Іван Купчич (13?? — 1435) — молдавський боярин руського походження, вістерник, логофет і дворник воєводи і господаря Молдавської землі Олександра Доброго.
Життєпис
«Истинны слуга» воєводи Олександра Доброго Іван Купчич вперше документально засвідчений 20 грудня 1414 року, коли він згадується як вістерник. У 1421—1425 роках — логофет, урядовець на вищій боярській посаді при дворі молдавського господаря. У польському архіві зберігається документ з відбитком печатки ˮКУПЧИЧЬ ЛОГОФЕТАˮ, що датований 13 грудня 1421 року. Як керівник князівської канцелярії, Іван Купчич мав за обов'язок привішувати велику князівську печатку. Водночас він, як високоосвічена особа, нерідко виконував також функції писаря. Наприклад, у документі від 20 серпня 1422 року зазначається, що його «писа купчи(ч) логофет(т)»Documentele moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare. Vol. 1. — Р. 150.
У 1426—1430 роках Іван Купчич займав посаду дворника — управителя двору молдавського воєводи, а також члена боярської ради). Після 21 лютого 1430 року Іван Купчич згадується лише як радний (член боярської ради). Ця зміна не вплинула серйозно на пониження його ролі в управлінській ієрархії. У грамоті від 6 лютого 1431 року він вказаний другим серед придворних осіб, які засвідчували цей документ, одразу після нового дворника ЖуржаDocumentele moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare. Vol. 1. — Р. 331.
Визнанням авторитету Івана Купчича і його управлінських заслуг стало надання Олександром Добрим у 1429 і 1431 роках значних земельних володінь, розташованих над річками Серет, Черемош, Жижія, Бахлуй, Раковець і Чухра. Нині це територія на стику України (Чернівецька область), Румунії (Сучавський, Ботошанський і частково Ясський повіт і Молдови (Єдинецький район). Загалом боярину Івану Купчичу належало щонайменше 22 села, кілька розлогих місць для заснування нових поселень, а також пасіка на Карлігатурі.
На території сучасної Чернівецької області розміщувалися села Камєноє (Кам'янка), Томинці (Сучевени), Купка, половина Красного Потоку (Красноїльськ), Вашківці, а також Степанів Кут і Поляна (очевидно, колишні окремі поселення, а нині частини населених пунктів Кам'янка і Сучевени. Резиденцію Івана Купчича стало село Купка, назва якого безпосередньо пов'язана з його прізвищем. Очевидно, до 1429 року Купка, була службовим маєтком, у якому Іван Купчич збудував собі будинок.
Дворник воєводи Стефана За правління воєводи Іліяша, старшого сина Олександра Доброго, Іван Купчич залишався членом боярської ради (1432—1433), а у 1434 році, при воєводі Стефанові, молодшому синові сина Олександра Доброго, — знову обіймав посаду дворника. Теодор Балан відзначав, що участь у князівській раді боярина, який не займав жодної посади, було важливим визнанням його авторитетуBălan T. Vornicia în Moldova.— С. 30. Але не менше значення мало повернення Івана Купчича на посаду дворника, з якою пов'язані одні з найважливіших функцій державного управління в Молдавському князівстві.
Про смерть «пана Купчича, що былъ намъ дворникомъ», згадує молдавський воєвода Стефан у листі до польського короля Владислава 26 серпня 1435 року<ref> Уляницкий В. Материалы для истории взаимных отношений России, Польши, Молдавии, Валахии и Турции в XIV XVI вв. — С. 43</ref>.
Походження
Родове гніздо Батьківським гніздом Івана Купчича вважається нинішнє село Грозниця, що розташоване у Молдові неподалік міста Єдинці, на річці Раковець. Назва поселення пов'язана з ім'ям старшого брата Івана Купчича — Грозі, якого ідентифікують з впливовою особою при дворі воєводи Романа і Стефана: «пан Грозя витязь» (1395). Почесне ім'я «витязь» присвоювали особам, які відзначалися у військових походах. Іван Купчич намагався постійно розширювати свою власність навколо родового гнізда. У 1429 році він отримав у власність село Няговці, що ідентифікують із нинішнім селом Гордінешти разом з пустинною місцевістю, розміщеною від Няговців вгору проти течії річки Раковець аж до межі Грозниці — «грозина хотаря». Дещо пізніше Іван Купчич приєднав до родового гнізда село Шепелєвих (нині Чепелеуць), що було північним сусідом Грозниці. Але остаточно Запрутський ключ Івана Купчича сформувався 1431 року, до якого у межиріччі Раковця і Чухри увійшли місцевості навколо Михайловців (нині Купчінь) і Відинців (нині Єдинці)Documentele moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare. Vol. 1. — Р. 317.
