Директи́ва про пра́во на інформа́цію в криміна́льному провадженні — нормативно-правовий акт Європейської Унії спрямований на підтримку та розвиток простору свободи, безпеки та юстиції, зокрема захисту прав осіб через судову систему та взаємного визнання рішень та інших рішень судових органів у кримінальних справах, а також наближення законодавства з метою покращення співпраці між компетентними органами.Siehe auch Erwägungsgrund 1 der Rechtsbelehrungsrichtlinie.

Мета Директива про право на інформацію в кримінальному провадженні є однією з шести директив (станом на 2021 рік), спрямованих на посилення певних аспектів кримінального провадження та їх гармонізацію в усьому Союзі відповідно до Хартії основних прав та Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ).Allgemeines Verwaltungsverfahrensgesetz 1991, Verwaltungsstrafgesetz 1991 u. a., Änderung; Bundesgesetz über die Europäische Ermittlungsanordnung in Verwaltungsstrafsachen, Webseite: parlament.gv.at. Інші директиви:

Директива 2010/64/ЄУ про право на усний та письмовий переклад у кримінальному провадженні;ABl. L 280 vom 26. Oktober 2010, S. 1. Директива 2013/48/ЄУ про право доступу до адвоката у кримінальному провадженні та у провадженні за європейським ордером на арешт, а також про право на інформування третьої сторони під час позбавлення волі та на спілкування з третіми сторонами та консульськими органами під час позбавлення волі;ABl. L 294 vom 6. November 2013, S. 1. Директива (ЄУ) 2016/343 про посилення певних аспектів презумпції невинуватості та права бути присутнім на судовому засіданні у кримінальному провадженні;ABl. L 65 vom 11. März 2016, S. 1. Директива (ЄУ) 2016/800 про процесуальні гарантії для дітей, які є підозрюваними або обвинуваченими у кримінальному провадженні;ABl. L 132 vom 21. Mai 2016, S. 1. та Директива (ЄУ) 2016/1919 про правову допомогу підозрюваним та обвинуваченим у кримінальному провадженні, а також особам, яких запитують, у рамках провадження за європейським ордером на арешт.ABl. L 297 vom 4. November 2016, S. 1.

Ці директиви спрямовані на встановлення мінімальних стандартівSiehe auch Erwägungsgrund 20 und 40 der Rechtsbelehrungsrichtlinie. на європейському рівні, а також на зміцнення взаємної довіри та взаємного визнання судових рішень та інших судових рішень державами-членами.Bericht der Kommission an das Europäische Parlament und den Rat über die Umsetzung der Richtlinie (EU) 2016/343 des Europäischen Parlaments und des Rates vom 9. März 2016 über die Stärkung bestimmter Aspekte der Unschuldsvermutung und des Rechts auf Anwesenheit in der Verhandlung in Strafverfahren, COM/2021/144 final, S. 1.Siehe auch Entschließung des Rates vom 30. November 2009 über einen Fahrplan zur Stärkung der Verfahrensrechte von Verdächtigten oder Beschuldigten in Strafverfahren, ABl. C 295 vom 4. Dezember 2009, S. 1. Директива 2003/8/ЄС про правову допомогу у транскордонних спорах стосується лише цивільних та комерційних справ, а не кримінальних проваджень.

Положення Нижче наведено окремі положення директиви. Цей список не є вичерпним.

Організації та особи, на яких поширюється дія Директиви Сама директива, за умови її належного транспонування в національне законодавство, стосується держав-членів Унії (див. також: Пряма дія).

Директива вигідна всім особам (не лише громадянам ЄУ), які є підозрюваними або обвинуваченими у кримінальному провадженні, або проти яких видано європейський ордер на арешт.

Правова інформація Надання інформації підозрюваним або обвинуваченим особам або особам, проти яких видано Європейський ордер на арешт, є центральним елементом директиви. Найважливіші пункти правової інформації включають:

Негайна інформація про права у кримінальному провадженні (стаття 3): / право відмовитися від свідчень (див. також: Міранда проти Аризони у США ); право на консультацію з адвокатом; Право на безкоштовну юридичну консультацію та умови її надання право на усний та письмовий переклад;

і

своєчасне інформування про ймовірне правопорушення.

Інструкція або інформація, усна чи письмова, викладена простою та зрозумілою мовою, повинна надаватися таким чином, щоб забезпечити ефективне здійснення цих прав (стаття 3, пункти 1 та 2). Потреби особливо вразливих підозрюваних або обвинувачених повинні бути належним чином враховані. Юридичні інструкції та інформація, як правило, надаються лише в рамках кримінального провадження в суді або в рамках адміністративного провадження, якщо бере участь суд (стаття 2, пункт 2).

