Василь і Феодор Печерські († 1098, Київ) — двоє києво-печерських святих, преподобномученики. День їх пам'яті випав на День Незалежності України (24 серпня).
Преподобномученики Василь і Феодор були ченцями в Києво-Печерській обителі в XI столітті і були з'єднані між собою тісною дружбою. Св. Феодор, який роздав свій багатий маєток, згодом спокушуваний дияволом, почав жаліти про це. Преподобний Василій, ієромонах, своїми молитвами та настановами визволив його від пристрасті сріблолюбства.
Обидва ченці померли в 1098 році від ран, нанесених ним князем Мстиславом Святополковичем, який несправедливо їх запідозрив в своєкорисному приховуванні знайдених ними скарбів.
Через рік, Мстислав під час міжусобної війни, раптово через отвір дошки, був вражений стрілою в груди, сказав: «Вмираю за преподобномучеників Василія і Феодора».
Дні пам'яті: 24 серпня (11 серпня за старим стилем), 11 жовтня (28 вересня за с.ст.).
Життя Василя і Феодора Печерських Корінь усього лихого то грошолюбство (1 Тим. 6, 10), - сказав Божественний апостол Павло. Ці слова збулися на ділі в цьому гідному хвали житії, де начальник зла, ворог, не інший річчю, як грошолюбством, навів злі душевні і тілесні спокуси на душу блаженного Феодора, і страждання і смерть не тільки на нього, а й на радника його, блаженного Василя. Повість ця пишеться так.
У блаженного Феодора в його світському житті було велике багатство. Почувши ж євангельські слова Господні: «Всякий з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути Моїм учнем» (Лк. 14, 33), - прослідував тому слову. І, залишивши все мирське і роздавши багатство жебракам, він став чорноризцем в Печерському монастирі і ревно трудився в чеснотах.
За наказом ігумена, він жив в печері, яка називається Варяжською, і в ній пробув багато років у суворій стриманості.
Цьому блаженному Феодору одного разу ворог приніс чималу печаль і тугу про маєток, розданий жебракам, приводячи йому на думку довгі роки життя, знемога плоті і убогість монастирської їжі.
Феодор не зрозумів спокуси, не пам'ятав слів Господа: Тому то кажу вам: Не журіться для душі вашої, про те що будете їсти та що пити, ні про тіло своє, у що одягнутися, душа ж чи не більша від їжі, а тіло одягу? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, і Отець ваш Небесний їх годує. Ви чи не набагато кращі за них? (Мф. 6, 25-26). І почав він від скорботи та впадати у розпач, збентежений убогістю, і довго затьмарював його ворог, і цю скорботу він явно відкривав своїм друзям.
Був у тому ж монастирі чорноризець ім'ям Василь, досконалий інок. Він, бажаючи втішити і відвернути від відчаю Феодора, сказав йому: «Брате Феодоре, молю тебе, не губи мзди своєї; якщо, розкаявшись в подвиг своєму, знову бажаєш маєтку, розданого жебраком, я постараюся повернути його тобі; тільки ти скажи перед Богом, щоб милостиня твоя була зарахована за мною, і ти будеш спокійний, отримавши свій маєток. Але подумай, чи потерпить це Господь. Так само в Царгороді хтось, пошкодувавши золота, розданого в милостиню, зарахував його перед Богом за іншим, від якого отримав те, що роздав; але коли сказав він: «Не я, Господи, створив милостиню, але вона належить йому, раптом впав він і помер посеред церкви, і разом втратив і золота, і життя».
Феодор, почувши це і обдумавши, став оплакувати свою провину і догоджати братові, який врятував його від такого душевного недугу. Про таких людей сказав Господь: «Якщо здобудеш дорогоцінне з нікчемного, то будеш як уста Мої» (Єр. 15, 19). І з тих пір між цими двома ченцями утворилася приязнь.
