Нагуля́к Ону́фрій Миха́йлович (; 23 вересня 1890, Новосілка, Заліщинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 21 листопада 1937, Куйбишев, Російська РФСР, СРСР) — український і радянський військовий діяч, поручник Української галицької армії (УГА), політком Коша 1-ї бригади Червоних Українських січових стрільців Червоної Української галицької армії (ЧУГА), комісар (1927—1931), згодом начальник (1932—1933) Харківської школи червоних старшин, полковник РСЧА, військовий освітянин, жертва сталінського терору, реабілітований посмертно (1965).
Онуфрій Нагуляк здобув класичну середню освіту в гімназії в Коломиї, студіював право у Львівському університеті і з 1908 року був активним членом соціал-демократичного руху Галичини. Під час Першої світової війни служив у лавах австро-угорської армії, а в період Визвольних змагань 1917–1921 років — як старшина УГА. У 1920 році Нагуляк перейшов до ЧУГА та більшовицької партії, де обіймав посади комісара й командира запасного галицького куреня, а також комісара 402-го стрілецького галицького полку.
З середини 1920-х він служив помічником начальника та комісаром Української кавалерійської школи й був одним із військових педагогів радянської кавалерії. Через участь у радянських військових структурах Нагуляк залучався до формування та навчання командирських кадрів кінноти, що мало помітний вплив на розвиток радянських військових традицій у міжвоєнний період. Наприкінці 1930-х років він зазнав політичних репресій та помер у сталінських ув’язненнях у Куйбишеві. Діяльність Нагуляка відображає складний шлях українських військових, які опинилися між різними політичними течіями в добу кардинальних історичних змін на початку ХХ століття.
Життєпис
Ранні роки Народився в багатодітній селянській родині, був старшим із п'яти дітей, мав братів Василя, Івана, сестер Магду та Ганну, що виховувалися в патріотичному дусі. Сім'я мала невелике господарство — 7 моргів землі (4,13 гектара). У віці чотирьох років навчився читати та рахувати завдяки своїй матері та місцевому греко-католицькому священнику.
Протягом 1897—1902 років навчався в п'ятикласній школі села Новосілка-Костюкова, де проявив здібності у навчанні. За наполяганням місцевого священника Омеляна Боярського, що переконав родину Нагуляк, Онуфрій дістав змогу продовжити навчання. 7 квітня 1902 року, під час святкової служби на Благовіщення, Боярський звернувся до парафіян із закликом допомогти Онуфрієві фінансово. До кінця червня того ж року вдалося зібрати понад 250 золотих, ще 200 додав сам священник.
Протягом 1905—1912 років навчався в Коломийській гімназії № 2 (українській), яку закінчив із золотою медаллю. У 1911 році Онуфрій Нагуляк згадується серед стипендіатів Товариства «Просвіта». Відповідно до рішення Головного виділу від 14 лютого того року, йому було надано підмогу з фонду імені Станислава Новосада. На той час Нагуляк навчався у VII класі гімназії в Коломиї та отримав стипендію в розмірі 120 корон. Після отримання рекомендаційного листа від директора гімназії Софрона Недільського, у 1912 році вперше вступив до Львівського університету. Протягом 1905—1914 років був членом Української соціал-демократичної партії Галичини.
Служба в австро-угорській і галицькій арміях
В 27-му і 41-му полках У 1912 році Онуфрій Нагуляк був покликаний на службу до австро-угорської армії, де служив у складі 27-го піхотного полку в Граці. Закінчив офіцерські курси. У 1913 році повторно вступив до Львівського університету на правничий факультет, однак уже наступного року, як офіцер запасу, був мобілізований через початок Першої світової війни. Від літа 1914 року брав участь у бойових діях у складі австрійської армії 27-го піхотного полку, воюючи на Сербському та Італійському фронтах. Кар'єрний ріст Онуфрія Нагуляка в австро-угорській армії розпочався з офіційного підвищення у званні 1 липня 1915 року з фенриха до лейтенанта.
