьками, — і ті дозволили Террі частіше займатися спортом.
В 15 років Террі став місцевою знаменитістю: його взяли в юнацький склад вінніпезької бейсбольної команди Елмвуд Джаєнтс (), де він багатьом запам'ятався дивною поставою, швидкістю та не за роками дорослими діями. У цей же час він дебютував в місцевій хокейній команді Вінніпег Монархс (). Його побоювалися ставити на всю гру серед дорослих, більшість ігор проходили на відкритих майданчиках та у вечірній час, команд у цих турнірах було небагато. Завдяки турнірам та хокейним тренуванням Тарас набрав оптимальну фізичну форму. На початку бейсбольного сезону Террі був найкращим з фізпідготовки (більшість гравців проводили нечасті тренування, або й взагалі відпочивали) — і його перевели на тренування основного складу, за який він зіграв кілька товариських спарингів.
Про хлопця заговорили місцеві бейсбольні тренери як про майбутню канадську бейсбольну зірку. На той час бейсбольні ліги канадських провінцій були доволі сильними, оскільки в них виступали не білошкірі представники з США, яких через закони сегрегації не допускали до американських турнірів, а лігу для «чорних» постійно утискали. Тому турніри провінцій Саскачеван, Онтаріо чи Манітоби інколи поступалися за силою тільки регулярному бейсбольному чемпіонату окремих штатів. Наведемо підсумкову таблицю провінції Манітоба 1948 року, привертає увагу 41 хіт, які здійснив юний Тарас за 109 підходів, і обійшов більше 10 сильних представників з США. Він був лідером «елмвудських гігантів», — і його рекорди не могли побити протягом 20 років. А окремі бейсбольні технічні навички посприяли Террі ще й у подальшій хокейній кар'єрі.
Надхненний успіхами свого підопічного у бейсболі, Боб Кіннаєр— його перший тренер в гаківці, вирішив показати Тараса спеціалістам з хокею. Коли він нарешті отримав дозвіл, то взяв Террі з собою до Мічигану, де проходили передсезонну обкатку деякі новачки детройських «Червоних Крил». Тому, коли місцеві тренери-скаути побачили талант цього «вініпезького ведмедя», була відбита телефонограма до Детройта і Террі запропонували ще на місяць залишитися на зборах в цьому місті. Згодом до Мічигану приїхав менеджер Джек Адамс з «Детройт Ред-Вінгс» і запропонував Террі підписати з ними контракт.
Додому Тарас повертався наче на крилах, але батьки вгамували його запал: не можна було переривати навчання — тому вирішили ще трохи зачекати. Проте в рідній команді справи йшли пречудово, в юнацькій лізі провінції Онтаріо (найбільш хокейному краю того часу), вінніпезці успішно «громили» своїх супротивників. Саме на одній з таких ігор Тараса приглянув скаут клубу «Бостон Брюїнс», оскільки монархи з Вінніпегу були тоді підшефними хокейного клубу з Бостона. Відтак за Террі розгорілися справжні спортивні баталії. Довідавшись, що у них з-під носа, та ще й на їх території головні конкуренти хочуть забрати юнака, бостонські ведмеді вирядили до Вінніпега емісарів з Бостону. У тяжких баталіях та мріях минула зима. І завершальним акордом стала перемога в фіналі турніру провінції Онтаріо в постійних фаворитів з Монреаля.
Весною 1946 Савчук дебютував у серйозних бейсбольних змаганнях за команду з Вінніпегу. Після війни американська бейсбольна ліга розширювалася кількісно, тому команди потребували виконавців і власники клубів запустили скаутів по Північній Америці, а дехто вважав, що на теренах Канади також можна знайти перспективних бейсболістів, одним з яких став Террі Савчук. З літа 1946 року за ним приїжджали скаути з головної бейсбольної ліги () і відомих клубів «Піттсбург Пайретс» та «Сент-Луїс Кардиналс», кожен з них, через своїх емісарів, пропонували спокусливі умови (контракти, навчання в коледжах…).
За роками розсудливий Тарас як єдиний син у родині не хотів залишати батьків надовго. До того ж варто було залікувати травми, а потім ще раз спробувати себе в серйозному хокеї — мрії всіх канадських хлопчаків.
Тяжка ситуація, що склалася в родині після падіння батька з риштування і його інвалідність спонукала Террі до рішучих дій. З того періоду він почав відчувати обов'язок перед родиною як головний годувальник (в фінансовому плані), тому через свого тренера Боба Кіннаєра дав знати детройцям, що готовий вступити в команду. Незабаром був підписаний контракт — Савчук приніс перший свій спортивний заробіток — 2000 доларів у сім'ю. Це був перший його серйозний і дорослий крок у житті. Менеджер Джек Адамс пообіцяв, що Террі гратиме недалеко від родини, і матиме певні дні для їх відвідин (деякі ЗМІ того часу вказували і на сприяння клубу у лікуванні батька).