З тих пір Феодор процвітав в заповідях Господніх і робив все, що праведно, благоугодно, свято і непорочно. Тоді диявол, будучи жорстоко вражений тим, що не зміг його таким чином привернути до срібролюбства, знову озброївся на преподобного і розставив йому інші спокуси для тієї ж погибелі. Одного разу Василь був відісланий ігуменом на одне послухання, де пробув три місяці. Ворог, знайшовши цей час зручним для своїх підступів, перетворився в образ Василя і прийшов до печерного брата, представляючись, що розмовляє з ним про корисні речі. «Феодор, сказав він йому, як тепер досягаєш успіхів ти? Чи припинилася в тобі бісівська лайка? Чи він тобі ще творить капость, збуджуючи любов до наживи і пробуджуючи спогад про розданий жебракам маєток?»
Феодор же, не зрозумівши, що це біс, і думаючи, що це говорить йому брат, відповідав: «Твоїми молитвами, отче, я зростаю; стверджений тобою, не послухаю я думок, навіваються бісами. І якщо тепер ти що накажеш, зроблю з ретельністю, не ослухавшись тебе, тому що я отримав велику користь для душі моєї через твої настанови». Біс же, уявний брат, відчувши сміливість від того, що Феодор не пом'янув імені Господа Бога, сказав йому: «Даю тобі ще іншу пораду, яка дасть тобі спокій, і незабаром ти отримаєш від Бога нагороду за розданий тобою маєток. Проси у Господа Бога, щоб Він подав тобі безліч золота і срібла, і не давай нікому входити до тебе, і сам не виходь з цієї печери». Брат же обіцяв виконати все це. Тоді відійшов від нього пронирливий біс і, невидимо наштовхуючи його на помисел про знахідку скарбу, схиляв його до молитви про те. Феодор, молячись Господу, щоб отримати від нього скарб, обіцяв все роздати на милостиню. Заснувши, він бачив уві сні біса, світлого і прикрашеного, як Ангел, який показував йому в печері скарб. І видіння було Феодору не одне, але багато разів. Він, через кілька днів прийшовши на показане місце і почавши копати, знайшов великий скарб зі срібла і золота і дорогоцінні сосуди.
Після цього прийшов знову біс в образі Василя і сказав печернику: «Де даний тобі скарб? Що з'явився тобі сказав і мені, що, по твоїй молитві, мені дано буде безліч золота і срібла ». Феодор же не хотів показати йому скарбів. І тоді злохитрий біс став явно говорити блаженному і потай вкладати в нього помисел, щоб, взявши скарб, йти в іншу країну. Але спершу сказав так: «Брате Феодоре, не казав я тобі, що незабаром отримаєш від Бога нагороду за розданий тобою маєток, бо Він сказав: Всякий, хто залишить будинок або землю заради імені Мого, одержить у сто разів більше і успадкує вічне життя ( Мф. 19, 29). Тепер уже багатство в твоїх руках; роби з ним, що хочеш». Відповідав йому печерник: «Для того просив я у Бога, щоб, якщо подасть Він мені, все роздати на милостиню, і думаю, що для того Він і дав мені». Супостат сказав йому: «Бережись, брат Феодор, щоб ворог знову не завдав тобі скорботу за роздачу, як і раніше, бо це дано тобі замість того, що роздав ти убогим. Я даю тобі пораду, взявши це, йти в іншу країну і там купити маєток для прожитих свого; можеш там врятуватися і уникнути бісівських підступів. Коли ж наблизиться відхід твій від цього світу, віддай маєток, кому захочеш, і так пам'ять про тебе переживе тебе. Феодор сказав йому: «Чи не постидаюсь я того, що залишив світ і все, що в ньому, і обіцяв закінчити життя моє в цій печері, а тепер буду втікачем і жителем мирським? Якщо завгодно твоїх, то я буду жити в монастирі і виконувати всі інші накази твої». Відповідав йому біс: «Не можеш приховати тут скарби, про них дізнаються і візьмуть від тебе. Але прийми мою пораду і зроби скоріше, що я тобі кажу. Якби не було угодно Богові, щоб ти мав багатство, Він би не дарував його тобі, не повідомив би і мене, щоб наставити тебе». Тоді печерник, повіривши бісу, як брату, почав таємно готувати вози і скрині, в які треба було зібрати скарб, щоб вийти з печери туди, куди виведе його біс, який бажав підступами своїми відлучити його від того святого місця преподобних батьків Антонія і Феодосія і самої Пресвятої Богородиці, особливо ж від Бога. Людинолюбний же Господь, не бажаючи, щоб загинув жоден з того святого місця, врятував і раба Свого Феодора молитвами преподобних Своїх.
