Перша чемериська війна — повстання частини марійців під проводом феодальної знаті колишнього Казанського ханства проти приєднання до Московського царства у 1552–1557 роках, а також воєнні дії у відповідь з боку московських військ. У ході війни було майже повністю знищено знать колишнього ханства, а її нечисленні залишки, що перейшли на бік московської держави, вже не становили ані політичної, ані економічної загрози. Наслідком війни стало складання присяги цареві Івану Грозному всіма групами марійців.

Передумови війни Землі марійців входили до складу Казанського ханства. У 1551 році Іван Грозний, розпочавши підготовку до його завоювання, залучив на свій бік гірських марійців, які мешкали на прикордонних територіях. Навесні 1552 року вони змінили своє рішення й підняли антимосковське повстання, однак уже до липня його було придушено. Лугові марійці, які становили більшість марійського етносу, залишалися на боці Казані.

Іван Грозний здобув Казань 2 жовтня 1552 року. Уже 11 жовтня російське військо разом із царем залишило місто, залишивши в ньому 1500 дітей боярських і 3000 стрільців.

Напад на Волзі 20 грудня 1552 року, невдовзі після повернення Івана Грозного до Москви, воєводи з міста Васильсурська надіслали повідомлення про те, що на Волзі лугові марійці здійснили розбійний напад, убивши групу московських людей. У посланні зазначалося, що серед жертв нападу були гінці, купці та боярські люди, які поверталися з припасами з-під Казані. Крім того, воєводи писали, що серед нападників були також і гірські марійці.

У відповідь на повідомлення васильсурських воєвод Іван IV надіслав наказ наміснику у Свиязьку, боярину та воєводі князю Петрові Івановичу Шуйському провести розслідування вчиненого вбивства і знайти на гірському боці учасників нападу. Пошук нападників Шуйський доручив воєводі Борису Івановичу Салтикову /Том 6/ Глава 3 «Казань, Астрахань, Ливония» — «Борьба с пятью казанскими народами» на прізвисько Борозок.

Користуючись допомогою та сприянням жителів гірського боку, Борис Салтиков розшукав учасників розбійного нападу, які переховувалися на річці Цівіль, і заарештував 74 особи. Частину затриманих Салтиков повісив безпосередньо на місці, інших доправив до Свиязька і стратив через повішення поблизу міста. Майно страчених було конфісковано і передано позивачам. /Том 6/ Глава 3 «Казань, Астрахань, Ливония» — «Борьба с пятью казанскими народами»

Виступ «тугаєвих дітей» 25 грудня 1552 року до Москви до Івана IV прибув посланець Микита Казарінов від казанського намісника — боярина князя Олександра Борисовича Горбатого-Шуйського. Казарінов повідомив, що певні казанські люди, відомі як «тугаєві діти з товаришами», готували «лихе діло» /Том 6/ Глава 3 «Казань, Астрахань, Ливония» — «Борьба с пятью казанскими народами» в околицях міста Арська. Мурза Камай Хусейнов, який перейшов на службу до Івана Грозного, разом із Микитою Казаріновим, командуючи загоном, до складу якого входили, зокрема, й місцеві жителі арських околиць, повністю розгромили «тугаєвих дітей» на Арському боці, захопивши живими 38 зачинщиків повстання, яких доправили до Казані, де воєводи стратили їх через повішення за зраду.

Після того як було придушено виступ «тугаєвих дітей», казанські воєводи розпочали збір ясаку на Арській, Побережній, а також на Луговій стороні. Для збирання ясаку було відряджено дітей боярських — Назара Глєбова, Олексія Давидова, Григорія Злобіна, Ширяя Кобякова та Якова Остаф’єва. Повністю зібравши належний ясак, вони доправили його воєводам до Казані.

Літописи не подають відомостей, які дозволяють ідентифікувати «тугаєвих дітей» за соціальною чи етнічною ознакою, узагальнено називаючи їх «казанцями». Історики С. Х. Алішев та А. Г. Бахтін висловлювалися на користь ототожнення «батька» «тугаєвих дітей» із гірським марійцем Тугаєм, одним із представників казанської знаті, який у 1546 році вів переговори з Москвою щодо укладення союзу проти хана Сафа-Ґірея.