Як і домовлялися, Террі за контрактом повинен був пройти практичну школу хокею в структурі клубу «Детройт Ред Вінгс», тому він почав клубну кар'єру в команді Гелт Ред Вінгс (), котра з 1944 року діяла як філіал команди Детройта. Символічно, що рік перед цим таке ж стажування там проходив і Горді Хоу («містер хокей»), і в 1946 році програла в півфіналі турніру провінції Онтаріо команді з Монреаля, яку в фіналі переміг Террі з своєю командою, й надалі Горді на рік випереджатиме в кар'єрі Террі в усіх крилатих командах. Команда з містечка Галт знаходилася в сусідній Онтаріо (провінції), тому й навідувати батьків було зручно. Команда дома грала на критій ковзанці й мала певну хокейну історію. Прийшовши в команду, Террі став її новою зіркою, замінивши Горді Гоу. Команда галтських «червоних крил» знову успішно пройшла турнір провінції Онтаріо, тільки цього разу уже в фіналі поступилася. Саме в 1947 році закінчилася трьох-річна «промоційна» співпраця НХЛ з цим клубом. Тому уже тренувальні літні тренувальні збори Террі провів в ( провінції Онтаріо, яка тоді стала партнером детройського клубу. Террі розпочав з ними новий сезон в юнацькій лізі Онтаріо, але не дограв його до кінця.
Менеджмент «Детройт Ред Вінгс» підписало нову спонсорську угоду з клубом на кілька рангів сильнішим — Омаха Найтс (), який виступав в місцевій аматорській лізі, що переросла пізніше в «Хокейну Лігу Сполучених Штатів» (ХЛСШ) — третю по рангу на півночі Америки. У команді грало багато дорослих та колишніх хокеїстів і зустрічалася вона з командами, які потім ввійшли в Національну хокейну лігу (НХЛ). Команда грала в містечку Омаха (штат Небраска), тепер це було трохи дальше від рідного дому та ще й в іншій країні. Террі в період з 1947 по 1948 роки вдало освоївся на новому місці, а після дуже страшної і прикрої травми з оком (більшість після такої закінчують зі спортом), його авторитет був безсумнівним. Команда тоді досягла найбільших своїх вершин, Савчука признали найкращим новобранцем цієї Ліги. Після успішного сезону та дифірамбів перспективи молодого воротаря стають значними.
У 1948 газета «Індіанаполіс Старз» про молодого Терренса Гордона писала: «Він вдало закінчив сезон з „Омахою“ й став його сенсацією. Савчук — надійний воротар, який не дозволить суперникам впевнено почуватися на ковзанці.» Це була серйозна заявка на регіональному рівні — тому деякі спеціалісти вирахували перспективу молодого і азартного гравця, котрий виділявся зростом, не по-юнацьки дорослим ставленням до гри. Миттєво розлетілися «гінці» по округам — зібрати інформацію про цього юнака.
14 жовтня 1948 року 6000 глядачів льодової арени в Індіанаполісі побачили… майбутнє. То був перший матч Савчука в Американській хокейній лізі. Савчук новий хокейний сезон розпочинає в новому детройському фарм-клубі () і проводить там два цикли 1948—1949 і 1949—1950 роки. Вони грали в столиці штату Індіана — Індіанаполісі. Террі всіх вразив своєю воротарською горило-подібною стійкою. У ті часи колеги-воротарі в усіх лігах зазвичай стояли у воротах на повний зріст, лише на кілька градусів нахиляючись уперед. Террі ж більшу частину матчу провів на напівзігнутих ногах, вигнувши спину майже на дев'яносто градусів, а його плечі практично торкалися колін. Пізніше він пояснив: «Така стійка дає мені можливість раціональніше використовувати тіло, бути рухливішим, й швидше реагувати на кидки шайбою.» Але Савчук трохи злукавив. Йому просто фізично важко було стояти в повний зріст — «не пускала» спина.
Той матч «кепіталс» виграли з рахунком 5-1. Савчук пропустив один гол, зробив 25 «сейвів». В «Індіанаполіс Кепіталс» жодним чином ніхто не пожалкував через свого молодого новачка, котрий своїми емоціями і своєю грою спонукав команду, а глядачі були в захваті від його самопожертви. «Столичні» виступали в Американській хокейній лізі (друга за рангом після НХЛ) і двічі вигравали свою конференцію, а в 1950 році виграли головний приз ліги. Террі в цей час став найкращим новобранцем, а згодом найкращим гравцем фіналу ліги. Не дивно, що на цього молодого і перспективного воротаря ласо дивилися скаути клубів з Національної Хокейної Ліги.
Характер
Уже народившись в 1928 році в робітничій сім'ї в приміському селищі Вінніпегу, малюк почав пізнавати всі «принади» своєї трагічної долі. У нього виявили вроджене захворювання спини і він лише з великими зусиллями міг випрямлятися в повен зріст. Після того, як ще зовсім юний Тарас зламав собі руку, і боячись батькових повчань нічого не сказавши нікому, йому не була надана кваліфікована допомога, що й призвело до непоправного — його права рука була суттєво коротша за ліву.