У той час повернувся з дороги Василь, який врятував раніше Феодора від злого помислу, і прийшов до печери, щоб побачити живе в ній брата, і сказав йому: «Брате Феодоре, як тепер перебуваєш ти в Богові? Довго я не бачив тебе». Феодор здивувався цьому привітанню і відповідав: «Що ти кажеш, ніби давно не бачив мене. І вчора, і перед вчорашнім днем, і постійно ти був зі мною, повчаючи мене, і я вже вирушаю в дорогу, як ти наказав мені». Василь же ще більше здивувався такій відповіді і запитав: «Скажи мені, брат Феодор, що означає слово це? Ти говориш, що і вчора, і до того, і постійно я був з тобою і повчав тебе. І куди ти йдеш? Я повернувся з дороги і не знаю нічого. Якщо було що над тобою від бісівського дійства, молю тебе, Бога ради, не приховуй від мене».
Феодор же з гнівом сказав йому: «Що ти спокушаєш мене, навіщо бентежиш душу мою: то кажеш ти мені так, то інакше. Якому слову мені вірити?» - І він з досадою прогнав його від себе. Після такого прийому Василь пішов у монастир, а біс, в образі Василя, знову прийшов до нього і сказав: «Брат, шаленів я, окаянний, кажучи тобі інше; тому не приймаю я докучання, прийнятого від тебе; але знову кажу тобі: скоріше йди звідси в цю ніч, взявши знайдений скарб». Сказавши це, він пішов від нього. Після цього знову Василь прийшов до нього, взявши з собою деяких старців, і сказав печернику: «Вони свідки того, що тепер три місяці, як я не бачив тебе, бо був відправлений ігуменом у монастирських справах, і тепер лише третій день, як повернувся в монастир. Ти ж, тільки-но я прийшов, сказав мені, що і вчора, і до того, і постійно я був у тебе; тому я думаю, що тут був бісівський привид в моєму образі. І, якщо хочеш дізнатися істину, зроби так: не дозволяй нікому, що приходить до тебе, розмовляти з тобою, поки не створить Ісусову молитву. Якщо не захоче - ти зрозумієш, що це біс». Сказавши це, Василь виголосив заборонну молитву, закликавши на допомогу святих, і, мудро наставивши Феодора, відійшов в монастир, в свою келію. І після цього біс не посмів більше з'явитися Феодору. Феодор ясно зрозумів приваблення пронозливого ворога і з тих пір кожного хто приходить до нього спершу примушував створити молитву Ісусову, тоді вже розмовляв з ним. Так зміцнився він на ворога, і Господь урятував його з вуст лева, що намагається поглинути, як трапляється з багатьма, що поневіряються в пустелях і в проваллях земних і мовчать наодинці в затворах, яким потрібна велика сила і Божа допомога, щоб вони не були переможені в єдиноборстві і поглинені душогубними звірами.
Позбавлений від цього робу погибелі блаженний Феодор став старатися, щоб скоріше ворог впав в яму, а не він, і почав з того, що скопав глибоко землю і поклавши туди спокушавший його знайдений ним скарб, засипав його. Щоб зовсім загинула і пам'ять цього скарбу, блаженний невпинно благав Господа, щоб він дав йому забути те місце, де він заховав його, і щоб позбавив його від будь-якого прояву пристрасті сріблолюбства, і Господь виконав благання його. Бо від того часу він не знав ніколи про те місце і не думав ніколи про придбання, і золото і срібло вважав за сміття.
Потім, щоб біс не приступав до нього з тією ж зухвалістю, коли він, будучи без дієвим, впав би в лінощі, через що у ворога народиться безстрашність, - примусив себе блаженний Феодор до важкої роботи. Він поставив в печері жорна і почав працювати на братію, приносячи з монастиря жито і розмелюючи його сам, своїми руками, і проводив без сну всі ночі, працюючи в ручній справі і в молитві; коли ж наставав день, він відносив борошно і знову приносив жито. І так, працюючи багато років, чимало полегшував монастирських працівників і не соромився цієї праці.