Індустріаліза́ція — історичний процес техніко-економічного переходу від аграрного до промислового способу суспільного виробництва, який проходить через машинну стадію виробництва товарів і послуг. Поняття Індустріалізації використовується для позначення історичної епохи європейської промислової революції, яка почалася в другій половині 18 ст. у Королівстві Великої Британії. Пізніше вона поступово поширилася на інші країни Європи та Північної Америки. В Азії та Латинській Америці з середини 20-го століття.
У СРСР індустріалізація, як керована урядом зверху реформа, була оголошена й проведена в 30-х роках 20 століття та означала, на відміну від загальноприйнятого значення поняття — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, ужитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років.
Сучасні моделі індустріалізації Виділяють наступні сучасні моделі індустріалізації:
традиційна індустріалізація — з переважанням добувних галузей промисловості, важкого та низько технологічного машинобудування з технологіями переважно 3-го та 4-го укладів, які намагаються з метою підтримки конкурентоспроможності модернізувати до ринкових викликів сучасності; некроіндустріалізація — стан галузей промисловості з галузями 3-го та 4-го укладів, які переживають процеси деіндустріалізації першого типу, тобто скорочення виробничих потужностей внаслідок їх фізичного зносу та відсутності ринкового попиту на продукцію; постіндустріалізація — перехід до технологій 5-го укладу, який супроводжується процесами деіндустріалізації другого типу, тобто виводом за межі країни низько технологічних галузей, введенням сучасних високотехнологічних виробничих потужностей, орієнтованих на випуск продукції з високою часткою доданої вартості, інформатизацією суспільства, розвитком сфери сучасних наукоємних послуг; неоіндустріалізація — перехід до технологій 6-го укладу, з випуском продукції з високою доданою вартістю, який характеризується індивідуалізацією, нанотехнологіями, біотехнологізацією, когнітивізацією, розвитком 3D-друку, шляхом реіндустріалізації, тобто збільшення в національній економіці робочих місць на базі цих технологій переважно у сфері малого та середнього підприємництва.
Індустріалізація у Великій Британії Англія — єдина країна, де цілісна система машин і механізмів була створена за допомогою ручної праці. Промислова революція (industrial revolution) почалася тут за таких обставин: наявності вільної робочої сили внаслідок, по-перше, згону селян із землі (евікції) під час капіталізації сільського господарства, а по-друге, розорення ремісників, які не витримували конкуренції з мануфактурним виробництвом; наявності грошових багатств, вивезених з колоній і готових знайти застосування в промисловості, тобто перетворитися на капітал; прогресу у винаходах, особливо в бавовняному виробництві, яке було позбавлене цехової регламентації (1733 в Англії був виготовлений ручний ткацький верстат з літаючим човником, 1738 — машина, яка пряла нитку без участі людських рук, а 1771 — ватер, що приводив у рух цю машину за допомогою енергії води; невдовзі виникла перша у світі фабрика — прядильня Р. Аркрайта, а 1781 Дж. Ватт запатентував парову машину подвійної дії, яка дала змогу фабриці позбутися залежності від водяної енергії).
Промисловий переворот в Англії завершився в середині 19 ст.: 1850 країна давала половину світової виплавки чавуну, більше половини видобутку кам'яного вугілля, майже половину переробки бавовняної сировини. Від початку 40-х до кінця 60-х рр. 19 ст. вивіз машин з Англії збільшився вдесятеро. Технічна перевага англійської промисловості забезпечила відповідним англійським товарам перемогу в конкурентній боротьбі в усіх регіонах світу.
