Радя́нсько-фі́нська війна́ (25 червня 1941 — 6 грудня 1941 і 9 червня 1944 — 4 вересня 1944), Війна-продовження, або Каре́льська кампа́нія — бойові дії між фінськими і радянськими військами на Східноєвропейському театрі Другої світової війни.

У фінській історіографії для назви цих військових дій переважно використовується термін «Війна-продовження» (, ), що, з одного боку, підкреслює той факт, що в ході цієї війни Фінляндія знову зазнала агресії з боку СРСР та що намагалася відновити територіальні втрати, завдані внаслідок Радянсько-фінської війни 1939—1940 років, а також є спробою обґрунтувати самостійний характер війни і таким чином дистанціюватися від нападу Німеччини та її союзників на СРСР.

У російській та радянській історіографії конфлікт не виділяється в окрему війну, а розглядається як один з театрів так званої Великої Вітчизняної війни. Аналогічним чином Німеччина розглядала свої операції в регіоні як складову частину Другої світової війни.

Зовнішня політика Фінляндії напередодні війни Московська мирна угода від 13 березня 1940 року, що завершила Радянсько-фінську війну 1939—1940 років, сприймалася фінами як вкрай несправедлива: Фінляндія втратила значну частину Виборзької губернії. З її втратою Фінляндія позбавилася п'ятої частини промисловості та 11 % сільськогосподарських земель. 12 % населення або близько 400 тис. людей довелося переселити зі захоплених СРСР територій. Півострів Ханко був відданий в оренду СРСР під військово-морську базу.

Попри укладення миру з СРСР, на території Фінляндії зберігалася дія воєнного стану. Причиною тому був розпал в Європі Другої світової війни, складна харчова ситуація і загальне послаблення фінської армії. Готуючись до можливої нової війни, Фінляндія активізувала переозброєння армії та зміцнення нових, повоєнних кордонів (Лінія Салпа). Частка військових витрат у кошторисі 1940 року зросла до 45 %.

У квітні-червні 1940 року Німеччина окупувала Норвегію. Унаслідок цього Фінляндія втратила джерела постачання добрив, що, разом зі скороченням посівних площ унаслідок Радянсько-фінської війни 1939—1940 років призвело до різкого падіння виробництва харчів. Брак компенсували шляхом закупівель у Швеції та СРСР, який, як стверджується у фінських джерелах, використовував затримки постачання продовольства для тиску на ФінляндіюJ.K.Paasikivi, Toimintani Moskovassa ja Suomessa 1939-41, Osa II (My work in Moscow and Finland 1939-41, Part II).

Анексія СРСР частини території Фінляндії призвела до того, що з травня 1940 року Фінляндія взяла курс на зміцнення стосунків з нацистською Німеччиною. У пресі була введена цензура на критику Німеччини. Після падіння Франції в червні 1940 року цензура ще більше посилилася.

14 — 16 червня 1940 року СРСР висунув ультиматуми Литві, Латвії та Естонії, унаслідок чого уряди країн Балтії були зміщені, а Балтійські країни було анексовано до складу Радянського Союзу. Через деякий час СРСР зажадав від Фінляндії концесії на нікелеві рудники в Петсамо і демілітаризованого статусу Аландських островів. 8 липня, після того як Швеція підписала з Німеччиною договір про транзит військ, СРСР зажадав від Фінляндії аналогічних прав для транзиту до воєнної бази на півострові Ханко. Права транзиту були надані 6 вересня, демілітаризація Аландських островів обговорювалася 11 жовтня, а переговори щодо Петсамо затягнулися.

СРСР також зажадав змін у внутрішній політиці Фінляндії, зокрема, відставки Вяйньо Таннера — лідера фінських соціал-демократів.

У цей час у Німеччині за вказівкою Гітлера почалася розробка плану нападу на СРСР, і Фінляндія викликала інтерес у Німеччини як база для розміщення військ і плацдарм для бойових операцій, а також як можливий союзник у війні проти СРСР. На початку серпня 1940 року німецький уряд припинив дію ембарго на постачання зброї до Фінляндії. Почалися переговори про надання Німеччині прав на транзит військ до Північної Норвегії через територію Фінляндії (аналогічних прав транзиту, наданих раніше СРСР) в обмін на постачання зброї й військових матеріалів. З боку Німеччини ці дії були прямим порушенням Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, так само як з боку Фінляндії — Московського мирного договору.

