Регла́мент про юрисди́кцію, застосо́вне пра́во, визна́ння та викона́ння рі́шень, прийняття́ та викона́ння автенти́чних докуме́нтів у справах спадкува́ння та про ство́рення — нормативно-правовий акт Європейського Союзу щодо права спадкування, прийнятий Радою міністрів юстиції ЄС. Він застосовується до всіх спадкових справ у державах-членах Союзу з 17 серпня 2015 року (стаття 84), за винятком Данії,Див. пункт 83 преамбули Регламенту. Ірландії та Сполученого КоролівстваДив. пункт 82 преамбули Регламенту., яке на той час ще було державою-членом ЄС.

Зміст Регламент встановлює єдині правила щодо застосування спадкового права до справ про міжнародне спадкування (гармонізація міжнародного приватного права). Він застосовується як до , так і до спадкування за заповітом. «Справа про міжнародне спадкування» зазвичай існує щоразу, коли громадянин однієї країни помирає в іншій країні та володіє рухомим або нерухомим майном у цій країні. Визначаючи застосовне спадкове право за однаковими правилами в усіх державах-членах ЄС (крім Данії та Ірландії), поточна фрагментація права в оцінці справ про транскордонне спадкування має бути усунена в майбутньому.Pressemitteilung der Europäischen Kommission vom 7. Juni 2012 (IP/12/576)

Застосовне право Загальне правило передбачає: застосовується спадкове право держави, в якій спадкодавець мав останнє звичайне місце проживання (доміцилій) (ст. 21 ч. 1 Регламенту).Der Begriff: „gewöhnlichen Aufenthalt“ wird in der EU-ErbVO nicht näher definiert und ist daher auslegungsbedürftig. In Erwägungsgrund 23 der EU-ErbVO wird dazu ausgeführt: . Siehe auch die Erwägungsgründe 24 und 25.

Приклад 1: Громадянин Німеччини після виходу на пенсію переїжджає з Берліна до Марбельї (Іспанія). Він живе там кілька років і помирає у 2016 році. Його спадщина регулюється іспанським законодавством, а не німецьким законодавством про спадщину.

Приклад 2: Громадянин Франції переїжджає до Німеччини та створює там сім'ю. Він помирає у 2016 році. Його майно успадковується відповідно до німецького законодавства про спадщину.

Лише у тому випадку, якщо з сукупності обставин випливає, що на момент смерти спадкодавець мав очевидно тісніший зв’язок з державою, відмінною від держави звичайного проживання, до спадкування за законом застосовується законодавство цієї іншої держави (ст. 21 ч. 2 Регламенту).

У таких державах, як Іспанія, де існує більше одного спадкового права (див. регіональні закони), , критерій звичайного місця проживання застосовується відповідно до ст. 36 ч. 2 Регламенту ЄС про спадщину, оскільки іспанські міжрегіональні норми для неіспанців не існують.

Приклад 3: Громадянин Німеччини переїжджає з Берліна до Барселони (Іспанія) після виходу на пенсію. Він живе там кілька років і помирає у 2016 році. Його спадщина регулюється каталонським законодавством, а не німецьким чи іспанським законодавством про спадщину.

Вибір права Однак у заповіті (заповіті або спадковому договорі) можна держави, громадянином якої є спадкодавець (ст. 22 Регламенту). Приклад: австрієць, який постійно проживає в Німеччині, може також обрати спадкове право Австрії. Однак йому заборонено, наприклад, обирати спадкове право Італії, якщо для цього немає особливого правового зв’язку. Особа, яка має громадянство кількох держав, може обрати одну з цих держав для вибору спадкового права, навіть якщо ця держава не є державою-членом Європейського Союзу (стаття 20 Регламенту).

Практичне застосування у спадкових справах за участю іноземців Регламент № 650/2012 застосовується у разі наявності іноземного елементу у спадковій справі — коли спадкодавець помер в іншій державі ЄС, ніж та, громадянином якої він був, або коли спадкоємці та майно перебувають у різних країнах. Такі ситуації стали типовими в умовах трудової міграції всередині ЄС.

Типові приклади. Громадянин України, котрий постійно проживав у Польщі, помирає, залишивши нерухомість у Польщі та активи в Україні. До рухомого майна у Польщі застосовується польське право як право держави останнього місця проживання; до нерухомості в Україні — українське право відповідно до ст. 70–71 Закону України «Про міжнародне приватне право». Якщо ж громадянин Польщі помирає в Іспанії, де він постійно проживав, до всієї спадщини, як правило, застосовується іспанське право — якщо покійний не скористався правом обрати польське право у заповіті згідно з ст. 22 Регламенту.

Єдине свідоцтво про право на спадщину. Регламент запровадивЄвропейське свідоцтво про право на спадщину (

, ECS). Видається компетентним органом держави- члена і визнається в усіх державах ЄС (крім Данії та Ірландії) без додаткової легалізації (ст. 63–73 Регламенту). Документ підтверджує статус спадкоємця, право на майно та повноваження виконавця заповіту.

Строки та документи. Строки прийняття спадщини, перелік документів і ставки податку визначаються національним правом держави, а не Регламентом. В Іспанії загальний строк сплати податку на спадщину становить шість місяців від дати смерті; конкретні ставки різняться залежно від автономної спільноти.

Європейське свідоцтво про право на спадщину Регламент запроваджує (скорочено «свідоцтво»), документ, дійсний по всій Європі (ст. 62 Регламенту). Європейське свідоцтво про спадщину залишається в органу, який його видав (оригінал свідоцтва див. статтю 70(1) Регламенту). Орган, що видав свідоцтво, видає одну або декілька засвідчених копій кожному заявнику та будь-якій іншій особі, яка доведе законний інтерес; проте ці копії дійсні протягом максимум шести місяців (стаття 70(3) Регламенту).

