Інститут фізики плазми Макса Планка (, IPP, за початковою назвою Institut für Plasmaphysik) у Гархінг-бай-Мюнхен та його підінституті у Грайфсвальді займаються дослідженням фізичних основ для . IPP є інститутом Товариства імені Макса Планка сприяння наукам. Інститут засновано в 1960 році в Гархінгу спочатку у правовій формі товариства з обмеженою відповідальністю (GmbH), із товариством імені Макса Планка та фізиком Вернер Гейзенбергом як співзасновниками.siehe die Publikationen aus dieser Zeit unter GND 2014313-8 У 1971 році інститут включено до складу Товариства імені Макса Планка. У 1994 році створено підінститут у Грайфсвальді. З 1961 року IPP є частиною «Європейської програми досліджень термоядерного синтезу», яку координує Європейське співтовариство з атомної енергії (EURATOM). У 1999 році підписана Європейська угода з розробок в галузі термоядерного синтезу, що регулює співпрацю між EURATOM та Європейською комісією (до 2013 року). З 2014 року IPP є членом і координатором консорціуму EUROfusion, до якого входять 28 центрів дослідження термоядерного синтезу в 26 країнах Європейського Союзу, а також у Швейцарії та Україні. Бюджет IPP на 2024 рік становить загалом близько 146,6 млн євро; фінансування здійснюють Федеративна Республіка Німеччина (116,3 млн євро), через EUROfusion — Європейський Союз (15,6 млн євро), а також землі Баварія і Мекленбург-Передня Померанія (разом 12,4 млн євро). Додатково залучаються сторонні кошти (2,3 млн євро). Max-Planck-Institut für Plasmaphysik. Abgerufen am 16. November 2024.
Із приблизно 1100 співробітниками, з яких близько 700 у Гархінгу та 400 у Грайфсвальді, IPP є одним із найбільших центрів дослідження термоядерного синтезу в Європі. Дев’ять наукових напрямів інституту досліджують утримання високотемпературної водневої плазми в магнітних полях, розробляють установки для нагрівання плазми та методи вимірювання її властивостей, займаються теорією плазми, магнітною технікою, матеріалознавством, взаємодією плазми зі стінками, збором і обробкою даних, а також системними дослідженнями термоядерного синтезу. До інституту також входять дві молодіжні наукові групи. Разом із Технічним університетом Мюнхена та Університетом Грайфсвальда інститут є співзасновником «Міжнародної гельмгольцівської аспірантської школи з фізики плазми» — освітньої програми для докторантів у галузі фізики плазми. Серед наукових членів і директорів були та .
До найважливіших експериментів із термоядерного синтезу в історії IPP належать, зокрема, установки-стеларатори Wendelstein 2a (1968 – 1974), Wendelstein 7-A (1976 – 1985) та (1988 – 2002), а також токамак-установки Pulsator (1973 – 1979) і ASDEX (1980 – 1990). На середину 2020-х в Гархінгу експлуатується токамак (з 1991 року); у 2015 році у Грайфсвальдській філії введено в експлуатацію стеларатор Wendelstein 7-X — найбільшу у світі установку такого типу. IPP також відіграє важливу роль у науковій експлуатації європейського спільного експерименту Joint European Torus (JET) (з 1983 року) у британському , який на середину 2020-х є найбільшою термоядерною установкою у світі. Інститут зробив значний внесок у планування міжнародного експериментального реактора ITER (лат. «шлях»), будівництво якого розпочалося у 2009 році, і надалі братиме участь у його науковій експлуатації. Переважно для навчальних цілей у 2001 – 2013 роках у Грайфсвальді також працювала установка .
Див. також Proxima Fusion
Джерела Susan Boenke: Entstehung und Entwicklung des Max-Planck-Instituts für Plasmaphysik 1955–1971. Campus Verlag, Frankfurt/Main 1991, ISBN 3-593-34414-9. Isabella Milch (Red.): 50 Jahre Max-Planck-Institut für Plasmaphysik: Forschung für die Energie der Zukunft, Max-Planck-Institut für Plasmaphysik, Garching, 2010, ISBN 978-3-00-031750-7.
Посилання Max-Planck-Institut für Plasmaphysik Offizielle Website Newsletter Energie-Perspektiven Youtube-Kanal des MPI für Plasmaphysik
Примітки