Повстання 1553–1555 років

Початок повстання 10 березня 1553 року Москва отримала повідомлення від казанського намісника, боярина князя Олександра Борисовича Горбатого-Шуйського, про вбивство на Луговій стороні двох збирачів ясаку: татарина Мисюря Лихарєва та московита Івана Скуратова. Лугові люди відмовилися сплачувати ясак і підняли повстання. Зібравши доволі великий озброєний загін, повсталі перейшли на Арську сторону, де зустріли підтримку місцевого населення, внаслідок чого арські люди також долучилися до повстання.

Лугові та арські люди об’єдналися в один загін і стали на «високій горі біля засіки». Припускається, що повсталі зайняли Арський острог за 15 верст на північний схід від Казані, біля Япанчинської засіки, який було зруйновано військом Шуйського після перемоги над князем Япанчею під час облоги Казані.

Казанські воєводи відрядили на битву з повсталими Василя Єлизарова на чолі загону козаків, а також загін стрільців під проводом Івана Єршова. З невідомих причин загони Єлизарова та Єршова, досягнувши засіки, розділилися і продовжили похід двома різними шляхами, після чого, зазнавши нападу з боку повсталих, були вщент розбиті. У загоні Василя Єлизарова загинуло 450 козаків, у загоні Івана Єршова — 350 стрільців /Том 6/ Глава 3 «Казань, Астрахань, Ливония» — «Борьба с пятью казанскими народами».

Після бою на Високій Горі повсталі залишили зруйнований острог, що перебував у небезпечній близькості від Казані, і перемістилися до верхів’їв річки Мьоші, де до них приєдналися побережні люди. Там, за 70 верст від Казані, повстанці звели велику земляну фортецю, маючи намір у ній закріпитися.

Похід Бориса Салтикова До повстання приєдналася майже вся лівобережна частина Казанського ханства, за винятком самої Казані, де спалахнула епідемія чуми. Частина повсталих перейшла на гірський бік, залучаючи до своїх лав нових прихильників. Відряджений проти них загін Бориса Салтикова 24 березня був раптово атакований на засніженій місцевості повсталими, які пересувалися на лижах, і розбитий. Салтикова взяли в полон і через два роки стратили.

Посольство Ногайської орди. Повстанці відправили делегацію до правителя Ногайської Орди Ісмаїла, просячи на князя його сина Магмед-мирзу. Ісмаїл, будучи союзником Московського царства, відмовив послам.

Походи Данила Адашева Із річки В’ятки у квітні на боротьбу з повсталими було відряджено флотилію під проводом Данила Адашева. За підтримки козаків московські сили здобули перемогу в кількох локальних боях, взяли під контроль волзькі переправи, відокремивши лугових марійців від гірських, однак не змогли просунутися вглиб повстанської території. Лугові марійці намагалися здійснювати облоги Казані та другої за значенням у регіоні фортеці Свиязьк, а також вчиняли рейди на землі Мурома і Нижнього Новгорода.

Придушення повстання Іван Грозний у травні посилив гарнізони Казані та Свиязька, призначивши до них відповідно по вісім і сім воєвод замість попередніх п’яти. Головним казанським воєводою було призначено князя Юрія Булгакова-Голіцина.

Проти 15 тисяч повсталих у листопаді з Нижнього Новгорода було відряджено військо чисельністю 30 тисяч, до складу якого входили підрозділи татар і мордви. Три московські полки, що прибули, очолювали керівник усієї кампанії Семен Микулинський, а також князі Іван «Великий» Шереметєв і Андрій Курбський; місцевими підрозділами командували Юрій Кашин-Оболенський, Федір Умной-Количев і Дмитро Плещеєв. Під час кампанії московське військо здобуло перемогу приблизно у 20 боях, узяло штурмом і спалило столицю повстанців на Мьоші та спустошило навколишні села. Було вбито 10 тисяч повстанців і двох із чотирьох їхніх проводирів — Янчуру Ізмаїльтянина та Алеку Черемисина. Марійці арського степу та прибережних районів під проводом Усейна і Сарий-батира прибули з покорою до московських воєвод, однак лугові марійці так і не визнали підданства.

