Барон Барбачі і Вітезварі Лайош Шимоньї (; 13 квітня 1824, Тернопіль, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 12 грудня 1894, Будапешт, Транслейтанія, Австро-Угорщина) — угорський політик, міністр землеробства, промисловості та торгівлі.

Біографія

Батьками Лайоша були барон Барбачі і Вітезварі (1771—1832), гусарський полковник («оберштер»), і Терезія Лайнер з Гегельсфюрста. Він народився 1824 року в Тернополі, на Галичині, що тоді належала Австрії. Його батько, Йожеф Шимоньї, 3 лютого 1815 року отримав баронський титул від Франца IMNL. OL. A 57 — Magyar Kancelláriai Levéltár — Libri regii — 63. kötet — 712—716. oldal.

Він закінчив юридичний факультет у Кошицях. Ледве йому виповнилося 24 роки, як у 1847 році його вже було направлено на Пожоньський сейм, а в 1848 році на піштанських (пештських) Національних зборах він представляв округ Кішєне в комітаті Арад. Разом із парламентом він вирушив і до Дебрецена, і коли побачив, що справі нації може більше прислужитися мечем, ніж словом, пішов до війська: вступив до армії Артура Гергеї і хоробро пройшов усю революцію 1848—1849 років аж до Вілагоша, виконуючи кур'єрську службу. Після складання зброї його відправили до Темешвара, де тривалий час утримували у фортеці як в'язня. Після звільнення з полону він оселився у своєму маєтку у Вадасі, де займався господарством, знаходячи радість у читанні та спортивних заняттях. Був видатним вершником.

У період він здобув ґрунтовну суспільну й літературну освіту та брав активну участь у розвагах вищих кіл. На парламентських виборах 1861 року його обрали депутатом, і він приєднався до лав . На сеймі 1865 року також зберіг своє місце в лівоцентристському таборі: певний час представляв округ Кішєне, а з 18 березня 1869 року — Надьсалонту (комітат Бігар). Після австро-угорського компромісу став членом лівоцентристської партії, очолюваної Кальманом Тисою та Гіці, і в усіх великих дебатах виступав одним із провідних речників опозиції.

Після промови Кальмана Тиси у лютому 1875 року ґрунт для злиття партій був підготовлений, і Шимоні Лайош увійшов до перехідного кабінету. З 2 березня 1875 року до 21 серпня 1876 року він був міністром промисловості й торгівлі в уряді Бели Венкгайма, а згодом — до 1878 року — в уряді Тиси очолював міністерство землеробства, промисловості та торгівлі. Під час його міністерства було укладено торговельний кодекс. У 1878 році через митну й торговельну угоду з Австрією, а також банківську конвенцію, Шимоньї розійшовся з Тисою та своїми колегами по уряду і вийшов із кабінету. Тоді він очолив незалежну Ліберальну партію, а після злиття опозиційних сил на державно-правовій основі став одним із лідерів цієї опозиції. З часом його здоров'я різко погіршилося, і він відійшов від політичної боротьби до приватного життя. Після реформи верхньої палати парламенту в 1885 році його призначили її членом, однак у засіданнях він брав участь рідко. Коли у верхній палаті розглядали питання обов'язкового цивільного шлюбу, він, незважаючи на тяжку хворобу, наказав принести себе до зали засідань, щоб проголосувати за законопроєкт. Протягом п'яти років тяжко хворів, неодноразово переніс інсульти; смерть стала для нього полегшенням. Помер 12 грудня 1894 року в Будапешті, похований у Вадасі 16 грудня 1894 року. З його смертю баронський рід Шимоньї вже в другому поколінні припинив існування.

Шлюб і співмешканка

У Вадасі 3 листопада 1853 року Шимоньї Лайош одружився з графинею Юліанною Кенігсегг-Ротенфельс (*1824 — 9 грудня 1905, Будапешт). У цьому шлюбі дітей не було. З часом їхні стосунки серйозно погіршилися, і водночас у барона з'явилася співмешканка — римо-католичка з міщанського середовища Кароліна Прецнер (Шарлота Ержебет) (18 червня 1851 — 9 лютого 1919, Будапешт), акторка, донька Андраша Прецнера та Шарлоти Керекеш. Сам барон прагнув розлучитися з дружиною і ще за життя (незадовго до смерті) одружитися зі своєю співмешканкою Кароліною Прецнер. Після його смерті Кароліна Прецнер наприкінці 1890-х років ліквідувала маєтки родини Шимоньї в комітаті Арад, а згодом, на початку 1910-х років, була змушена продати і замок. Після цього переїхала до Будапешта. Її брат, Шандор Баляжі Прецнер (1857—1923), актор і театральний режисер, також отримав частку спадщини родини Шимоньї. Онука Шандора, Ленка Баляжі Прецнер (1917—2015), була гувернанткою в аристократичних родинах і згодом стала дружиною графа (1924—2008), юриста, мемуариста та одного з в'язнів табору в Реці.

Твори

Baloldali értekezlet Aradon (Arad, 1875) Külön vélemények a vámszerződés…tárgyában (Budapest, 1878)

Примітки

Джерела та література Magyar életrajzi lexikon : A magyar országgyűlési pártok küzdelmei (Budapest, 1892) Petőfi Irodalmi Múzeum Merényi-Metzger Gábor: Báró Simonyi Lajos emlékezete. Honismeret, 1995 (23. évfolyam) 1. szám, 12–14. o.