Міжнаро́дні відно́сини — це сукупність політичних, економічних, соціальних, культурних та інших зв'язків і взаємовідносин між учасниками, що діють на міжнародній арені (державами та союзами держав, транснаціональними корпораціями, етнічними та національними групами, політичними та громадськими організаціями, суспільними рухами, окремими особами тощо). Міжнародні відносини як явище характеризуються: переважанням політичних (міждержавних) відносин; множинністю учасників (суб'єктів, акторів); відсутністю загальноприйнятих цінностей та правил поведінки; певною стихійністю (анархічністю) та непередбачуваністю; відсутністю єдиної центральної влади..

Статус У всіх випадках міжнародні відносини стосуються систем транскордонних соціальних взаємодій/відносин між політичними суб'єктами (державами), такими як суверенні держави, міжурядові організації, міжнародні неурядові організації, інші неурядові організації, транснаціональні корпорації, ширших світових систем (world-system), що утворюються в результаті цієї взаємодії та, за особливих умов, приватні особи. Міжнародні відносини є академічною та державною політичною сферою, і таким чином можуть бути позитивними та нормативними, оскільки аналізують і формулюють зовнішню політику вибраної держави.

Як політична активність міжнародні відносини датуються часом грецького історика Фукідіда (бл. 460—395 рр. до н. е.), але окрема наукова дисципліна у межах політології сформувались на поч. XX ст. (№ 5901 у 4-значній номенклатурі ЮНЕСКО). На практиці міжнародні відносини та міжнародні справи складають окрему академічну програму або галузь із політології, а викладені в ній курси значною мірою є міждисциплінарними.

Наприклад, міжнародні відносини спираються на галузі політики, економіки, міжнародного права, комунікаційних досліджень, історії, демографії, географії, соціології, антропології, кримінології та психології. Сфера міжнародних відносин охоплює такі питання, як глобалізація, дипломатичні відносини, державний суверенітет, міжнародна безпека, екологічна стійкість, розповсюдження ядерної зброї, націоналізм, економічний розвиток, глобальна фінансова система, тероризм та права людини.

Історія

Дослідження міжнародних відносин починаються тисячі років тому. Баррі Бузан (Barry Buzan) та Річард Літтл (Richard Little) розглядають взаємодію древніх шумерських міст-держав, починаючи з 3500 р. до н. е., як першу повноцінну міжнародну систему.

Вивчення міжнародних відносин у галузі політології набуло актуальності під час холодної війни. Багато політологів побоювалися, що Радянський Союз і Сполучені Штати почнуть світову ядерну війну. Передбачалося, що вивчаючи, як країни взаємодіють одна з одною, було б простіше передбачити, якою буде реакція Сполучених Штатів або Радянського Союзу в будь-якій ситуації, що своєю чергою полегшить запобігання війні. Дослідження міжнародних відносин до недавнього часу було вивченням того, як держави взаємодіють з іншими державами. Однак новий світовий порядок державної системи після закінчення холодної війни вимагав переосмислення акторів.

Історія міжнародних відносин, заснована на суверенних державах та багатьох інших типах, часто простежується до Вестфальського миру 1648 р., який своєю чергою став важливим кроком у розвитку сучасних державних систем. До цього європейська середньовічна організація політичної влади була заснована на невизначеному ієрархічному релігійному порядку. Усупереч поширеній думці, Вестфалія все ще втілювала багаторівневі системи суверенітету, особливо в рамках Священної Римської імперії. Більшою мірою, ніж Вестфальський мир, Утрехтський договір 1713 р., як вважають, відображає формування норми про те, що суверені не мали внутрішніх рівних у межах визначеної території і ніяких зовнішніх начальників не були вищим органом влади на суверенних кордонах цієї території.