Запрутський маєтковий ключ Івана Купчича у межиріччі річок Раковця і Чухра може служити орієнтиром східної межі Шипинської землі. За часів Молдавського князівства у XV—XVIII століттях річкою Чугур проходила адміністративна межа Хотинської волості (цинуту).
Ймовірне місце історичної битви з татарами 1374 року Земельна власність у межиріччі Раковця і Чухри почала фіксуватися з другої половини XIV століття. 3 червня 1374 року «kniaz litovskyi» і «voevoda, gospodar zemli moldavskoi» Юрій Коріятович видав грамоту, згідно з якою за героїзм у битві з татарами був винагороджений білгородський намісник Якша ЛітаворРотар О., Федорук А. Адміністративна і воєнна політика князя Володислава Опольського на території «Земли Шепинськои» в 1374—1377 рр. — С. 168. Він став власником села на ім'я «Зубровці». Нині це село Зебрічень — поселення на східному березі річки Раковець неподалік міста ЄдинціDocumentele moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare. Vol. 1. — Р. 317.
Очевидно, винагороду у формі земельного володіння отримав і батько Івана Купчича, який, як і Якша Літавор, став власником села над річкою Раковець, але трохи вище від Зубровців. Село називалося «Грозя», «Грозина», а нині — «Грозниця». Науковці до цих під не можуть ідентифікувати села (vldiczi na dniestr), біля якого Юрій Коріятович 1374 року розгромив татар. Назву «Vldiczi» розшифровують як «Владічі», «Владичені»Documentele moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare. Vol. 1. — Р. 317, «Влідічі»Panaitescu P. P. Diploma bârlădeană din 1134 și hrisovul lui Iurg Koriatovici din 1374. — Р. 52, хоча цілком можливо, що йдеться про «Vidiczi» — Відічі, що дуже близько до історичної назви міста Єдинці, зафіксованої 1431 року у формі Відінці чи Відинці ().
Опосередкований підтвердження цієї гіпотези може служити надання Юрієм Коріятовичем земельного володіння білгородському наміснику Якші Літавору саме в цьому районі, порівняно далеко від його урядування в Білгородській фортеці, а також часткове запустіння території «на Теребних» внаслідок битви з татарами.
У грамоті 1431 року земля «на Теребних» характеризується як «пустинь», тобто «незайняте, неосвоєне місце» або ж «покинута, запущена земля» . Однак дозвіл Івану Купчичу на заснування сіл з конкретними іменами — Козаревці, Ползаловці, Відинці та Мичкова — муже бути аргументом на корить версії, що на той час процес заселення цієї місцевості вже тривав активно і, найймовірніше, були збережені давні історичні назви.
Герб «родини тризубців» У польських архівах збереглося три печатки Івана Купчича, що датуються різними роками і дозволяють скласти порівняно чітке уявлення про родові знаки цього боярського роду. На найдавнішій печатці логофета Івана Купчича (грудень 1421 року) замість знаку в іспанському щиті зображено літеру «К»Однороженко О. Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (XIV—XVIII ст.). — С. 321. Початкова літера від прізвища «Купчич» і та й сама печатка «КУПЧИЧЬ ЛОГОФЕТА» свідчили про те, що прізвище «Купчичь» закріпилося за цим родом задовго до того, як Іван Купчич став власником села Купка (1429 р.).
Геометрична фігура на добре збереженій печатці Івана Купчича представляє собою блідий тризуб з рівними зубцями, з меншою перекладиною на хвості та хвостом, що закінчується наконечником стріли. Його вважають частиною так званої «родини тризубців», що представлена в польських, литовських, руських, татарських і власне молдавських гербах.
