Віта́лій Володи́мирович Кличко́ ( , , Чуйська область, Киргизька РСР, СРСР) — український державний діяч, професійний боксер, політик, громадський діяч, меценат, учений-педагог. Міський голова Києва з 5 червня 2014 рокуВыборы в Киеве: Кличко принял присягу мэра и получил удостоверение ,Сегодня (газета, Україна), (5 Июня 2014). Голова КМДА з 25 червня 2014 року. Багаторазовий чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії. Чемпіон спорту ЮНЕСКО (4.12.2006). Кандидат наук з фізичного виховання і спорту (2000). Герой України (2004). Почесний громадянин міста Київ.
Народний депутат України VII скликання (з 12 грудня 2012 по 5 червня 2014 року). Голова Асоціації міст України з 23 січня 2016 року. Член громадської ради журналу «ЄвроАтлантика».
Шестиразовий чемпіон світу з кікбоксингу (двічі серед аматорів і чотири рази серед професіоналів). Чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії за версіями WBO (1999—2000 роки), WBC (2004—2005 роки та 2008—2014 роки), The Ring (2004—2005 роки). Протягом кар'єри переміг 15 бійців за титул чемпіона світу у важкій вазі. Срібний призер чемпіонату світу з боксу серед аматорів за версією AIBA (1995 рік). Єдиний боксер, якому вручили пояс «Вічного» чемпіона світу у важкій вазі за версією WBC. Триразовий чемпіон України з боксу серед аматорів. Чемпіон I Всесвітніх ігор військовослужбовців у важкій ваговій категорії (1995). 11 червня 2018 року першим із громадян України включений до Міжнародної зали боксерської слави. Займає 35-те місце в рейтингу найкращих боксерів в історії незалежно від вагової категорії за версією BoxRec.
З 24 квітня 2010 року — лідер партії УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка.
Депутат Київської міської ради (до грудня 2012 року), голова фракції «УДАР Віталія Кличка»; член палати місцевих влад Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи; голова правління Фонду Кличків (з серпня 2003 року); член Національного олімпійського комітету України (з червня 2005 року). Представник програми ЮНЕСКО «Освіта для дітей у нестатку» (з 2000 року). Радник Президента України (2006—2008 роки).
Старший брат професіонального боксера, чемпіона світу за версіями IBF, IBO, WBO і WBA Володимира Кличка.
Життєпис Народився 19 липня 1971 року в селищі Біловодську в Киргизстані в родині військовослужбовця, нащадка збіднілого козацького роду, вихідця з Київщини. Його прадід та інші родичі по чоловічій лінії батька постраждали під час репресій проти сільського населення України в 1920—1930 рр., частина родини загинула під час Голодомору, а прадід і його родина по жіночій лінії матері були розстріляні під час Голокосту в 1940-х роках.
У 1980—1985 роках жив у чеському містечку Мімонь (ЧССР), де проходив службу його батько Володимир Родіонович Кличко (24.04.1947 — 13.07.2011), військовий льотчик Центральної групи військ Радянської армії. 1985 року родина перебралася до України.
2009 рік — присвоєно звання майора запасу сухопутних військ України.
Освіта Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут (1995). Аспірантура Національного університету фізичного виховання і спорту України. Кандидатська дисертація «Бокс: теорія та методика спортивного відбору» (Національний університет фізичного виховання і спорту України, лютий 2000 року). Національна академія державного управління при Президентові України, ступінь магістра за спеціальністю «Управління суспільним розвитком» (січень 2011 року).
Спортивна кар'єра З дитинства захоплювався різними видами єдиноборств, але надавав перевагу кікбоксингу. Шість разів ставав чемпіоном світу з кікбоксингу (двічі серед аматорів і чотири рази серед професіоналів). Пізніше він перейшов у бокс.
У 1996 році Віталій разом із братом Володимиром уклав контракт із гамбурзькою промоутерською компанією Universum Box-Promotion і почали тренуватися під керівництвом німецького фахівця Фріца Здунека.
Свій перший професійний боксерський бій провів 16 листопада 1996 року в Гамбурзі проти американця Тоні Бредгема (Tony Bradham). У першому ж раунді американець опинився в нокдауні, а в другому був нокаутований.