Європейське свідоцтво про право на спадщину аналогічне яке використовується в Німеччині.

Юрисдикція Суди держави-члена Союзу, на території якої померлий мав своє звичайне місце проживання на момент смерті, мають загальну юрисдикцію для вирішення питань, що стосуються спадкування всього майна (ст. 4 Регламенту).

Шляхом письмової, спільної та узгодженої угоди про вибір суду зацікавлені сторони (наприклад, спадкоємці) можуть за певних обставин домовитися про те, що рішення у справі про спадщину підлягають виключно юрисдикції суду або судів іншої держави-члена (стаття 5 Регламенту).

Суди держави-члена можуть за клопотанням однієї зі сторін провадження оголосити себе некомпетентними, якщо вони вважають, що суди держави-члена обраного права мають більше можливостей для вирішення справи про спадкування, враховуючи конкретні обставини справи про спадкування, такі як звичайне місце проживання сторін та місцезнаходження активів. Суд також може оголосити себе некомпетентним, якщо сторони провадження досягли згоди відповідно до статті 5 Регламенту щодо юрисдикції суду або судів держави-члена обраного права (стаття 6 Регламенту). Спеціальна юрисдикція існує згідно зі статтею 10 та надзвичайна юрисдикція згідно зі статтею 11 Регламенту (forum necessitatis).

Визнання та виконання

Визнання Рішення, прийняті в одній державі-члені, визнаються в інших державах-членах без необхідності будь-якої спеціальної процедури (ст. 39, п. 1 Регламенту).

Рішення не може бути визнане відповідно до статті 40 Регламенту, якщо:

визнання явно суперечило б публічному порядку (ordre public) держави-члена, в якій воно запитується; відповідачу, який не з'явився на провадження, не було вручено документ про порушення провадження або еквівалентний документ у достатній термін та у спосіб, що дозволив би йому захистити себе, окрім випадків, коли відповідач не оскаржив рішення, коли мав можливість це зробити; воно є несумісним з рішенням, винесеним у провадженні між тими самими сторонами в державі-члені, в якій запитується визнання; воно є несумісним з попереднім рішенням, винесеним в іншій державі-члені або в третій країні у провадженні між тими самими сторонами щодо тієї ж вимоги, за умови, що попереднє рішення відповідає необхідним умовам для його визнання в державі-члені, в якій запитується визнання.

Виконання Рішення, винесені в одній державі-члені та підлягають виконанню в цій державі, підлягають виконанню в іншій державі-члені, якщо на прохання правомочної сторони вони були оголошені такими, що підлягають виконанню там, відповідно до процедури, передбаченої статтями 45–58 Регламенту (стаття 43 Регламенту). Суд, відповідальний за виконання, як правило, не має права переглядати рішення по суті.

Правові питання, виключені з Регламенту Наступні питання прямо виключені з Регламенту відповідно до статті 1 Регламенту:

податковіInwieweit und in welcher Höhe daher z. B. Erbschaftssteuer anfällt, bestimmt sich daher nach den Regelungen des entsprechenden Unionsmitgliedstaats. та митні питання; питання адміністративного права; цивільний стан та сімейні відносини, а також відносини, які згідно з правом, що застосовується до таких відносин, мають порівнянні наслідки; у принципі, правоздатність, дієздатність та дієздатність фізичних осіб (див. статтю 23(2)(c) та статтю 26 Регламенту); питання щодо зникнення або відсутності фізичної особи або презумпції смерті; питання права власності подружжя та права власності, що ґрунтуються на обставинах, які згідно з правом, що застосовується до цих обставин, мають наслідки, порівнянні з шлюбом; аліментні зобов'язання, крім тих, що виникають у разі смерті; формальна дійсність усних заповітів; права та активи, які створюються або передаються іншим чином, ніж правонаступництво після смерті; в основному, питання корпоративного права, права асоціацій та права юридичних осіб; ліквідація, припинення та злиття компаній, асоціацій або юридичних осіб; створення, діяльність та ліквідація трасту; частково речові права та будь-яка реєстрація прав на рухоме або нерухоме майно в реєстрі, включаючи правові вимоги до такої реєстрації, а також наслідки реєстрації або нереєстрації таких прав у реєстрі.

Аналогічно, положення щодо спадщини без спадкоємців регулюються законодавством держав-членів Союзу (стаття 33 Регламенту).

Структура

РОЗДІЛ I – СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ Статті 1–3 РОЗДІЛ II – ЮРИСДИКЦІЯ Статті 4–19 РОЗДІЛ III – ЧИННЕ ЗАКОНОДАВСТВО Статті 20–38 РОЗДІЛ IV – ВИЗНАННЯ, ВИКОНАННЯ ТА ПРИКОНАННЯ РІШЕНЬ Статті 39–58 РОЗДІЛ V. ПУБЛІЧНІ ДОКУМЕНТИ ТА СУДОВІ УГОДИ Статті 59–61 РОЗДІЛ VI – ЄВРОПЕЙСЬКЕ СВІДОЦТВО ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ Статті 62–73 РОЗДІЛ VII – ЗАГАЛЬНІ ТА ПРИКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ Статті 74–84

Впровадження в національне законодавство Закон про міжнародне спадкове право та про внесення змін до положень про свідоцтва про спадщину та про внесення змін до інших положень від 29 червня 2015 року імплементував Положення про спадщину в німецьке міжнародне приватне право, зокрема, через Закон про процедуру міжнародного спадкування.

Див. також

Міжнародне приватне право (Європейський Союз)

Посилання

Регламент (ЄС) № 650/2012

Примітки