Дівчина з крамнички () — роман японської письменниці Мурати Саяки 2016 року, який того ж року здобув премію Акуґатави. Паралельно з письменницькою діяльністю Мурата тричі на тиждень працювала в цілодобовому мінімаркеті, і саме цей досвід надихнув її на написання роману. Спершу твір з'явився у червневому номері журналу Bungakukai за 2016 рік, а в липні вийшов окремою книжкою у видавництві Bungeishunjū.

Роман розішовся тиражем понад 1,5 млн примірників у Японії і став першим романом Мурати, перекладеним англійською мовою. Книжку також перекладено понад тридцятьма мовами.

Сюжет Кейко Фурукура — 36-річна жінка, яка останні 18 років працює неповний робочий день у токійському мінімаркеті, або конбіні. З дитинства вона знала, що «інша»: якось у дитинстві вона запропонувала з'їсти мертвого птаха, знайденого в парку, і почала бійку між двома хлопчиками, вдаривши одного з них лопатою. Вона розуміє, що висловлення її поглядів і дій є незрозумілим і тривожним для інших, і що це створює проблеми.

Одного разу, ще бувши студенткою університету, Кейко проходить повз магазин «Smile Mart» на станції Хііромачі, який незабаром відкривається і шукає працівників. Вона подає заявку на роботу, її приймають і вона швидко освоюється з новим розпорядком. Суворо регламентований світ конбіні, де кожна дія передбачена корпоративним посібником, дозволяє їй підтримувати ідентичність, прийнятну для оточуючих, та відчуття мети. Вона наслідує своїх колег у поведінці, стилі одягу й навіть манері мовлення.

Кейко підтримує дружні стосунки з кількома людьми та спілкується зі своєю сестрою Мамі, яка одружена й нещодавно народила сина, однак сама вона не цікавиться романтичними стосунками чи сексуальністю. Друзям Кейко каже, що має невиразні хронічні проблеми зі здоров'ям, але дедалі частіше стикається із суспільним тиском і вимогами пояснити, чому після 18 років роботи вона досі самотня й працює тимчасовою працівницею у цілодобовому мінімаркеті.

Шираха, новий працівник у конбіні, — незграбний чоловік, який не може влаштуватися на постійну роботу та живе на узбіччі суспільства, оскільки не відповідає «нормальним» очікуванням. Він часто порівнює стан сучасних гендерних відносин з кам'яним віком і намагається добре виконувати свою роботу, водночас зневажливо ставлячись до своїх колег. Він каже Кейко, що почав тут працювати, щоб знайти дружину, але його невдовзі звільняють після неодноразових спроб залицятися до колег та клієнтів.

Одного вечора Кейко помічає, що Шираха тиняється біля магазину, і веде його до найближчого ресторану, де пропонує йому шлюб за розрахунком. Хоча вони не відчувають жодної симпатії одне до одного, Шираха погоджується переїхати до Кейко. Вони вирішують, що, вдаючи, що вони пара, зможуть уникнути проблем із сім'ями та суспільством, яке очікує від них романтичних стосунків, дітей та стабільної роботи.

Сестра, друзі та колеги Кейко в захваті, коли чують, що Кейко тепер живе з чоловіком. Вона й далі піклується про Шираху: готує йому їжу та дозволяє спати у ванні, де він ховається від зовнішнього світу, намагаючись уникнути суспільних очікувань.

Коли сестра Кейко приходить у гості, Кейко випадково виказує себе, зізнавшись, що Шираха живе у ванній кімнаті. Спочатку її сестра засмучується, але заспокоюється, коли Шираха прикриває Кейко, збрехавши, що «пара» нещодавно посварилася. Наступного дня Кейко несподівано навідує невістка Ширахи, яка каже йому, що він має або знайти роботу, або одружитися.

