Манастирський конгрес () — національна конференція, що проводилася в місті Манастир (нині Бітола) з 14 по 22 листопада 1908 року з метою стандартизації албанського алфавіту. 22 листопада зараз є пам'ятним днем в Албанії, Косово та Північній Македонії, а також серед албанської діаспори, відомим як День алфавіту (). До Конгресу албанська мова була представлена комбінацією шести або більше різних алфавітів, а також низкою підваріантів.

Учасники

Конгрес спонсорував «Клуб башкімів» («Союзний клуб»), літературне товариство, засноване в 1908 році. Конгрес проводився в орендованому приміщенні «Союзного клубу», яке слугувало штаб-квартирою спілки. Учасниками конгресу були видатні діячі культурного та політичного життя з територій, населених албанцями, на Балканах, а також з усієї албанської діаспори. Було п'ятдесят делегатів, які представляли двадцять три міста, населені албанцями, а також культурно-патріотичні товариства, з яких тридцять двоє мали право голосу на конгресі, а вісімнадцять були спостерігачами.

Матеріали

Промови перших двох днів щодо алфавіту мали загальний характер і допомогли створити атмосферу, в якій можна було проводити серйозну роботу. Представники розуміли важливість єдності незалежно від того, який алфавіт був обраний. Джердж Фішта, який високо оцінив розвиток башкімського алфавіту, заявив: «Я прийшов сюди не для того, щоб захищати якийсь один з алфавітів, а для того, щоб об'єднатися з вами та прийняти той алфавіт, який Конгрес вирішить як найкорисніший для піднесення народу». Аудиторія була глибоко зворушена Фіштою. Ходжа Ібрагім-ефенді, мусульманський священнослужитель, кинувся до Фішти та обійняв його зі сльозами на очах.

На початку Конгресу делегати обрали комісію з одинадцяти членів для вибору алфавіту. Троє були католиками (Джердж Фішта, Луїдж Гуракучі, Ндре М'єда), двоє були православними (Сотір Печі, Такі Буда), двоє були протестантами (Джердж Кіріазі, Григор Цілка), а четверо були або мусульманами, або бекташами (Баджо Топуллі, Шахін Колонджа, Мітхат Фрашері, Ніжет бей Вріоні).

Ґєрдж Фішта був обраний головою комісії, Парашкеві Кіріазі — головою, а Мітхат Фрашері — віце-головою. Луїдь Гуракучі став секретарем комісії, а іншими п'ятьма членами комісії були Баджо Топуллі, Ндре М'єда, Шахін Колонджа, Ґєрдж Кіріазі та Сотір Печі. Мітхат Фрашері також був обраний головою конгресу. Делегати прийняли рішення комісії. Комітет обговорював питання про єдиний алфавіт три дні поспіль. Вони пообіцяли через згадану бесу, що нічого не буде відомо до остаточного рішення.

Однак Конгрес не зміг обрати єдиний алфавіт і замість цього обрав компромісне рішення, використовуючи як стамбульський, так і башкимський алфавіти, але з деякими змінами, щоб зменшити відмінності між ними. Використання алфавіту Стамбула швидко скоротилося, і він став застарілим протягом наступних років, коли Албанія проголосила свою незалежність. Башкимський алфавіт є попередником офіційного алфавіту албанської мови, який використовується сьогодні. Тим, хто був розчарований тим, що Конгрес обрав два письмові алфавіти, а не один, Джердж Фішта зазначив, що німецька мова також має два письмові алфавіти. Після деякого обговорення рішення про використання як башкімського, так і стамбульського алфавітів було прийнято всіма делегатами. Було також досягнуто домовленості про те, щоб кожна місцева албанська влада щомісяця звітувала перед Асоціацією профспілки про розвиток подій у своїх районах. Ще одна угода призвела до проведення ще одного конгресу в Яніні 10 липня 1910 року.

20 листопада, коли з'їзд добігав кінця, прибули Ходжа Вільдан, Фазіль-паша та полковник Різа, троє членів албанської громади Стамбула. Вони повинні були бути присутніми на конгресі, а потім консультувати менші подібні албанські товариства, які діяли по всій Албанії. Спочатку троє членів прагнули захистити албанську писемність за допомогою османського турецького алфавіту. Однак Ходжа Вільдан розвіяв його занепокоєння. Він засудив султана Абдул-Хаміда та захистив важливість єдності албанців для самовизначення та національного духу. Вільдан стверджував, що вони мають право використовувати латинську абетку, і що це буде «інструментом» прогресу. Однак він не займав такої ж позиції щодо напрямку писемності та релігійних питань. Ці ідеї продовжували захищатися ним в інших місцях, які відвідали троє членів.

Спадщина

Прийняття албанського алфавіту на основі латинських символів вважалося важливим кроком до об'єднання Албанії.. Деякі албанські мусульмани та священнослужителі, віддаючи перевагу алфавіту на основі арабської мови, висловлювали свою незгоду з латинською графікою через побоювання, що вона підірве зв'язки з мусульманським світом... Ситуація також викликала тривогу для османського уряду, оскільки албанці були найбільшою мусульманською громадою в європейській частині імперії, якщо не рахувати населення Стамбула. Албанський національний рух розглядався як доказ того, що інші також відчувають зв'язок з нацією, не лише християни, і що сам іслам не може об'єднати османських мусульман.

В результаті, Османська імперія організувала конгрес у Дебарі в 1909 році з метою, щоб албанці офіційно оголосили себе османами, пообіцявши захищати свій територіальний суверенітет та прийняти алфавіт на арабській основі.. Вони зіткнулися з сильним опором національно налаштованих албанців, і албанський елемент узяв повний контроль над процесом. Поки проходив конгрес, члени CUP у Тирані організували демонстрацію, критикуючи прийняття латинського алфавіту місцевим відділенням Асоціації Союзу. Талат Бей, міністр внутрішніх справ, стверджував, що албанське населення підтримує використання османського турецького алфавіту, а не латинського. Асоціація Союзу не зупинила демонстрацію, натомість організувавши конгрес зі 120 учасниками в Ельбасані..

Через питання алфавіту та іншу політику молодотурків відносини між албанською елітою, націоналістами та османською владою погіршилися... Хоча спочатку албанські націоналістичні клуби не були обмежені, вимоги політичних, культурних та мовних прав зрештою змусили османів вжити заходів для придушення албанського націоналізму, що призвело до двох албанських повстань (1910 та 1912 років) ближче до кінця османського правління....

Манастирський конгрес є однією з найважливіших подій для албанців і найважливішою після створення Призренської ліги не лише через прийняті рішення, але й тому, що ці рішення мали бути юридично виконані османською владою. У 2008 році в Бітолі, Тирані та Приштині було організовано урочистості з нагоди сторіччя конгресу. У всіх школах Албанії, Косова та районів з албанською більшістю в Північній Македонії перша шкільна година була присвячена вшануванню Конгресу та навчанню учнів про нього.

Див. також

Ельбасанський конгрес Конгрес у Дібрі Другий Манастирський конгрес

Посилання

Джерела

Посилання