Проте від 70–80-х рр. 19 ст. індустріалізація в Англії уповільнилася. Закуповуючи переважно нове вдосконалюване англійське устаткування, Німеччина, США та інші країни почали випереджати Англію за темпами розвитку промисловості. Технічний же рівень виробництва в самій Англії не зростав належними темпами, оскільки капіталісти не були готові постійно здійснювати вартісну реконструкцію своїх підприємств. Вільні капітали їм було вигідніше використовувати для будування підприємств у США і державах Європи (зокрема, і через запровадження цими країнами протекційних мит на ввіз товарів) та в колоніях. У 90-х рр. 19 ст. дешевші німецькі товари заполонили Англію. Англійські підприємці почали вимагати від свого уряду запровадження протекціонізму та відмови від принципів фритредерства (вільної торгівлі), завдяки яким до цього часу встановилася англійська економічна гегемонія. В самій Англії посилилися тенденції до картелізації промисловості, що допомагало боротися з конкуренцією.
Вивіз англійських капіталів замість вивозу англійських товарів особливо посилився із 80-х рр. 19 ст., і це відіграло головну роль в індустріалізації інших країн. До кінця 19 ст. експорт капіталу став однією з головних дохідних статей англійського платіжного балансу. Попит на капітал активізував його мобілізацію за допомогою акціонерних товариств. Оминаючи стадію картелів, деякі АТ почали перетворюватися на могутні трести та концерни. Фінансисти й промисловці будували вовняні фабрики в Нідерландах, сталеливарні заводи — у Бельгії і Російській імперії. Англійські компанії вкладали капітали в залізничне будівництво в країнах Європи та Америки, субсидували розвиток морських торгових комунікацій, одержуючи високі прибутки від фрахту та страхових премій.
Індустріалізація в Російській імперії У Росії до скасування кріпацтва 1861 не було умов для розвитку фабрично-заводського виробництва. Існує чимало прикладів випереджання російськими інженерами досягнень технічно передової Англії. Зокрема, на мануфактурі Р.Глінкова багатоверетенна «самопрядна машина» з'явилася ще 1756, тоді як прядильна машина Дж. Харгрівса почала працювати лише 1765. І. І. Ползунов майже на два десятиріччя раніше від Дж. Уатта побудував парову машину для безпосереднього привода механічних агрегатів. Але ні ці винаходи власних інженерів, ні закуповувані за кордоном зразки машин не впливали на технічний стан російської промисловості. У ній панувала вотчинно-посесійна мануфактура (див. також Вотчинна промисловість, Посесія), заснована на праці кріпосних селян. Ще в 50-х рр. 19 ст. криза кріпосницького господарства стала системною, але тільки поразка в Кримській війні 1853—1856 змусила панівні кола Російської імперії приступити до практичних дій щодо скасування кріпосного права.
Селянська реформа 1861 та низка реформ 1860–70-х рр. розчистили шлях для капіталістичного підприємництва. Раніше воно існувало у вигляді купецької мануфактури та перебувало в пригніченому стані внаслідок конкуренції з боку вотчинно-посесійної мануфактури, яка використовувала дармову працю кріпаків. Незважаючи на наявність багатьох залишків кріпосництва, капіталістичне підприємництво почало активно розвиватися в усіх своїх технічних формах — дрібного товарного виробництва, мануфактури й фабрики. Царський уряд активно сприяв залученню в економіку країни іноземних інвестицій, особливо для розбудови залізничної мережі та будівництва підприємств важкої промисловості.
У 60–70-х рр. 19 ст. Росія у величезних кількостях закуповувала за кордоном техніку для модернізації своєї промисловості й транспорту, але вже у 80-х і особливо в 90-х рр. 19 ст. вона запровадила високі митні тарифи на імпорт, щоб створити сприятливі умови для розвитку власних підприємств. За тарифом 1891 митне обкладання становило 33 % вартості товарів. 1896 мито на рейки досягло 50 %, а на чавун — 75 % ціни товару. Якщо в 1860–70-х рр. велику роль у залізничному будівництві відігравала зарубіжна промисловість (тоді було важливо створити первинну мережу в найкоротші строки), то вже у 80-х, і особливо в 90-х рр., 19 ст. попит залізниць на вугілля, метал і машини задовольнявся російською промисловістю. Усе це сприяло тому, що іноземні капітали почали надходити в Росію переважно у вигляді грошових інвестицій.