Станом на 1916 рік він мав офіцерське звання лейтенанта запасу (Leutnant in der Reserve) у 27-му піхотному полку (Infanterieregiment Nr. 27), штаб якого дислокувався у місті Грац (Штирія). У вересні 1916 року його прізвище було офіційно внесено до загальноармійського «Списку втрат» (№ 433 та № 434) через отримане поранення на фронті. Відомості про його стан були також опубліковані у пресі за місцем дислокації полку. До прикладу, ці дані є у газеті «Grazer Tagblatt» від 19 вересня 1916 року. Як поручник (обер-лейтенант) австро-угорської армії, у березні 1917 року Онуфрій Нагуляк пожертвував 10 австро-угорських крон на потреби заснованих українськими січовими стрільцями шкіл на деокупованій від росіян Волині. 1 серпня 1917 року був підвищений до оберлейтенанта.
В італійському полоні Під час військової служби О. Нагуляк був ув'язнений за образу жандарма, а згодом потрапив у полон до італійських військ як обер-лейтенант 41-го Буковинського піхотного полку, де перебував із жовтня 1918 до вересня 1919 року. Бувши в полоні, 17 жовтня 1918 року написав з табору в італійському місті Кассіно в газету «L'Ukraine» листа від імені 60 українських старшин і бійців Австро-угорської армії листа, де закликав захищати Україну «від різноманітних агресій з боку більшовиків та царизму». 17 грудня 1918 року Онуфрій Нагуляк із табору в Кассіно звернувся до редакції того ж часопису з проханням надсилати видання на його адресу. У листі він зазначав, що серед понад 60 полонених українців, які були колишніми австрійськими офіцерами, було бажання дізнаватися про події в Україні та складу Українського уряду, до якого вони прагнули долучитися після повернення на батьківщину. Також Нагуляк просив надати адресу Заступника Української Держави в Римі.
Повернувся додому через Боснію з польськими військовополоненими. Після повернення з полону 28 серпня 1919 року, як інвалід, О. Нагуляк перебував у Граці. Упродовж вересня 1919 року шість разів звертався до посольства ЗУНР, намагаючись отримати роботу або стипендію для продовження навчання на правничому факультеті у Львові. Після останнього звернення, 6 жовтня 1919 року, отримав виклик зголоситися до Української станиці в Ляшроку та грошову допомогу в розмірі 150 крон на дорогу.
13 жовтня 1919 року йому було виплачено додатково 500 крон допомоги. Згодом з посольства надійшло розпорядження з вимогою прибути до Відня, де зазначалося, що як українець військового віку він підлягає мобілізаційним законам УНР та має негайно зголоситися до українського військового представника. Після того як 8 листопада 1919 року його справу як колишнього військовополоненого розглянула оправдуюча комісія і визнала його «оправданим», Нагуляк повернувся в Україну. За дорученням Української військово-санітарної місії поручник О. Нагуляк очолив групу старшин і козаків чисельністю 99 осіб, які вирушили з Відня черговим транспортом.
В УГА У листопаді 1919 року в Кам’янці-Подільському вступив до Української галицької армії у званні поручника. Тут же очолив стрілецький підрозділ і взяв участь у боях проти польських військ. Перебував у складі 8-ї Самбірської бригади УГА.З 21 листопада до 16 грудня 1919 року хворів на висипний тиф.
Служба в Червоних збройних формаціях
В ЧУГА З листопада 1919 року служив у Червоній армії, де до січня 1920 року перебував на посаді комісара військовополонених. В лютому — квітні 1920 року служив на різних посадах ЧУГА. 23 квітня 1920 року Нагуляк взяв участь у роботі 1-ї галицької партійної конференції, де було сформовано Галицький організаційний комітет КП(б)У (Галоргком).