Після повернення війська до Москви навесні 1554 року Іван Грозний нагородив учасників походу золотими медалями та цінними подарунками.

Опір Маміч-Бердея: літо 1554 – березень 1556 року Провідником нового повстання, піднятого луговими людьми влітку 1554 року, став Мамич-Бердей. Черговий казанський воєвода Михайло Глинський вислав для його придушення татарських князів Кебеняка і Кулай-мурзу, однак вони перейшли на бік марійців /Том VIII/Глава V «Продолжение государствования Иоанна IV». Чисельність повсталих, за оцінкою Андрія Курбського, сягала 20 тисяч осіб, зокрема й жінок, готових до бою. Глинський відправив проти них нові загони казанських татар — Еналія Чигасова та Еналія Маматова; до кінця жовтня сили повсталих були розпорошені, хоча окремі їхні групи, зокрема загін Мамич-Бердея, продовжували переховуватися та грабували торгові судна.

На початку зими на землі лугових марійців прибули великі московські сили під проводом Івана Мстиславського. Розділившись на кілька загонів, вони до лютого знищували окремі загони повсталих на всій луговій території. Повстанці остаточно перейшли до партизанської тактики, чому сприяли заболоченість, лісистість і бездоріжжя цього краю.

Наприкінці зими, після відходу московського війська, повсталі, що вижили, намагалися проникнути в Арську область, однак були там атаковані місцевими татарами, підсиленими московськими стрільцями, а згодом — уже на власній території — гірськими марійцями, лояльними до Московської держави. До березня 1555 року, коли бойові дії були призупинені через скресання річок, повсталі втратили кілька тисяч убитими, а багато сіл у регіоні було зруйновано. Мамич-Бердей залишався на волі та продовжував командувати вцілілими повстанцями.

Готуючи кампанію наступного сезону, московські сили влітку 1555 року звели фортецю Чебоксари. Повсталі, у лавах яких залишалося до 7 тисяч осіб, збудували острог Чалим приблизно на місці сучасного Маріїнського Посада.

У вересні новий каральний похід проти повсталих очолили Андрій Курбський і Федір Троєкуров. Московські сили було розділено на велику кількість малих мобільних загонів. У березні Мамич-Бердей здійснив ризикований вихід із Чалимського острогу на землі гірських марійців, де сподівався залучити прихильників, однак був обманутий, узятий у полон і доправлений до Москви. Про його подальшу долю нічого не відомо.

Розгром повстання: квітень 1556 – травень 1557 року Без Мамич-Бердея справи повсталих занепали. Казанський воєвода Петро Морозов у квітні 1556 року взяв Чалим і спалив його. У травні він же здобув перемогу у великому бою в Арській області, де повсталі зазнали значних втрат убитими та полоненими. У червні та липні загін Морозова спільно з гарнізоном Свиязька під проводом Федора Салтикова розвинули успіх, знищивши багато загонів повсталих, однак остаточно не зламали їхнього опору.

Узимку 1556–1557 років лугові марійські загони, відчуваючи нестачу продовольства, здійснювали періодичні напади на землі гірських марійців і навіть на нижньогородські поселення. У березні 1557 року новий провідник повсталих Ахметек-богатир зібрав рештки сил і перейшов із лугового боку на правий берег Волги, де був розбитий військами князя Йосипа Коврова та взятий у полон.У травні представники лугових марійців склали зброю й оголосили про готовність увійти до складу Московського царства:Лугові люди всі об’єдналися і били чолом цареві й государю, і вся земля присягнула, що їм бути невідступними від царя й государя повіки, і їхнім дітям також, та сплачувати ясак повністю, як їх государ звелить. А до государя прибули від усієї землі бити чолом їхні сотенні князі — Казимир, Кака та Янтимир із товаришами. І цар і великий князь їх пожалував, провину їм простив і дав жалувану грамоту про те, як їм надалі служити государю.

Наслідки Московське царство завершило фактичне приєднання Казанського ханства.

Місцеве населення не змирилося з новим становищем і до кінця століття, за підтримки ще незалежних уламків Золотої Орди, організувало два менш масштабні повстання: у 1571–1574 та 1581–1585 роках.

Див. також

Московсько-казанська війна (1552—1556)

Примітки

Література