У 1998 році Віталій став інтерконтинентальним чемпіоном за версією WBO і потрапив до Книги рекордів Гіннеса як перший чемпіон, який виграв 26 двобоїв із найменшими витратами часу.
У жовтні 1998 року нокаутував у Гамбурзі Маріо Шиссера в бою за вакантний титул чемпіона Європи, а в червні 1999 року відібрав в англійця Гербі Гайда чемпіонський пояс за версією WBO. У тому ж 1999 році він провів два успішні захисти.
Першої поразки Віталій зазнав від Кріса Берда. Як виявилося, мав травму плеча, і після бою йому зробили складну операцію. Утім, травма не зупинила видатного боксера.
Після поразки провів бій 25 листопада 2000 року проти дуже стійкого німця . Настійно пресингував суперника увесь бій, але Гоффманн витримав бій до кінця. Це був перший бій, який Кличко виграв не нокаутом, а за очками.
27 січня 2001 року в 1-му раунді за одну хвилину нокаутував відомого американця (51-5) у бою за вакантний інтерконтинентальний титул WBA. Знову отримав травму та близько 10 місяців не виходив на ринг.
8 грудня 2001 року провів бій проти переможця свого брата американця Росса П'юрітті. У 11-му раунді бій було зупинено, оскільки П'юрітті отримав безліч потужних ударів і вже не міг захищатися. Переміг технічним нокаутом.
У лютому 2002 року в 11-му раунді нокаутував (42-2) і вдруге захистив титул інтерконтинентального чемпіона. 23 листопада 2002 року став інтерконтинентальним чемпіоном за версією WBA, перемігши Ларрі Дональда.
21 червня 2003 року на спортивній арені Staples Center у Лос-Анджелесі відбувся бій із Ленноксом Льюїсом. Віталій здебільшого діяв від оборони. Йому вдавалося пробивати Льюїса у підборіддя. Віталій мало не збив з ніг Льюїса. Проте внаслідок сильного розтину лівої брови у Віталія головний лікар зупинив бій у перерві між 6-м та 7-м раундами. Перевага в рахунку на той час була на боці Кличка. На думку суддів, він виграв чотири з шести проведених раундів, і загальний рахунок становив 58:56 на користь українського боксера. Усі чекали продовження протистояння двох великих боксерів. Але реванш не відбувся, оскільки Льюїс завершив кар'єру боксера.
6 грудня 2003 року в нью-йоркському «Медісон-сквер-гарден» відбувся бій із Кірком Джонсоном, який тривав лише 5 хвилин і 54 секунди і завершився технічним нокаутом Джонсона.
Бій з Коррі Сандерсом
24 квітня 2004 року зустрівся на ринзі з південноафриканцем Коррі Сандерсом. Двобій завершився технічним нокаутом Сандерса у 8-му раундіhttps://boxrec.com/en/event/374508/730091. Так Віталій став чемпіоном світу за версією WBC.
11 грудня 2004 захистив свій титул у бою з Денні Вільямсом. Бій завершився у 8-му раунді технічним нокаутом.
Після цього бою потерпав від травм. Унаслідок цього його бій із Хасимом Рахманом переносився чотири рази. Останній було призначено на 12 листопада 2005 року.
9 листопада 2005 року оголосив про завершення спортивної кар'єри, однак у січні 2007 повідомив про намір повернутись до професійного боксу та змагатися за звання чемпіону WBC з Олегом Маскаєвим.
1 грудня 2005 року Віталій і Володимир Клички одержали найпрестижнішу медіапремію Німеччини — Бамбі ().
11 жовтня 2008 року повернувся на ринг і переміг Семюеля Пітера технічним нокаутом. Суперник відмовився від поєдинку після 8-го раунду. Таким чином, пояс за версією WBC знову повернувся до Віталія Кличка. Разом із цією перемогою брати Клички досягли своєї давньої мети та встановили світовий рекорд — вперше в історії професійного боксу чемпіонами у важкій ваговій категорії за версіями найпрестижніших світових організацій IBF, WBC та WBO стали одночасно два рідні брати.
21 березня 2009 року чемпіон світу у важкій вазі за версією WBC Віталій Кличко успішно захистив свій титул у бою проти кубинця Хуана Карлоса Гомеса.
