Горст Нуссбаум (нім. Horst Nußbaum; 2 вересня 1940, Кельн, Німеччина – 16 жовтня 2025, Берлін), професійно відомий як Джек Вайт — німецький композитор, продюсер та футболіст.

Нуссбаум народився в Кельні та спочатку грав у футбол професійно протягом шести років у 1960-х роках. У музиці він спочатку спробував себе як співак, але з невеликим успіхом. До 1970-х років став одним із найуспішніших продюсерів шлягерної музики. Як співак, він уже використовував сценічний псевдонім Джек Вайт і зберіг його як продюсер, оскільки це ім'я було зручнішим для міжнародних англомовних зірок та їхніх менеджерів, з якими він працював.

За свою музичну кар'єру Вайт створив 25 власних платівок, а також згадується у 2512 інших записах, включаючи 870 продюсерських. Серед найвідоміших міжнародних артистів, з якими він працював, були Лора Браніган («Gloria», «Self Control»), Девід Хассельгофф («Looking for Freedom»), Пол Анка, Енгельберт Гампердінк, Баррі Манілов та Джермейн Джексон («When the Rain Begins to Fall»). На німецькомовному ринку Вайт працював з провідними музикантами шлягерної музики, такими як Роланд Кайзер, Роберто Бланко, Тоні Маршалл, Юрген Маркус, Гейно, Андреа Берг, Андреа Юргенс та Гансі Гінтерзеер.

За оцінками, продано понад мільярд музичних одиниць творів, створених ним або за його участі, що робить його одним із найуспішніших німецьких музичних продюсерів. Вайт отримав кілька європейських музичних нагород за власну роботу та за вплив на міжнародну музичну сцену, включаючи «Goldene Stimmgabel» та Лев від RTL Group. Вайт, який протягом своєї кар'єри створив кілька звукозаписних лейблів, пішов на пенсію у 2014 році.

Футбольна кар'єра

Перш ніж зайнятися музикою, Вайт почав грати у професійний футбол у віці 20 років за «Вікторію Кельн» і продовжував грати протягом шести років (1961–1966), після чого протягом десяти років грав на аматорському рівні за берлінську тенісну «Боруссію», одночасно займаючись музичною кар'єрою. Оскільки спортсмени зазвичай мають труднощі з новою кар'єрою після виходу на пенсію, він залишився в клубі, щоб мати можливість відновити свій професійний контракт. Протягом своєї кар'єри він виступав за п'ять різних клубів, переважно граючи на позиціях правого півзахисника або правого захисника.

Вайт вперше приєднався до «Вікторії Кельн», коли його знайшов легендарний тренер Геннесс Вайсвайлер у сезоні 1961–62 років в Західній Оберлізі, де він залишався на два сезони, де команда фінішувала десятою в сезоні 1961–62 років і восьмою в сезоні 1962–63 років. Через введення Бундесліги наступного року клуб вилетів до Західної Регіональної ліги. Потім він перейшов до «ФК Пірмазенс» у сезоні 1963–64 років у Регіональній лізі Південний Захід, де він зіграв найбільше ігор і забив найбільше голів за один клуб, а також посів друге місце того сезону. Після переходу до «TSC Zweibrücken» Вайт також випустив свій перший сингл як музикант і почав переходити до музики.

Він завершив свою професійну кар'єру в ПСВ Ейндховен, посівши восьме місце в сезоні 1965–66. Потім він продовжив аматорську кар'єру в команді «Теніс Боруссія Берлін» протягом 10 років, одночасно розвиваючи свою музичну кар'єру. З 1992 по 1995 рік Вайт був президентом клубу. Як музичний продюсер, Вайт записав пісню «Fußball ist unser Leben» з гравцями збірної Німеччини з футболу, які також взяли ролі її співаків на Чемпіонаті світу з футболу 1974 року, який приймала Західна Німеччина і також виграла.

Протягом цього часу Вайт фінансово підтримував клуб, намагаючись повернути його до вищого дивізіону німецького футболу. Під час його перебування там як гравця клуб був відокремлений від Бундесліги через розташування в Берліні, а не в Західній Німеччині, і тому йому не дозволили грати на тому ж рівні, що й до Другої світової війни. Протягом свого президентства він позичив загалом 5,8 мільйона марок, і зрештою його наступником стала Göttinger Gruppe, нині інвестиційна група, яка збанкрутувала. З того часу клуб переживає труднощі і здебільшого виступає у п'ятому (або четвертому) дивізіоні німецького футболу, NOFV-Oberliga Nord.

Музична кар'єра Вайт почав свою кар'єру співаком у Німеччині наприкінці 1960-х років і досяг успіху на місцевому рівні, виступаючи в барах. Водночас Вайт почав продюсувати та писати музику для інших німецьких музикантів, а його перший хіт «Schöne Maid» у виконанні Тоні Маршалла вийшов у 1971 році. Зі зростанням популярності в Німеччині він почав працювати з міжнародними артистами та продюсувати для широкого кола виконавців, зарекомендувавши себе як продюсер. Побачивши успіх Роя Блека (справжнє ім'я Герхард Геллеріх) на міжнародному ринку, він вирішив взяти сценічний псевдонім, тому за рекомендацією свого тодішнього агента зупинився на Джеку Вайті. Серед пісень, які він спродюсував або співпродюсував для міжнародного ринку, були «Gloria» (1982) Лори Браніган, «Solitaire» (1983), «How Am I Supposed To Live Without You» (1983), «Self Control» (1984) та «The Lucky One» (1984), а також «When the Rain Begins to Fall» Джермейна Джексона та Пії Задори (1984). Він також працював з Полом Анкою, Баррі Маніловим («You're Looking Hot Tonight»), Енгельбертом Гампердінком та Одрі Ландерс. Він написав кілька хітів з Марком Спіро, включаючи «Let's Dance Tonight» від Zadora (1984) та «Who's Leaving Who» Хейзелл Дін (1988). Він також працював з Енн Мюррей, спродюсувавши треки для її альбому 1986 року Something to Talk About та всі треки для її альбому 1987 року Harmony. Вайт також продюсував саундтрек до фільму 1984 року «Voyage of the Rock Aliens».