Зрештою, Кейко звільняється з роботи в конбіні, щоб виглядати «нормальною», хоча одразу відчуває, що її життя втратило сенс. Вона нічого не робить удома і лише за наполяганням Ширахи подає заявки на роботу. Під час телефонної розмови з невісткою Ширахи Кейко запитує її, чи варто «парі» мати дітей, але отримує різко негативну реакцію.

Шираха супроводжує Кейко дорогою на її першу співбесіду в агентство з працевлаштування. Вони зупиняються біля конбіні, і Кейко бачить, що магазин погано організований, одразу починає переставляти товари та допомагати персоналу. Коли Шираха вступає з нею в суперечку, вона пояснює, що сенс її життя полягає в роботі в конбіні, попри те, що розуміє: жити з ним, удаючи «нормальне» життя, було б значно легше й зручніше. Вона залишає розгніваного Шираху, вирішивши відмовитися від співбесіди та знайти інше конбіні, де зможе працювати.

Передісторія

Сама Мурата раніше працювала в цілодобовому мінімаркеті продавчинею на неповний робочий день. У профілі для The New York Times авторка пояснила, що «хотіла показати, наскільки дивними є люди, які вважають себе звичайними або нормальними», а також додала, що захоплюється персонажкою Кейко, яка свідомо обирає життя без сексу й цілком комфортно почувається з цим. За словами письменниці, вона прагнула писати з перспективи "людини, яка кидає виклик усталеному мисленню, особливо в конформістському суспільстві.

Прийняття Джойс Лау з South China Morning Post поставила роману чотири зірки з п'яти, назвавши його «гострим коментарем щодо тиску, який суспільство чинить на своїх громадян, особливо самотніх жінок». Джулі Маєрсон з The Guardian дала книжці загалом позитивний відгук, назвавши її «піднесено дивною» та відзначивши «ексцентричну, незворушну прозу та ще ексцентричнішу, але напрочуд привабливу оповідачку».

Вона писала, що хоча деякі персонажі книжки не повністю розкриті, «саме кумулятивна, своєрідна поезія роману залишається в пам'яті, набуваючи дивної, флуоресцентної краси».

Кеті Волдман в огляді для The New Yorker відмітила тон книжки: «У стриманій, ніби навмисно сплощеній прозі Мурати є щось від бодеґи після одинадцятої вечора: усе в ній ніби залите різким флуоресцентним світлом. І якщо Кейко видається лячною та роботизованою, то не менш відчуженим виглядає й увесь всесвіт її історії».

Двайт Ґарнер з «Нью-Йорк Таймс» високо оцінив переклад, але водночас замислився над неможливістю передати певні нюанси: «„Дівчина з крамнички“ — десятий роман Мурати й перший її твір, перекладений англійською мовою. Джинні Теплі Такеморі виконала цю роботу надзвичайно вправно. Вона ухвалює чимало вдалих рішень — наприклад, залишає без перекладу японський термін „freeter“, який приблизно означає „ледар“ або людину з нестабільною зайнятістю. І все ж важко не замислитися, скільки нюансів ставлення Мурати до цього матеріалу просто неможливо перекласти». Водночас він поставив під сумнів співвідношення стилю та змісту в книжці: «Зрештою, це той тип письма, після якого мимоволі замислюєшся над різницею між дослідженням цікавих тем і здатністю бути по-справжньому цікавим».

Кетрін А. Паверс в огляді для «Star Tribune» написала, що роман «дуже смішний; беземоційна й дещо холодна манера Кейко породжує напрочуд витончену незворушну комічність».

Сара Ґілмартін з газети «The Irish Times» написала, що «майстерний переклад Джинні Теплі Такеморі вловлює баланс між незвичайним і глибоким».

Роман здобув премію Акутаґави, а Мурату назвали однією з жінок року за версією Vogue Japan.

Радіоадаптація За романом створили радіодраму на радіо FM Theater компанії NHK-FM, її транслювали 30 листопада 2019 року з 22:00 до 22:50. Чіакі Куріяма озвучила роль головної героїні Кейко Фурукури.

Переклад українською

Примітки