Унаслідок цього модернізація російського господарства мала досить високі темпи. Відділити 1-й етап І. від етапу промислового перевороту в Росії практично неможливо, бо всі зміни відбувалися майже водночас. Принаймні промислову революцію в Росії можна вважати завершеною уже до кінця 80-х рр. 19 ст. В 90-х рр. 19 ст. російська економіка вже розвивалася на власній технічній основі й за темпами зростання не поступалася найрозвинутішим країнам світу. Зокрема, темпи зростання російської промисловості становили 5,8 % 1885–90, 7,6 % — 1890–95 і 9,2 % — 1895—1900. Важка промисловість розвивалася вдвоє вищими темпами, ніж легка. А в цілому за 1861—1900, за орієнтовними підрахунками Німецького кон'юнктурного інституту, продукція російської промисловості зросла всемеро, Німеччини — майже в 5, Франції — приблизно в 2,5 раза, Англії — більш як удвічі.
За 1900–13 виробництво промислової продукції в Росії збільшилося ще удвічі. Загальна чисельність робітничого класу у великій промисловості та на транспорті (включаючи робітників воєнних підприємств, водного транспорту й комунального господарства) досягла 4,5 млн осіб.
За рівнем концентрації промисловості Росія займала перше місце у світі.
Концентрація виробництва підводила до утворення, поряд з синдикатами і картелями, монополістичних об'єднань вищого типу — концернів. Однак особливості чинного законодавства перешкоджали утворенню монополій з цілковитим виробничим злиттям підприємств — трестів.
Поряд з тим дореволюційна Росія залишалася переважно аграрною країною. На частку сільського господарства в ній припадало близько 60 % загальної продукції народного господарства. У валовій продукції промисловості на виробництво предметів споживання припадало дві третини, а на виробництво засобів виробництва — лише третина.
За переписом 1897 міське населення у 50 губерніях європейської частини Росії становило тільки 12,8 %, а 1914 воно зросло лише до 15 %. Приблизно третину промислової продукції й наприкінці 19 ст., і 1914 давало дрібне товарне виробництво (кустарно-реміснича промисловість).
Упродовж 1860—1913 Російська імперія збільшила випуск своєї промислової продукції в 12 разів. Але, незважаючи на випередження в темпах, вона не змогла наздогнати за валовими показниками жодну з розвинутих країн світу. 1913 Росія випускала промислової продукції в 2,5 раза менше, ніж Франція, в 4,5 раза — ніж Англія, в 5,9 раза — ніж Німеччина, увосьмеро менше, ніж США. Відставання Росії за розмірами виробництва на душу населення було особливо помітним. У ній вироблялося промислової продукції на душу населення вдесятеро менше, ніж у Німеччині, майже в півтора десятка разів менше, ніж у США. Перша світова війна стала серйозним випробуванням для економік усіх воюючих країн. Слабка російська індустрія до такого випробування виявилася зовсім непідготовленою. Потреби матеріально-технічного постачання російської армії доводилося задовольняти здебільшого шляхом імпорту, переважно зі США: за 1913–17 імпорт американських товарів зріс майже удев'ятеро.
1913 зовнішня заборгованість Росії обчислювалася в 4,3 млрд рублів, а за роки війни борг зріс ще на 7,25 млрд руб. Окрім щорічного часткового погашення боргів, за позичені мільярди необхідно було сплачувати відсотки, щороку сотні мільйонів рублів.
Індустріалізація Лівобережної України та Південної України Першим вагомим поштовхом до І. Лівобережної України та Південної України стало залізничне будівництво (див. Залізничне будівництво в Україні 19 — початку 20 століть). Первинна мережа залізничних шляхів в Україні була створена за рахунок імпорту матеріалів і техніки й стала передумовою для розвитку фабрично-заводської промисловості.