Станом на 26 квітня 1920 року обіймав посаду політкома в Коші 1-ї бригади ЧУСС ЧУГА. Згідно зі спогадами Степана Шухевича, Онуфрій Нагуляк був запеклим комуністом. Зі слів С. Шухевича, О. Нагуляк був співорганізатором репресій супроти галицьких старшин ЧУГА, які викликали недовіру після виступу 2-х бригад ЧУГА під проводом Юліана Головінського. Для Ст. Шухевича та інших арештованих 24 квітня 1920 року О. Нагуляк розпорядився замінити червоноармійську сторожу на галицьких бійців з колишньої 1-ї ЧУСС ЧУГА і заборонив арештантам вільне пересування по подвір'ю Бендерських казарм у Києві. 26 квітня 1920 року невідомий галицький стрілець повідомив Ст. Шухевича про те, що слідчому з Київської губернської надзвичайної комісії Онуфрій Нагуляк видав трьох галицьких старшин: отамана УГА Омеляна Лисняка, сотника Кирчіва та його (Ст. Шухевича). В цій же розмові стрілець радив С. Шухевичу негайно тікати.
З кінця квітня 1920 року Онуфрій Нагуляк недовгий час був командиром, а згодом комісаром Галицького запасного батальйону 1-го полку 45 дивізії, який брав участь в боях з поляками влітку 1920 року. З вересня 1920 року запасний батальйон дислокувався в Умані. В липні — вересні 1920 року Нагуляк перебуваючи в окупованому більшовиками Тернополі, який став столицею Галицької СРР, виконував функції комісара міста при галицькому військовому підрозділі. В публікації газети «Українська думка» уточнювалось, що в цей період комендантом галицького куреня в місті був Стафіняк, тоді як обов’язки міського комісара покладався на Нагуляка.
Кар'єра у червоних військових освітніх закладах По завершенню польсько-радянської війни О. Нагуляк був переведений до 402-го Галицького полку на посаду комісара. У спогадах К. Присяжнюка зазначається, що важливу роль в організації політико-просвітницької роботи під час дислокування колишніх вояків ЧУГА поблизу Бердичева наприкінці 1920 — на початку 1921 року відігравав військовий комісар Нагуляк. Під його керівництвом проводилася партійно-освітня діяльність, зокрема організовувалися політичні гуртки, клуби та читальні, а також культурні заходи у Народному домі. За словами автора спогадів, Нагуляк разом із помічником військового комісара Бочаном керував усією політично-просвітницькою роботою, що сприяло налагодженню діяльності районної партійної організації.
Незабаром із залишків 1-ї бригади ЧУСС ЧУГА та 402-го Галицького стрілецького полку було сформовано 1-й стрілецький Галицький полк РСЧА. Дислокуючись на Уманщині в 1921-му році полк брав участь у придушенні місцевих антибільшовицьких повстань. Онуфрій Нагуляк як представник полку організовував виїзди до сіл Уманського повіту з метою примусового вилучення продовольчих ресурсів. Брав участь у придушенні протестів селян, здійснював затримання та передавав заарештованих до підрозділів Червоної армії або місцевих органів ЧК. Велике число арештів Нагуляк провів і всередині 1-го Галицького полку .
У серпні 1922 року став військовим комісаром 133-го полку, у червні 1923 — 135-го полку. В тому ж 1923 році Нагуляк був членом Білоцерківського окружного виконкому та членом Київської міської ради депутатів трудящих. З серпня 1924 року — комісар Єлисаветградської кавалерійської школи імені Будьонного. У червні 1925 року в клубі Української кінної школи у Зінов'ївську Онуфрій Нагуляк взяв участь в урочистих зборах за участю Всеукраїнського старости Григорія Петровського. Захід мав виразний ідеологічний характер і супроводжувався виконанням «Інтернаціоналу» та публічними запевненнями у відданості радянській владі. Особливу роль у зібранні відіграв заступник військового комісара школи Онуфрій Нагуляк. У своєму виступі він наголосив, що школа, яка носила ім’я Семена Будьонного, повинна відповідати цій назві не лише формально, а й готовністю діяти в разі воєнної потреби. Нагуляк підкреслив обов’язок курсантів сумлінно опановувати військову справу та бути готовими до захисту СРСР. За результатами зборів було ухвалено резолюцію про підтримку уряду й намір посилити військову підготовку. В 1924 — 1927 роках Нагуляка обирали членом Єлисаветградської міської ради.