Герб Івана Купчича належав до руського комплекс родових гербів Молдавської землі і відзначався здебільшого однаковими родовими знаками — зображеннями стріли, хреста, кола з півколом та їхніх комбінаційОднороженко О. Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (XIV—XVIII ст.). — С. 222.
Дослідник Олег Однороженко, проаналізувавши документи про панів радних (членів боярської ради) Молдавського князівства XIV—XV ст., про яких існує повний комплекс відомостей генеалогічного та геральдичного характеру, встановив, що етнічний склад представників найвищого молдавського боярства окресленого періоду має такий вигляд: родів руського походження — 61, волоського — 33, угорського — 5, мішаного — (русько-волоського або русько-угорського) — 7. До родів руського походження належали Хотинські, Стравичі, Худичі (Гудичі), Купчичі, Топоровські, Мамуринські, Ротомпани, Єловські, Чорторийські, Гриньковичі, Кальяновичі, Бановські, Мудрички на Красному Потоці, Чорногузи, Бучацькі на Кривій, Яцковичі з Платонців, Волчковичі, Кміти та ГорностаїОднороженко О. (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. — С. 178.
Тризубець Івана Купчича здобув нове «життя» га початку ХХІ ст., коли став головним елементом на гербах молдовських міст Купчінь і Єдинці, історія яких також пов'язана ім'ям і діяльністю колишнього логофета Івана Купчича.
Сім'я і родина Ім'я першої дружини не збереглося. Від неї у Івана Купчича народилася дочка Марушка і син Юрій, який згадується у 1444 році як член боярської ради боярської ради при воєводичу ПетровиBălan T. Vornicia în Moldova.— С. 36.
Друга дружина — Маруша, сестра княгині Марії Гольшанської, дружини воєводи Іліяша. Маруша була власницею села Городник, а після смерті Івана Купчича стала спадкоємницею частини його володінь, зокрема села Вашківці, що біля міста Серет. Як зазначається в грамоті 1437 року, «вищезазначене село Вашківці … належало Маруші, сестрі нашої дружини, і вона втратила його через зраду, коли втекла до Русі» .
У 1474 відбувся судовий процес щодо спадщини Івана Купчича, на яку претендували, з одного боку, діти Маруші в особі Івана, сина Васка від Городника, а також Іванові брати, а з другої сторони — Марушка — донька Івана Купчича, що була дружиною Андрейка Шербича, і Михно Купчич — син Грозі Купчича, племінник Івана Купчича. Князівський суд не визнав внуків Маруші спадкоємцями Івана Купчича.
Частиною спадщини Івана Купчича над річкою Серет володів його внук Юрій Шербич-Купчич. У 1503 році він пожертвував свої села Каменку (Кам'янку), Томинці (Сучевени) і Купку Путнянському монастиреві.
Примітки
Джерела
Однороженко О. Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (XIV—XVIII ст.) / Дис. … док. іст. наук. НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — К., 2009. — 545 с. Однороженко О. Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. — Київ: Темпора, 2011. — 422 с. Ротар О., Федорук А. Адміністративна і воєнна політика князя Володислава Опольського на території «Земли Шепинськои» в 1374—1377 рр. // Щорічник Чернівецького обласного краєзнавчого музею / відп. ред. О. В. Ротар. — Чернівці: Друк Арт, 2024. — Вип. 9 (2024). — С. 167—175. Уляницкий В. Материалы для истории взаимных отношений России, Польши, Молдавии, Валахии и Турции в XIV XVI вв. // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. — Кн. 3, ч. 3. — Москва, 1887.
Bălan T. Vornicia în Moldova. — Cernăuţi: Institutul de Arte Grafice şi Editură «Glasul Bucovinei» , 1931. Documentele moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare / Publ. de M. Costăchescu. Iaşi: Viaţa Românească, 1931—1932. Vol. 1-2. Panaitescu P. P.'' Diploma bârlădeană din 1134 și hrisovul lui Iurg Koriatovici din 1374 // Revista Istorică Română, MCMXXII. Vol. II, fasc. I. P. 46-58.
Посилання [Купчич Іван_Печатки]