Казі́меж Айдуке́вич (; 12 грудня 1890, Тернопіль — 12 квітня 1963, Варшава, Польща) — польський логік, філософ, семантик. Доктор філософії (1912), доктор габілітований (1920), професор (1925). Дійсний член Польської АН (1952).
Життєпис Казімеж Айдукевич народився 12 грудня 1890 року в місті Тернополі (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Україна) в сім'ї заможного чиновника Броніслава Айдукевича та Магдалени Гартнер.
Закінчив «повшехну» школу в Кракові, після того батьки переїхали до Львова, де Казімеж у 1908 році склав матуру в гімназіїKazimierz Ajdukiewicz. Życiorys twórcy definicji dowodu, wynikania i twierdzenia . (за іншими даними, закінчив Тернопільську гімназіюВолодимир Ханас. Айдукевич Казімеж // ). Навчався у Львівському та Ґеттінґенському (Німеччина, 1913—1914) університетах. Під час навчання вивчав філософію у Львові під керівництвом Казімежа Твардовського. У 1912 році захистив докторську дисертацію про категорії філософії Канта. Слухав лекції Давида Гільберта та Едмунда Гуссерля у Ґеттінгені. Під час Першої світової війни воював у австрійській армії на Італійському фронті, 1919—1920 — у польській армії.
У 1920—1930-ті роки належав до Львівсько-Варшавської школи логіки і семантики.
Працював доцентом кафедри філософії Львівського університету (1921—1925), професором Варшавського університету (1925—1928), завідувачем кафедри логіки (1928—1929) і професором (1939—1941) Львівського університету, завідувачем кафедри фізики Львівського медичного інституту (1944—1945, нині Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького). Під час німецько-нацистської окупації працював службовцем, також викладав у підпільній польській школі. Був віце-президентом Міжнародного союзу історії та філософії науки.
Від 1945 року — в Познанському університеті: завідувач кафедри теорії і методології науки (1945—1955), ректор (1948—1952). Від 1955 — професор кафедри логіки Варшавського університету й одночасно — завідувач відділом логіки Інституту філософії та соціології Польської АН, заступник директора цього інституту (1954—1961). Засновник і редактор журналу (1954—1963). Займався теорією та методологією наук, розробив семантичну теорію мови і теорію дефініції вислову, дав філософічну оцінку й тлумачення досягнень загальної та математичної логіки.
Був одружений (дружину звали Марія). Разом вони переклали працю Рене Декарта () () польською мовою .
Помер 12 квітня 1963 року у Варшаві (Польська Народна Республіка, нині Польща).
Спадщина Друком вийшло 115 праць Айдукевича польською, англійською, німецькою мовами і мовою есперанто. Серед них, зокрема: «Główne zasady metodologii nauk i logiki formalnej» (1928), «O znaczeniu wyrażeń» (1931), «Logiczne podstawy nauczania, Obraz świata i aparatura pojęciowa» (1934), «Propedeutyka filozofii» (1938), «Epistemologia i semantyka» (1948), «Zagadnienia i kierunki filozofii» (1949), «Zarys logiki» (1952), «Zagadnienia empiryzmu a koncepcja znaczenia» (1964), «Logika pragmatyczna» (1965).
Вшанування пам'яті 1990 у Тернополі відбулися науково-методологічні читання, присвячені 100-річчю від дня народження Айдукевича (їх матеріали опубліковані).
Примітки
Джерела та література Вони прославили наш край: Бібліографічний посібник. — Тернопіль, 2002. Заброварний С. Айдукевич Казимеж // Панчук І. Тернопільщина в іменах. Довідник. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2006. Ханас В. Айдукевич Казімеж // Айдукевич, Казимеж //
Посилання Айдукевич, Казімеж // ВУЕ Kazimierz Ajdukiewicz. Życiorys twórcy definicji dowodu, wynikania i twierdzenia.