Століттями приблизно з 1500 до 1789 року виникли незалежні, суверенні держави, інституціоналізація дипломатії та армій. Французька революція додала до цього нової ідеї, що не принци або олігархія, а громадяни стану визначаються як нації, повинні бути визначені як суверен. Така держава, в якій нація суверенна, буде звідти називатися національною державою (на відміну від монархії чи релігійної держави). Термін «республіка» дедалі більше стає її синонімом. Альтернативна модель національної держави була розроблена у відповідь на французьку республіканську концепцію німцями та іншими, які замість надання суверенітету громадян, зберігали князів та шляхти, але визначали національну державність в етнічно-лінгвістичних умовах, встановлюючи рідко, якби колись виконав ідеал, що всі люди, що говорять однією мовою, повинні належати лише до однієї держави. Та ж претензія на суверенітет була зроблена для обох форм національної держави. (У сьогоднішній Європі лише кілька держав відповідають певному визначенню національної держави: багато хто продовжує мати королівські государі, і навряд чи вони етнічно однорідні).

Особлива європейська система, що передбачає суверенну рівність держав, експортується в Америку, Африку та Азію через колоніалізм і «стандарти цивілізації». Нарешті, сучасна міжнародна система була створена шляхом деколонізації під час «холодної війни». Проте це трохи занадто спрощено. Хоча національно-державна система вважається «сучасною», багато держав не включили цю систему і називаються «досучасними».

Більше того, кілька країн перетворилися за межі наполегливості на повний суверенітет і можуть вважатися «постмодерними». Спроможність сучасного МВ дискурсу пояснити відносини цих різних типів держав суперечлива. «Рівні аналізу» — це спосіб перегляду міжнародної системи, яка включає індивідуальний рівень, внутрішню державу як одиницю, міжнародний рівень транснаціональних та міжурядових справ та глобальний рівень.

Те, що чітко визнано теорією міжнародних відносин, не розвинулося до після Першої світової війни, і більш детально розглянуте нижче. Теорія МВ, однак, має давню традицію залучення до роботи інших суспільних наук. Використання капіталізацій «М» і «В» у міжнародних відносинах спрямоване на те, щоб відрізняти академічну дисципліну міжнародних відносин від явищ міжнародних відносин. Багато хто посилається на: Сунь-Цзи «Мистецтво війни» (VI ст. до н. е.), Фукідід «Історія Пелопоннеської війни» (V ст. до н. е.), Чанак'я «Артхашастра» (IV ст. до н. е.). Як натхнення для реалістичної теорії Томаса Гоббса та забезпечення її подальшої розробки: Томас Гоббс «Левіафан», Нікколо Мак'явеллі «Державець».

Аналогічним чином лібералізм спирається на творчість Канта та Руссо, а робота першого часто згадується як перша розробка теорії демократичного світу. Попри те, що сучасні права людини значно відрізняються від виду прав, передбачених природним правом, Франсиско де Віторія, Уго Гротіус та Джон Лок запропонували перші рахунки про універсальне право на певні права на основі загального людства. У 20 столітті, крім сучасних теорій ліберального інтернаціоналізму, марксизм був основою міжнародних відносин.

Основними течіями міжнародних відносин є:

з першої світової війни: ліберальний інтернаціоналізм (лібералізм чи ідеалізм) (Вудро Вільсон); з часів Другої світової війни: реалізм (Ганс Моргентау); 1940-ті роки: функціоналізм (Девід Мітрані); 1950-ті роки: неофункціоналізм (Ернст Б. Хааз), трансактіонізм (Карл В. Дойч); 1970-ті роки: неоліберальний інституціоналізм (=неолібералізм) (Роберт Кехан) з компонентами теорії взаємозалежності та теорії режиму; 1980-ті роки: неореалізм (також називають структурним реалізмом) (Кеннет Ніл Волтц); 1990-ті роки: (соціальний) конструктивізм (Олександр Вендт).

На додаток до цих основних напрямків існують і інші підходи, такі як наука про некромах, державна картельна теорія, англійська школа, феміністські теорії міжнародних відносин та постмодерністські підходи.

Ліберальна міжнародна теорія проти міжнародної теорії реалізму

Двома сучасними великими школами теорії міжнародних відносин є міжнародні теорії лібералізму та реалізму.