29 травня 2010 року здобув ювілейну (сорокову) перемогу в своїй професійній кар'єрі у бою проти поляка Альберта Сосновського. Бій закінчився у 10-му раунді нокаутом.
16 жовтня 2010 року здобув чергову перемогу в поєдинку із Шеноном Бріґґзом.
19 березня 2011 року в 1-му раунді через 2:45 від початку бою здобув перемогу в поєдинку з Одланьєром Солісом.
10 вересня 2011 року бій із Томашем Адамеком був зупинений на 10-му раунді з призначенням Віталію перемоги технічним нокаутом.
Бій з Дереком Чісорою
18 лютого 2012 року провів поєдинок проти британця Дерека Чісори. 40-річний Кличко виграв бій за очками й послався на отриману під час бою травму плеча.
8 вересня 2012 року Віталій провів останній бій, в якому здобув перемогу над Мануелем Чарром. Лікар зупинив бій через розсічення брови у німця.
Загалом на професійному ринзі провів 47 боїв, здобув 45 перемог (41 перемога нокаутом, 4 бої виграв за очками) і зазнав двох поразок: перша — внаслідок пориву зв'язок, друга — внаслідок розтину брови, через що бої зупинив лікар.
Участь у Помаранчевій революції Віталій Кличко разом із братом Володимиром під час Помаранчевої революції активно підтримували кандидата в Президенти Віктора Ющенка. 12 грудня 2004 року Віталій у Лас-Вегасі боксував проти Денні Вільямса з помаранчевою стрічкою на поясі, а перемогу, здобуту у 8 раунді, спортсмен присвятив демократії в УкраїніБорис БЕЗПАЛИЙ вважає, Віталій КЛИЧКО займе прохідне місце у виборчому списку НСНУ (euro2012.kmv.gov.ua), після чого підняв над головою помаранчевий прапор, який зала зустріла аплодисментами. Після бою боксер зазначив: «Я підтримую боротьбу народу за демократію проти маніпуляцій. Для мене майбутнє мого народу — дуже важливе, і я зроблю все, що я можу».
Політична кар'єра Починаючи з 1999 р., на виборах Кличко підтримував окремих кандидатів. На виборах міського голови Києва брати Клички агітували за О. Омельченка.
Один з перших виступів Віталія Кличка на політичній арені пов'язаний з І. Бакаєм, який у 2002 р. висувався кандидатом у депутати Верховної Ради на окрузі № 153 у Рівному. Брати Клички приїхали до міста, щоб закликати людей підтримати Бакая, якого називали «своїм другом». «Ми бажаємо громадянам нашої країни гідного майбутнього, а для цього потрібно, щоб в парламенті були ті, хто дбає не про себе, а про людей» — так брати Клички пояснили свою прихильність до Бакая.
Після завершення спортивної кар'єри Віталій Кличко розпочав політичну кар'єру. У березні 2006 року Віталій Кличко одночасно балотувався до Верховної Ради та Київради як очільник Блоку «Пора — ПРП», а також змагався за посаду міського голови Києва. Переможними для Віталія стали вибори у Київраду, тоді як на виборах міського голови Віталій Кличко зайняв друге місце, поступившись Леоніду Черновецькому, а на Блок «Пора — ПРП» не подолав 3 % бар'єру.
На позачергових виборах Київського міського голови 25 травня 2008 року знову переміг Черновецький — 37,72 % голосів, Олександр Турчинов — 19,13 %, Віталій Кличко на третьому місці — 17,97 %. На виборах до Київської міської ради Блок Віталія Кличка, до якого увійшли Народний рух України, партія «Європейська столиця» та партія «Українські соціал-демократи», набрав 10,61 % або 122243 голосів виборців. Під час передвиборчої компанії консультантами Віталія Кличка були мер Берліна Клаус Воверайт та мер Нью-Йорку 1994—2001 років Рудольф Джуліані.
У квітні 2010 року очолив партію «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка».
2010 року, коли Президентом став Янукович, у пресі з'явилася інформація про переговори Віталія Кличка з партією Регіонів щодо зближення та можливих нових виборів міського голови Києва, а також про можливу підтримку партією й призначення Віталія Кличка секретарем чи головою Київської міської адміністрації. В липні 2010 Кличко заявив, що «хоче бути обраним, а не призначеним мером столиці».