Провінція Зара, або Задарська провінція () — провінція Італійського королівства, офіційно з 1918 по 1947 рік. У 1941 році під час Другої світової війни розширена та включена до складу італійського губернаторства Далмація до 1943 року.

Історія З доби Середньовіччя місто Задар, яке італійці називають Зара, населяли носії мови романської групи (далматинські італійці). До Кампо-Формійського миру воно було адміністративним центром Венеційської Далмації. З 1805 до 1810 року входило до наполеонівського Італійського королівства. Пізніше стало осереддям італійського іредентизму в Далмації. Згідно з австро-угорським переписом населення 1910 року, місто налічувало 9 318 італійців із 13 438 жителів (69,3 відсотка)Guerrino Perselli, I censimenti della popolazione dell'Istria, con Fiume e Trieste e di alcune città della Dalmazia tra il 1850 e il 1936, Centro di Ricerche Storiche - Rovigno, Unione Italiana - Fiume, Università Popolare di Trieste, Trieste-Rovigno, 1993 У 1921 році населення зросло до 17 075 мешканців, із яких 12 075 були італійцями (70,8 відсотка).Ministero dell'economia nazionale, Direzione generale della statistica, Ufficio del censimento, Censimento della popolazione del Regno d'Italia al 1º dicembre 1921, vol. III Venezia Giulia, Provveditorato generale dello Stato, Roma, 1926, с. 192-208 1940 року населення Зари, за даними Давіде Родоньо та Олінто Мілети, становило майже 25 000 осіб, із яких понад 23 000 були італійцями.Olinto Mileta, Popolazioni dell'Istria, Fiume, Zara e Dalmazia 1850-2002, Trieste, ediz. A.D.Es., 2005, с. 171

У 1915 році Італія вступила у Першу світову війну згідно з положеннями Лондонського договору. В обмін на участь в Антанті та в разі перемоги Італія мала одержати австро-угорську територію в північній Далмації, в тому числі Зару, Шибеник та більшість далматинських островів. Наприкінці війни італійські військові сили вдерлися в Далмацію і оволоділи Зарою, а адмірала Енріко Мілло було проголошено «губернатором Далмації». Знаменитий італійський націоналіст Габріеле д'Аннунціо підтримав захоплення Далмації та в грудні 1918 року порямував до Зари на італійському військовому кораблі.

Протягом 1918 року політичне життя в Зарі пожвавилося. Розпад Австро-Угорщини призвів до відновлення у місті міжнаціональних конфліктів. 4 листопада 1918 року в Зару в рамках окупації східної Адріатики прибула Королівська італійська армія, після чого містяни італійського походження, які становили переважну більшість, поступово перебрали владу на себе. Цей процес завершився 5 грудня, коли встановили посаду губернатора. Версальським договором (28 червня 1919 року) італійські претензії на Далмацію, що містилися в Лондонському договорі, були анульовані, але пізніші угоди між Італією та Королівством сербів, хорватів і словенців (майбутнім Королівством Югославія), закріплені в Рапалльському договорі (12 листопада 1920 року), передали Зару з деякими іншими прилеглими місцевостями Італії.

Анклав Зара загальною площею 104 км² охоплював саме місто, муніципалітети Бокканьяццо/Боканяц, Борго Еріццо/Арбанасі, Черно, частину Діколо/Дікло (загалом 51 км² території з 17 065 жителями) та острови Лагоста і Пелагоза (53 км² і 1710 жителів). Територія організаційно набула статусу невеликої італійської провінції.

Друга світова війна 6 квітня 1941 року фашистська Італія та інші держави Осі вдерлися в Королівство Югославія. Зара мала у своєму розпорядженні 9000 італійських вояків і була однією з відправних точок вторгнення. Сили під командуванням генерала Вітторіо Амброзіо розгромили частини Королівської югославської армії та 15 квітня досягли Шибеника і Спліта 15 квітня (за 2 дні до капітуляції Югославії). Цивільне населення попередньо було евакуйовано в Анкону й Полу. Зайнявши Мостар і Дубровник (відомий італійцям як Рагуза), 17 квітня вони зустрілися з італійськими військами, які виступили з італійської Албанії.

