Фатьма Язиджиєва (; 6 лютого 1909, Корбекуль, Крим — 5 листопада 1991, Молочне, Сакський район, Крим) — кримськотатарська вчителька, громадська діячка, учасниця кримськотатарського національного руху.

Життєпис Ранні роки та освіта Фатьма Язиджиєва народилася 6 лютого 1909 року в селі Корбекуль (нині в Бахчисарайському районі Криму) в сім'ї Мустафи аджи Османа. У сім'ї було шестеро дітей. У 1919 році закінчила чотири класи сільської школи. Після смерті матері Ави Шерфе у 1923 році, коли Фатьмі було 15 років, вона взяла на себе турботу про сім'ю. У 1925 році пішла пішки до Сімферополя, де звернулася до народного комісара освіти Усеїна Баліча, уродженця Корбекуля, який допоміг їй вступити до Тотайкойського педагогічного технікуму. Закінчила технікум у 1929 році. У 1930 році була направлена до Кримського державного педагогічного інституту на хіміко-біологічний факультет, де навчалася з 1930 по 1934 рік. Як успішна студентка залишилася в аспірантурі, але через скрутне сімейне становище не ъъ завершила.

Професійна діяльність З 1934 року працювала вчителькою в школах Ялти, Алушти, Дегірменкоя та Алупки. Під час депортації кримських татар 1944 року разом з двома малолітніми дітьми була депортована до Бекабаду в Узбекистані. Там організувала дитячий садок у земляному бараку на будівництві Фархадської ГЕС, врятувавши понад 60 дітей від голоду та хвороб за допомогою Ісмаїла Ірсмамбета. У 1944—1945 роках організувала школу для 300—350 дітей-переселенців, відремонтувавши бараки, і була завідувачкою навчального процесу.

У 1945 році після переміщення до Курган-Тюбе (відомого як «Долина смерті») знову організувала дитячий садок, школу та сирітський будинок, забравши 6—7 сиріт. У 1946 році повернувся з фронту чоловік Халіл Мємєтов, вчитель. Подружжя працювало в школі, але того ж року їх звільнили через заборону кримським татарам працювати вчителями. Трудові книжки з 12-річним стажем були спалені. Наприкінці 1947 року переїхали до Булунгуру (Самаркандська область), забравши сиріт, де Фатьма організувала дитячий будинок і отримала подяку від районного відділу народної освіти.

У 1948 році знову звільнена через наказ про переведення кримських татар на бавовняні поля; подружжя працювало в радгоспі. У 1954 році після листа з центру про забезпечення кримськотатарських учителів роботою склала іспит на кваліфікацію хіміка-біолога з відзнакою. Працювала вчителькою в Булунгурській районній вечірній школі (1954—1964), завучем у Школі робітничої молоді, допомогла сотням співвітчизників отримати середню освіту для вступу до вишів. Писала звернення до Ташкента та Москви щодо нестачі вчителів і несправедливого використання праці.

Участь у національному русі Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х активізувалася в кримськотатарському національному русі. У 1964 році переїхала до Самарканду, увійшла до ініціаторів руху. Будинок подружжя став «штабом» для активістів Самарканда, Джиззака, Кашкадар'ї. З 1964 по 1967 рік чотири рази мала мандат представника народу для звернень до центральних органів влади.

У 1967 році затримана КДБ на автовокзалі з однодумцями (Ільяс Мустафаєв, Ісмаїл Язиджиєв) під час спроби виїзду до Ташкента. Відмовилася відмовитися від діяльності. Була присутня на всіх судових засіданнях учасників руху з 1964 року, підтримувала сім'ї активістів.

У 1970-х відвідувала Крим (Бахчисарайський музей, Ханський палац), обурювалася занедбаним станом і фальшивими екскурсіями. Написала відкритий лист до Міністра культури СРСР Петра Демічева про фальшування історії кримських татар. У 1987 році під час мітингів у Москві збирала переліки сімей, що поверталися до Криму.

Подружжя постійно перебувало під наглядом КДБ (обшуки, стеження); будинок називався «Татарським клубом» (за 26 років — 627 зібрань, 24 тисячі кримських татар побували). Мала мандат довіри від народу для представництва інтересів у вищих органах влади.

Сім'я Чоловік — Халіл Мємєтов, вчитель, повернувся з фронту в 1946 році, помер у 1988 році. Двоє дітей, народжених до депортації. Виховувала сиріт (6—7 у Бекабаді/Курган-Тюбе, кілька в Булунгурі).

Смерть Повернулася до Криму в 1988 році (без чоловіка). Померла 5 листопада 1991 року в селі Терекли-Конрат Сакського району. У похилому віці продовжувала цікавитися поверненням співвітчизників.

Примітки

Джерела