У разі арештів Якщо особу заарештовано (позбавлено волі), Декларація прав, як правило, має бути надана у письмовій формі мовою, яку ця особа розуміє. Зацікавленій особі має бути надана можливість ознайомитися з Декларацією прав, і ця Декларація не може бути відібрана у неї протягом періоду позбавлення волі (стаття 4, пункт 1). У разі арешту особу також необхідно повідомити

право ознайомлення з процесуальними матеріалами ; право інформувати консульські органи та особу ; право на доступ до невідкладної медичної допомоги та максимальна кількість годин або днів, протягом яких підозрювані або обвинувачені можуть бути позбавлені волі до того, як їх буде доставлено до судового органу (стаття 4(2)), основна інформація про будь-яку можливість, передбачену національним законодавством, оскаржити законність арешту, домогтися перегляду постанови про тримання під вартою або подати клопотання про тимчасове звільнення (стаття 4(3)),

Під час виконання європейського ордера на арешт Особам, заарештованим з метою виконання європейського ордера на арешт, негайно надається відповідний лист про права, що містить інформацію про їхні права згідно з відповідним законодавством, що імплементує Рамкове рішення 2002/584/JHA у державі-члені, що виконує ордер (зразок листа про права міститься у Додатку 2 до Директиви).

Право на інформацію про ймовірне правопорушення Підозрювані або обвинувачені повинні бути негайно та достатньо детально поінформовані про кримінальне правопорушення, у якому їх звинувачують, або про їхній арешт чи затримання, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд (стаття 6 ЄКПЛ, стаття 47 Хартії федеральних правил) та ефективне здійснення їхніх прав на захист (стаття 6 (1) та (2) Директиви).

Не пізніше моменту подання обвинувального акту до суду, для забезпечення справедливого судового розгляду має бути надана детальна інформація про звинувачення, включаючи характер та правову оцінку злочину, а також характер участі обвинуваченого (стаття 6 (3)).

Право на ознайомлення з процесуальним матеріалом В принципі, будь-яка особа, затримана або арештована (або її адвокат), має право на будь-якому етапі кримінального провадження безкоштовно ознайомитися з усіма документами, що стосуються справи, що знаходиться у володінні компетентних органів та які є необхідними для ефективного оскарження арешту або затримання відповідно до національного законодавства (доступ до матеріалів справи), з метою забезпечення справедливого судового розгляду (стаття 7, пункти 1 та 2): Якщо компетентні органи отримують додаткові докази, доступ до них надається достатньо завчасно, щоб ці докази могли бути досліджені (стаття 7, пункт 3).

У доступі до певних документів може бути відмовлено , якщо такий доступ може серйозно загрожувати життю чи основним правам іншої особи, або якщо це вкрай необхідно для захисту важливих суспільних інтересів, наприклад, у випадках, коли поточні розслідування можуть бути поставлені під загрозу, або коли національна безпека держав-членів, у яких відбувається провадження, може бути серйозно порушена . У таких випадках судовий перегляд рішення про відмову в доступі до справи має бути можливим, якщо рішення не було прийнято судовим органом (стаття 7(4)).

Огляд та засоби правового захисту Для забезпечення належного виконання мінімальних вимог Директиви, інструкції або інформація, надані підозрюваним або обвинуваченим, повинні бути задокументовані у письмовій формі (стаття 8 (1)).

Крім того, має бути можливість оскаржити будь-яке ненадання або відмову в наданні інструкцій чи інформації (стаття 8 (2)).

Період застосування Права, гарантовані Директивою, застосовуються з моменту, коли компетентні органи держави-члена повідомляють особу про те, що вона підозрюється або обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, до завершення провадження, що означає остаточне визначення того, чи вчинила підозрювана або обвинувачена особа кримінальне правопорушення, включаючи, де це доречно, визначення покарання та остаточне рішення за апеляцією (стаття 2).

Заборона регресії Відповідно до статті 10 Директиви, ніщо в цій Директиві не може тлумачитися як обмеження або порушення прав чи процесуальних гарантій, передбачених Хартією, ЄКПЛ, іншими відповідними положеннями міжнародного права або законодавством держав-членів, що передбачає вищий рівень захисту .

Сфера застосування Сфера застосування директиви (ЄУ) 2012/13 застосовується до держав-членів Унії, але не до держав-членів ЄЕЗ: Ісландії, Ліхтенштейну та Норвегії.Siehe Langtitel der Richtlinie.

Санкції за порушення Сама директива не передбачає санкцій, якщо держави-члени порушують її або якщо національні органи влади, суди чи судові органи не застосовують її належним чином. Регламент (ЄС, Євратом) 2020/2092 дозволяє застосовувати санкції у разі порушення принципів верховенства права в державі-члені Унії в значенні ст. 2 ДЄС, а також у випадках, коли ці положення мають достатньо прямий вплив на належне управління бюджетом Союзу або на захист його фінансових інтересів, накладати фінансові санкції на державу-члена.

Правовий ґрунт Прийняття Директиви (ЄУ) 2012/13 ґрунтувалося, зокрема, на статті 82(2) ДФЄУ (посилена судова співпраця у кримінальних справах).Artikel 82 AEUV wurde erst durch den Vertrag von Lissabon eingeführt und ersetzte teilweise Artikel 31 EUV in der Fassung des Vertrags von Nizza. Siehe auch: Antonius Opilio: EUV | EGV | AEU : Synopse der Verträge zur Gründung einer Europäischen Gemeinschaft bzw. Union, Dornbirn 2008, 2. Auflage, EDITION EUROPA Verlag, S. B-90 ff. Директиву було прийнято Радою та Європейським парламентом відповідно до звичайної законодавчої процедури .

Примітки