Напруга відносин Між фінами та росіянами (пізніше — Фінляндією та СРСР) існувало безліч суперечностей. Однією з таких суперечностей було питання щодо політичного статусу Карелії. Хоча Карелія ніколи не входила до складу Фінляндії, значна частина карелів розмовляли карельською та фінською мовами. Після проголошення незалежності Фінляндією у 1918 році почалися масові рухи за приєднання Східної Карелії до фінської держави, «аби врятувати карельців від радянського гніту». У 1922 та у 1939 роках карели піднімали повстання проти радянської влади, однак вони були жорстоко придушені. Попри те, що фіни кілька разів піднімали питання щодо статусу Карелії у Лізі Націй, СРСР залишив Карелію у своєму складі.

Крім дискусій щодо Карелії, між сусідами існували й інші конфлікти. Разом із білою армією фіни воювали проти РРФСР під час Громадянської війни в Росії. У 1920 році було укладено мирну угоду між новоствореними СРСР та Фінляндією, однак загострення відносин відбулося у 1932 році — радянська влада заборонила прохід фінських суден через річку Нева, які прямували з Ладозького озера до Фінської затоки.

За пактом Молотова-Рібентропа Фінляндія була віднесена до «сфери державних інтересів» СРСР. Після невдалої спроби захопити Фінляндію під час Зимової війни В. Молотов відвідав Берлін 12 листопада, де відбулася його розмова з А. Гітлером щодо «фінського питання». Там Молотову дали зрозуміти, що Німеччина більше не зацікавлена у приєднанні Фінляндії до СРСР.

Радянська влада також вимагала змін у внутрішній політиці Фінляндії — відставки лідера фінських соціал-демократів Вяйньо Таннера.

20 грудня 1940 року німецька влада проінформувала Карла Густава Маннергейма про план «Барбаросса».

3 червня 1941 року у розмові з фінським послом у Москві Сталін повідомив що «Радянський Союз хоче добросусідських відносин із Фінляндією». На знак дружби, Сталін запропонував фінам 20 тис. тон зернаИюнь 1941 года Гальдер Франц. Военный дневник.

6 червня Фінляндію відвідав німецький полковник Кінцель. Через нього фінському командуванню була передана пропозиція Німеччини щодо СРСР.

На початку літа 1941 року Фінляндія домовилася з Німеччиною щодо спільних бойових дій проти СРСР. Однак фіни висунули умови, за яких вони погодяться на війну, зокрема: Гарантія незалежності Фінляндії; Повернення до кордонів між СРСР та Фінляндією станом на 1939 рік; Постачання Німеччиною харчів для фінів. Також одним із важливих пунктів угоди було те, що Фінляндія не є агресором, тобто вступає до війни тільки у випадку атаки з боку червоноармійських військ.

7 червня 1941 року до Петсамо прибули німецькі війська, що пізніше були залучені у війні. 18 червня у Фінляндії була почата таємна мобілізація. 20 червня фінсько-німецькі війська наблизилися до кордону з СРСР. Розпочата евакуація 45 000 мирного фінського населення з прикордонних територій. 21 червня фінське командування отримало повідомлення про наближення атаки на СРСР.

Сили сторін

Фінляндія Південно-східна армія у складі 6 дивізій та однієї бригади мала звільнити Карельський перехід та вихід до державного кордону 1939 року. Командувач — Ерік Гейнрікс. Карельська армія у складі 5 дивізій та 3 бригад мала звільнити Східну Карелію, наступаючи в напрямку на Петрозаводськ. Командувач — Карл Леннарт Ойсч. Фінські ВПС мали близько 300 літаків. Разом: 530 тис. солдатів.

Німеччина 7 дивізій, в основному базувалися на кордоні із СРСР, у Петсамо та на Карельському перешийку. Також було розміщено по одній дивізії в Турку та Гельсінкі. 5-та танкова дивізія СС «Вікінг» та фінський батальйон СС. Разом: 220 тис. солдатів.

СРСР Північний фронт, що розташовувався в Карелії (пізніше розділений на Карельський та Ленінградський фронти). 23-тя армія силами 7 дивізій займав Карельський перешийок. 7-ма армія Карельського фронту силами 4 дивізій займала Карелію. ВПС Північного фронту нараховували 700 літаків. Разом: 800 тис. солдатів на початок війни і близько 1500 тис. станом на 1944 рік.