У 1980-х роках Вайт працював з Девідом Гассельгоффом. Продюсерська робота Вайта з Гассельгоффом складалася з чотирьох альбомів, але найпопулярнішою піснею була «Looking for Freedom». Платівка мала великий успіх як в Америці, так і в Німеччині, вона була використана в протестах проти Берлінської стіни та розділення Східної та Західної Німеччини. У 1989 році Гассельгофф виконав цю пісню на вершині Бранденбурзьких воріт у Берліні, а через два роки Радянський Союз розпався, а Берлінська стіна була зруйнована. Пісня залишається популярною в німецькомовних країнах, оскільки її політичний вплив справив тривале враження на її слухачів. Пісня також була проаналізована у філософських дослідженнях, що обговорюють природу свободи в сучасному світі.

У 1984 році Вайт заснував власний лейбл звукозапису White Records і публікував свої роботи через цей лейбл, продовжуючи співпрацювати з німецькомовними та англомовними виконавцями як автор пісень і продюсер. Вайт також був директором компанії Jack White Productions (JWP AG), яка була заснована в 1998 році. У 2006 році Вайта було звільнено з JWP AG через «порушення довіри» між Вайтом та тодішнім головою правління Томасом М. Штайном. У червні 2010 року JWP AG стала відома як 7days entertainment AG, а потім у квітні 2014 року оголосила про банкрутство. У 2012 році мюнхенський звукозаписний лейбл Telamo придбав White Records і тепер співпрацює з німецькими інді-музикантами для створення та написання нової музики.

У 2008 році Вайт знову вийшов на ринок продюсерської діяльності через новий лейбл Gloriella Music, де він продовжував продюсувати та писати для артистів. Після виходу на пенсію у 2014 році він продав права на дистрибуцію компанії Sony Music, хоча й залишався пов'язаним з Gloriella як керівник.

У січні 2014 року Вайт оголосив на фестивалі «The Great Festival of the Best», що він збирається виступити востаннє перед виходом на пенсію. Потім, у травні, Вайт востаннє публічно виступив як музикант на фестивалі «The Summer Festival by the Lake», організованому Флоріаном Зільберейзеном, де він виконав власну музику, а також кавер-версії своїх творів та «Last Song». Відтоді він офіційно припинив виступати та став менш залученим до музичної сцени. Протягом своєї кар'єри Вайт продовжував створювати та виконувати власну музику, а його міжнародна слава призвела до успіху його власних робіт у німецькомовних країнах. За свою кар'єру Вайт записав 2513 записів, а сам створив 25 власних.

Особисте життя та смерть Після 17 років спільного життя його дружина Джанін, колишня журналістка, яка володіла десятивідсотковою часткою в акціонерній компанії Вайта, розлучилася з Вайтом у січні 2010 року. У них було двоє дітей, окрім трьох дітей від двох попередніх шлюбів. 18 грудня 2015 року він одружився зі своєю четвертою дружиною, російсько-німкенею Рафаеллою, яка була на 44 роки молодша за нього. У віці 78 років Вайт став батьком сина Максиміліана Ноа у березні 2019 року. У віці 83 років Вайт став батьком їхньої доньки Анджеліни Мелоді 30 жовтня 2023 року.

16 жовтня 2025 року в його берлінській квартирі було виявлено його бездиханне тіло. Йому було 85 років. Поліція розпочала розслідування смерті та встановила, що Вайт, якого нещодавно покинула дружина, покінчив життя самогубством.

Нагороди Міжнародна продюсерська робота Вайта отримала різні нагороди Сертифікації музичних записів за перевищення етапів продажів у різних країнах, як на німецькому, так і на англійському ринках. Європейський ринок присудив цим роботам найбільше нагород через менші показники продажів, необхідні для досягнення цих етапів, порівняно з північноамериканським ринком.

Нагороди за виробництво

Branigan (Лора Бреніген) – 2 золоті нагороди, 1 в США та 1 в Канаді Branigan 2 (Лора Бреніген) – 1 золота нагорода в США Self Control (Лора Бреніген) – 2 платинові (Канада та США), 2 золоті (Німеччина та Гонконг), 1 срібна (Велика Британія) Crazy for You (Девід Гассельгофф) – 6 платинових нагород (2 в Австрії, 1 в Німеччині, 3 у Швейцарії) David (Девід Гассельгофф) – 4 платинові нагороди (2 в Австрії, 1 в Німеччині, 1 у Швейцарії) Everybody Sunshine (Девід Гассельгофф) – 3 золоті медалі (1 в Австрії, 1 в Німеччині та 1 у Швейцарії) Looking for Freedom (Девід Гассельгофф) – 5 платинових (1 в Австрії та Німеччині, 3 у Швейцарії)

Особисті нагороди Вайт отримав в музичній премії «Goldene Stimmgabel» у 1992 році за високі продажі платівок у період з жовтня 1991 року по червень 1992 року. Вайт також був нагороджений почесним Левом від RTL Group за свою роботу в європейській музичній індустрії як продюсер.

Примітки

Зовнішні посилання