Ліберальна теорія часто відзначається аналізом ідеального, або утопічного, результату. Однак теорія реалізму зосереджується на способах взаємодії держав. Відмінну дискусію щодо відмінностей природи цих двох теорій можна знайти в «Двадцятирічній кризі 1919—1939 рр.» Едварда Карра (він використовує термін «утопізм» для «лібералізму») або в «Політиці між народами» Ганса Моргентау.

Реалісти часто згадують Фукідіда як першого мислителя-реаліста, який залишив історію війни як «володіння на весь час», його стиль письма, в якому він керувався лише фактами з надійних джерел, і його концентрацію на владі в «Історії Пелопоннеської війни». Медіанському діалогові часто приділяється додаткова увага завдяки унікальному використанню діалогу, що спонукало багатьох вважати, що Фукідід намагається підкреслити важливу подію. Звідси виходить цитата: «Сильні роблять те, що мають владу робити, а слабкі визнають те, що вони повинні», виражаючи реалістичну тему рівноправних. Однак для цікавого огляду світогляду, який сформувався у письмовому вигляді Фукідіда, див. Р. Г. Коллінгвуд «Ідея історії».

Реалізм традиційно орієнтувався на владу, а в державній системі Вестфалії держава вважається найбільш владною. Оскільки йдеться про владу, реалізм більше сфокусувався на високій політиці, ніж на низькій політиці. Проте, як правило, з початку 90-х років війни відбувалися в межах штатів, а не між державами, це нині переосмислюється в рамках реалізму.

Інші формувальні мислителі в теорії реалізму: Св. Августин з м. Гіппон («Про Град Божий»); Нікколо Мак'явеллі («Державець»); Томас Гоббс («Левіафан»); Карл Шмітт («Політична концепція»); Ганс Моргентау («Політика між народами»); Генрі Кіссинджер, Хедлі Булл («Анархічне суспільство»); Кеннет Ніл Волтц, Джон Міршаймер («Трагедія Великої Потужності»).

Лібералізм (також званий «ідеалізм») здобув популярність після закінчення першої світової війни і торжества вілсонівського лібералізму. Лібералізм у теорії міжнародних відносин загалом пов'язаний з інтернаціоналізмом, інституціоналізмом та соціалізмом. По суті, лібералісти вважають, що людська природа хороша, війни можна уникнути, і є моральний універсалізм. Вони не простежують довгої історії своєї теорії, як це роблять реалісти. Ключові теми включають міжнародне право, суверенітет, міжнародні організації та глобальне управління.

Формативні мислителі в ліберальній теорії: Франсиско де Віторія та Саламанкська школа; Іммануїл Кант («Вічний мир»); Володимир Ленін («Імперіалізм: вища стадія капіталізму»); Девід Гельд («Демократія та Глобальний Орден»).

Критерії Специфіка учасників. На думку відомого французького філософа і соціолога Р. Арона, «міжнародні відносини — це відносини між політичними одиницями». Таким чином, для нього міжнародні відносини — це, насамперед, взаємодія між державами або «дипломатом» і «солдатом». На думку ж американського політолога Дж. Розенау, символічними суб'єктами міжнародних відносин є турист і терорист. Особлива природа. Міжнародні відносини є дуже складною і багатоаспектною сферою людської діяльності. Вони залишаються сферою непередбачуваності та не-зумовленості, а їхні закономірності мають стохастичний характер і кожна тенденція стикається на своєму шляху з безліччю контртенденцій. Тому на відміну від політичного життя всередині держав міжнародні відносини мають анархічний характер і відрізняються великою невизначеністюСовременные международные отношения и мировая политика / [Ред. А. В. Торкунова]. —  : Просвещение, 2005. — С. 17.. У результаті кожен їхній учасник змушений робити кроки, виходячи з непередбачуваності поведінки інших учасників. Критерій локалізації. На думку французького дослідника М. Мерля, міжнародні відносини — це «сукупність угод і потоків, які перетинають кордони, або ж мають тенденцію до перетинанню кордонів». МВ — об'єктивно-суб'єктивна реальність, що залежить від людської свідомості.

Сфера досліджень