Евальд-Фрідріх фон Герцберг (; , Лоттін, Пруссія — , Берлін, Пруссія) — прусський державний діяч, політик, дипломат, правник.

Ранні роки та освіта Евальд-Фрідріх фон Герцберг народився 2 вересня 1725 року у селі Лоттін у Померанії (нині Льотинь, Польща) в померанській шляхетній родині, що мешкала там з XIII століття.

Попри сімейну традицію, батько Евальда не бажав, щоб син став фермером або офіцером, тому з дитинства його готували до навчання в університеті. З 1739 року Евальд-Фрідріх вивчав класичні науки та історію в гімназії Штеттіна. 1742 року він вступив до Галльського університету, де вивчав юриспруденцію. Для здобуття ступеню доктора права подав дисертацію «Про бранденбурзьке публічне право» (), проте через наявність у тексті критики тогочасного державного, суспільного і правового ладу Пруссії трактат відхилили. За короткий час Герцберг написав іншу дисертацію — «Про виборчі союзи та з'їзди» (), яку 1745 року успішно захистив і здобув науковий ступінь.

Політична кар'єра Після захисту дисертації Герцберг поїхав до Берліна, де влаштувався на посаду помічника таємного архіву кабінету міністрів. Того ж 1745 року взяв участь у бранденбурзькій дипломатичній місії до Франкфурта на райхстаг, де проводились вибори імператора Священної Римської імперії; однак делегація доїхала лише до міста Ганау, після чого повернулася, оскільки Пруссія виступила проти проведення виборів. Протягом наступних років займався канцелярською роботою в архіві, займався дослідженням архівних документів, а 1750 року очолив архів.

1752 року Герцберг був призначений на посаду таємного радника легації, що поєднувала в собі наукову архівну та дипломатичну роботу. 1756 року він написав трактат, що, ґрунтуючись на історичних документах і фактах, мав виправдати вторгнення прусського короля Фрідріха II в Саксонію. 1757 року Герцберг став таємним радником. Під час Семилітньої війни Герцберг так само в різних історико-політичних трактатах представляв прусську позицію, доводячи законність дій свого монарха. Крім того, після поразки прусської армії в Герцберг, приїхавши до Померанії, зайнявся організацією спротиву місцевого населення та оборони фортець Штеттін і Кольберґ. Також під час війни вів дипломатичні переговори зі Швецією, Росією. Герцберг відіграв важливу роль у мирних переговорах, що закінчилися у лютому 1763 року підписанням Губертусбурзького миру.

1763 року Фрідріх II призначив Герцберга другим державним міністром і кабінет-міністром. У його відання входили питання прусської зовнішньої політики, на яку продовжив впливати і його попередник — граф . Однак Герцберг, Фінкенштайн та інші дипломати могли впливати на зовнішню політику Пруссії доволі обмежено, оскільки нею активно займався сам Фрідріх II. Герцберг доволі жорстко стояв на засадах власного курсу, який ґрунтувався на тому, що головним противником Пруссії є монархія Австрійського дому Габсбургів. Герцберг активно займався питаннями історико-правового узаконення зовнішньополітичних акцій і територіальних претензій прусського короля. Йому приписують обґрунтування «прав» прусського монарха на приєднання Східної Померанії та інших земель під час першого поділу Речі Посполитої 1772 рокуKonopczyński, Władysław. Fryderyk Wielki a Polska. Poznań: Instytut Zachodni, 1947. S. 158.. Як публіцист обстоював прусські інтереси у війні за баварську спадщину (1778—1779). Крім того, у 1780-х роках Герцберг доклався до оформлення Фюрстенбунду — союзу північнонімецьких держав, спрямованого проти планів імператора Йосифа II на реформування устрою Священної Римської імперії та поширення австрійського впливу в Південній Німеччині.

На початку правління нового короля Фрідріха-Вільгельма II (1786—1797) становище Герцберга помітно покращилося. Його народили Орденом Червоного орла; до того ж, 1786 року йому надали графський титул. Герцберг був однією з найвпливовіших осіб у державі та при дворі. Зрештою, він представив королю свій «Великий план», який протягом наступних років намагався реалізувати. План полягав у тому, щоб організувати «північний союз» Пруссії, Росії та Великої Британії на противагу «південним державам» — Австрії, Франції, Іспанії та іншим. Герцберг в умовах російсько-турецької та австрійсько-турецької воєн планував повернути Речі Посполитій відібрані Австрією за першим поділом (1772) Галичину і Малопольщу, а як компенсацію за це вона мала отримати турецькі володіння на Балканах; на його думку, це легітимізувало б прусські амбіції в Польщі в басейні Вісли, претензії на Данциґ і Торн. Проте за сприяння короля Фрідріха-Вільгельма та інших впливових діячів було укладено Райхенбахську конвенцію 1790 року, що передбачала пруссько-австрійський союз.

24 квітня 1791 року Герцберг прийняв у Берліні українського дворянина Василя Капніста, що за дорученням частини українського дворянства вів переговори про підтримку Пруссією визволення України з-під влади Росії у разі пруссько-російської війни. Після доповіді королю Герцберг дипломатично відмовив Капністові, хоча сторони домовились підтримувати зв'язок надалі.

Внаслідок пруссько-австрійського зближення Герцберг поступово втратив свій вплив на політику та при дворі. 5 липня 1791 року він подав у відставку, яку король Фрідріх-Вільгельм задовольнив. Проте після відставки Герцберг надсилав монархові листи і меморандуми, у яких виправдовував свою попередню політику та давав йому поради щодо поточних питань.

Евальд-Фрідріх фон Герцберг помер у Берліні 22 травня 1795 року після затяжної хвороби. Похований у церкві села Бріц (нині — ).

Наукова діяльність З 1752 року Герцберг був членом Прусської Академії наук. Двічі, у 1780 та 1793 роках, він з нагоди ювілею академії виступав з лекціями про державний і політичний устрій Пруссії. Прусську монархію у цих промовах він називав «державою розуму, де панують закони та забезпечуються громадянські свободи». Як член академії займався в основному питаннями права, писав та подавав щорічні звіти з питань історії, статистики, політології. Був першим, хто в рамках загального наукового огляду становища монархії вдався до вивчення фінансових та економічних питань.

Після смерті короля Фрідріха II 1786 року Герцберг очолив академію. В управлінні нею він взяв курс на посилення німецького елементу в академії і водночас на витіснення французького впливу, що домінував впродовж десятиліть. За керівництва Герцберга до академії прийняли 15 нових членів, з яких 12 були німцями, а решта троє — французами.

З 1790 року Герцберг також був членом Леопольдіни.

Основні праці Abhandlung, worin man die Ursachen der Überlegenheit der Teutschen über die Römer zu entwickeln sucht, Berlin 1780. Landbuch des Kurfürstentums und der Mark Brandenburg. Berlin und Leipzig 1781. Abhandlung über die beste Regierungsform, 1784. Über den wahren Reichtum der Staaten, das Gleichgewichts des Handels und der Macht, 1786. Mémoire historique sur la dernière année de la vie de Frédéric II, roi de Prusse. Neuchatel 1787, 102 Seiten. Abhandlung über das wahre Ideal einer guten Geschichte und über das zweite Regierungsjahr Friedrich Wilhelms II., Königs von Preußen. Frankfurt, 1789. 55 Seiten.

Сім'я 1752 року Евальд-Фрідріх фон Герцберг одружився з баронесою Марією фон Кніпгаузен. Шлюб був щасливим, однак дітей у ньому не народилося

Примітки

Література