Беніто Муссоліні на підставі Римських договорів кілька тижнів вимагав від новоствореної маріонеткової Незалежної Держави Хорватії (НДХ) передати фашистській Італії майже всю Далмацію (включно зі Сплітом). Італійці утворили адміністративно-територіальну одиницю під назвою Губернаторство Далмація, до якої ввійшла розширена провінція Зара, нова провінція Спалато і нова провінція Каттаро. адміністративним центром губернаторства стало місто Зара. Під італійським фашистським правлінням слов'янське населення наприкінці 1941 року стало жертвами політики примусової італізації (яку виправдовували існуванням у давнину Венеційської Далмації). Зводилося багато громадських будинків і споруд, таких як нові лікарні та каналізації. Провінція Зара в 1942 році налічувала 211 900 жителів на площі 3179 км².

Після того, як 25 липня 1943 року Муссоліні усунули від влади і заарештували, уряд П'єтро Бадольйо 3 вересня 1943 року підписав перемир'я з західними союзниками, яке оприлюднили тільки 8 вересня 1943 року, а італійська армія розпалась. Однак уже через чотири дні, 12 вересня 1943 року, німецькі військовики провели операцію з порятунку дуче з його таємної в'язниці на горі Гран-Сассо, після чого сформували маріонеткову нацистську Італійську Соціальну Республіку на півночі країни. НДХ оголосила Римські договори недійсними, окупувавши Далмацію за підтримки Німеччини. Німці першими увійшли до Зари, а 10 вересня німецька 114-та єгерська дивізія оволоділа місто.

Місту завадили приєднатися до НДХ на тій підставі, що сама Зара не підпадала під умови Римських договорів. Незважаючи на це, вождь НДХ Анте Павелич оголосив Задар столицею великої жупи Сидрага-Равні-Котари, хоча італійські міські урядовці не давали змоги великому жупанові потрапити до міста. Зара залишилася під місцевою владою Італійської Соціальної Республіки. Західні союзники розбомбили місто, що призвело до тяжких жертв серед цивільного населення. У килимових бомбардуваннях загинуло багато містян, чимало міських пам'яток і багатовікових творів мистецтва було знищено. Значна кількість цивільних жителів утекла з міста.

Наприкінці жовтня 1944 року німецька армія і більшість італійської цивільної адміністрації покинули місто. 31 жовтня 1944 року формально італійське місто захопили югославські партизани. На початку Другої світової війни населення Задара становило 24 000 осіб (майже всі далматинські італійці), а до кінця 1944 року воно зменшилося до 6 000 жителів. Офіційно місто залишалося під суверенітетом Італії до 15 вересня 1947 року (Паризький мирний договір).

Після закінчення Другої світової війни вигнані із Зари італійці створили об'єднання «Вільне місто Зара у вигнанні» () як продовження провінції Зара.Вільне місто Зара у вигнанні (італійською мовою)

Вихід італійців із міста тривав далі, ставши за кілька років майже поголовним. Останній удар по італійській присутності завдала місцева адміністрація в жовтні 1953 року, коли закрила останні італійські школи, а учнів присилували за один день перейти до югославських шкіл, що поклало край романській ідентичності у місті. Сьогодні італійська громада налічує лише кількасот людей, згуртованих у місцеву спілку ().

Муніципалітети

До Другої світової війни в провінції Зара було лише кілька населених пунктів, як-от Боканяц/Бокканьяццо і Арбанасі/Борго Еріццо. Але з розширенням у 1941 році їхня кількість зросла до 20 (спочатку офіційна назва італійською, а потім теперішня назва хорватською): Бенковаццо / Бенковаць: 2000 мешканців Бозавія або Бозава / Божава: 1520 жителів Кістаньє / Кистанє: 2000 жителів Езо Ґранде / Іж Велий (Iž Veli): 1300 мешканців Нона / Нин: 4650 мешканців Новеґраді / Новиград: 5217 мешканців Оброваццо / Оброваць: 1400 мешканців Ольтре / Преко: 7 560 мешканців Сале / Сали: 2 090 мешканців Скардона / Скрадин: 2 000 мешканців Себеніко / Шибеник: 37 854 мешканців Сельве / Силба: 4 229 мешканців Станковаццо / Станковичі: 1 000 мешканців Стретто / Тієсно: 7 190 мешканців Тімето-ді-Зара / Смилчич: 1000 мешканців Водіцце / Водице: 7500 жителів Зара / Задар: 25 000 жителів Заравек'я / Біоград: 2520 мешканців Земоніко / Земуник-Доній: 1000 жителів Зларіно / Зларин: 3550 жителів

Муніципалітет-острів Лагоста/Ластово перейшов до провінції Спалато.

Див. також Історія Далмації

Примітки

Джерела