Початок війни У Фінляндії активно працювала радянська розвідка. Вона вербувала своїх агентів, у тому числі й у парламенті. В одній записці Сталіну зазначалося:

Здійснення плану «Барбаросса» почалося в північній Балтиці ввечері 21 червня, коли німецькі мінні загороджувачі, що базувалися у фінських портах, розклали два великі мінні по́ля у Фінській затоці. В операції також брали участь фінські лоцмани й офіцери зв'язку. Ці мінні поля врешті змогли замкнути радянський Балтійський флот у східній частині Фінської затоки. Пізніше того ж вечора німецькі бомбардувальники, пролетівши вздовж Фінської затоки, замінували гавань Ленінграда і річку Неву. Дорогою назад літаки дозаправилися на одному з фінських аеродромів.

Уранці 22 червня радянськими бомбардувальниками була здійснена атака на фінські міста, зокрема: 6:05 — були скинуті бомби на фінські панцерники берегової оборони в Соттунга; 6:15 — на укріплення острову Альшер, біля міста Турку були скинуті декілька бомб; 6:45 — знищення кількох транспортних кораблів у Корпо; 7:55 — червоноармійські батареї здійснили артобстріл міста Ханко; У той же час, у Петсамо через державний кордон вівся артобстріл фінського корабляМауно Иокипии «Финляндия на пути к войне: исследование о военном сотрудничестве Германии и Финляндии в 1940—1941 гг.» .

Уранці того ж дня німецькі війська, які базувалися в Норвегії, почали рух до радянсько-фінського кордону в районі Петсамо. Фінляндія не дозволила німцям завдати безпосереднього удару зі своєї території, і німецькі частини в Петсамо і Салла були вимушені утриматися від атаки. Відбувалися епізодичні перестрілки між радянськими і фінськими прикордонниками, але загалом на радянсько-фінському кордоні зберігався спокійний стан.

Фінське МЗС направило радянському уряду ноту протесту, однак радянський посол відмовився прийняти її, заявивши, що ніяких бомбардувань не було, ба більше, це нібито фінські літаки літали над територією СРСР і фінські аеродроми обслуговували та заправляли німецькі літаки, коли ті поверталися з операцій з бомбардування позицій червоноармійських військ.

23 червня В'ячеслав Молотов викликав до себе фінського посла. Молотов вимагав відповіді: Фінляндія дотримується нейтралітету чи виступає на стороні Німеччини? Він також звинуватив фінські війська у бомбардуванні Ханко (де була червоноармійська військова база) та польотах над Ленінградом. Молотов також заявив, що червоноармійські зенітки збили один ворожий літак. Пізніше він додав, що літак виявився німецьким. На заяви Молотова фінський посол надіслав телеграму до фінського уряду в Гельсінкі. Радянські спецслужби затримали надсилання телеграми, і надіслали її за кілька годин до перерви телеграфного зв'язку з Фінляндією, який і перервали, щоб унеможливити переговориМемуари Маннергейма. Ст. 375—376..

24 червня головнокомандувач Сухопутних військ Німеччини надіслав наказ німецькому командуванню при ставці фінської армії приготуватися до операції на сході Ладозького озера.

Уранці 25 червня червоноармійське командування завдало масштабного авіаудару по 18 аеродромах Фінляндії. 25 червня мала відбутися сесія фінського парламенту, на якій, прем'єр-міністр Рангель мав зробити заяву про нейтралітет Фінляндії у німецько-радянському конфлікті, однак радянські бомбардування змусили змінити рішенняМемуари Маннергейма. Ст. 375..

25 червня фіни зібрали парламент. Прем'єр-міністр Фінляндії Рангелов заявив депутатам: «Відбулися повітряні напади проти нашої країни, бомбардування незахищених міст, убивство мирних жителів — усе це ясніше, ніж будь-які дипломатичні оцінки показало, яке ставлення Радянського Союзу до Фінляндії. Це війна. Радянський Союз повторив той напад, за допомогою якого він намагався зламати опір фінського народу в Зимовій війні 1939—1940 років. Як і тоді, ми станемо на оборону нашої країни».

Наступ 1941 року