Кана́л Дніпро́ — Донба́с — штучний водотік, що сполучає одні з найбільших річок України: Дніпро та Сіверський Донець.
Історія Індустріалізація наприкінці XIX — початку XX століть виснажила запаси прісної води на сході України. Сіверський Донець — головна річка східної України, до 1970-х років XX століття вже ледве могла забезпечити потреби промисловості, зрошувальних систем і водопостачання населення. Ситуація погіршилася, коли було споруджено канал Сіверський Донець — Донбас для постачання води Донецької області, що був спроєктований на забір води із Сіверського Дінця — до 43 м³/сек, тобто майже половину його річного стоку в місці відгалуження. Тож у 1969 році було розпочато будівництво каналу Дніпро — Донбас для перекидання води з Дніпра до Сіверського Донця. Спочатку було заплановано дві черги загальною протяжністю 550 км: перша — до Сіверського Донця, друга — безпосередньо до Донецької області додатково до каналу Сіверський Донець — Донбас. Однак, вийшло завершити лише першу чергу каналу, яка почала функціонувати у квітні 1982 року. Перед початком експлуатації каналу Дніпро — Донбас 1976 року Мінводгосп України поставив завдання інституту «Укргідропроєкт» розробити проєкт експлуатації першої черги каналу.
Управління каналу Дніпро — Донбас було створено Наказом Мінводгоспу України № 384 від 3 вересня 1976 року.
Опис
Канал Дніпро — Донбас працює у компенсаційному режимі, тобто поповнює нестачу води у річці Сіверський Донець і подає воду для сільськогосподарських потреб в частині зрошення земель та промислових і комунальних потреб, риборозведення у Дніпропетровській, Полтавській, Харківській областях.
Характеристика траси каналу і поздовжнього профілю Траса каналу Дніпро — Донбас починається головною водозабірною спорудою, розташованою на 245-му пікеті Орільської захисної дамби Кам'янського водосховища.
Загальна довжина каналу 263 км. За умовами рельєфу траса каналу поділяється на три основні ділянки: підйом, перехід через водорозділ, скидна дільниця.
На дільниці підйому завдовжки 193,5 км, 12-ма помповими станціями воду підіймають на висоту — 68 м, траса проходить по заплавам річок Оріль та Орілька. Ділянка переходу через водорозділ (завдожки 10 км) виконана у вигляді гідротехнічного тунелю (3,35 км) і закінчується багатоступеневим водоскидом у Краснопавлівське водосховище. Скидна самопливна дільниця каналу починається після гідровузлу Краснопавлівського водосховища, проходить по заплавах річок Попільня, Бритай і Берека до річки Сіверський Донець.
Основні характеристики річища каналу Канал має трапецеїдальну форму. Ширина по дну до 168 км — 20 м, далі — 10 м. Закладення відкосів: підводних частин — 1:4, верхньої частини — 1:3. Ширина поверхні від 30 до 60 метрів і завглибшки 4,5-6,5 м.
Режим роботи каналу Канал розрахований на велику витрату води — до 120—125 м³/сек, максимально допустима швидкість течії — 0,65 м/сек.
Зимовий режим: витрата води річищем не більше — 55 м³/сек, швидкість течії — 0,5 м/сек.
Після побудови каналу Краснопавлівське водосховище, яке споруджене на виконання програми будівництва каналу 1984 року, було сполучено з Харковом 142-кілометровим водоводом загальною потужністю 8,6 м³/сек, для додаткового водопостачання міст Златопіль, Лозова та Харків.
Шляхопроводи
Частина нової ділянки автошляху національного значення (мостовий перехід через канал, що споруджується). Районні автошляхи загального користування місцевого значення Донецької області, що пролягають уздовж другої, недобудованої черги каналу: автошлях вздовж каналу Дніпро — Донбас (5 км, в OSM: r/3975303 ; Краматорський район). автошлях вздовж каналу Дніпро — Донбас (14,5 км, Покровський район).
Джерела Проєкт експлуатації. Книга № 5. Арх. № 509-39-Т3 Вишневський В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003 Словник гідронімів України — К.: Наукова думка, 1979. — С. 173
Посилання Дніпро поверне до Донбасу. Будівництво каналу Дніпро—Донбас