Ґаувайлер та інші проти Бундестагу (2015 року) C-62/14 — справа з права ЄС, що стосується банківського права, яка схвалила , необхідні для порятунку єврозони від фінансових потрясінь.

Справа стала знаковою ще й тому, що це був перший випадок в історії, коли Федеральний конституційний суд Німеччини звернувся до Суду ЄС із запитом про преюдиціальне рішення, що стало кульмінацією напруженості між національним конституційним правом та правом ЄС.

Факти 14 січня 2014 року Федеральний конституційний суд Німеччини (нім. Bundesverfassungsgericht ; GFCC) звернувся зі своїм першим попереднім запитом до Європейського Суду Справедливості. У запиті було чітко оскаржено програму прямих грошових операцій (OMT) – ініціативу Європейського центрального банку (ЄЦБ) щодо зміцнення економічної стабільності шляхом придбання державних облігацій єврозони на вторинних ринках.Outright Monetary Transactions case (14 January 2014) BVerfG, 2 BvR 2728/13

Хоча OMT досі не було впроваджено, його технічні характеристики були оголошені в прес-релізі 6 вересня 2012 року. ЄЦБ заявив, що купуватиме облігації на вторинних ринках, випущені державами, якщо (1) держава стане суб'єктом програми допомоги Європейського фонду фінансової стабільності та Європейського механізму стабільності (2) операції будуть зосереджені на коротшій частині кривої дохідності (3) заздалегідь не будуть встановлені кількісні обмеження (4) ЄЦБ отримає таке ж ставлення, як і приватні кредитори (5) ЄЦБ зобов'яжеться, що створена ліквідність буде повністю стерилізована.

Після заперечення, висунутого консервативним німецьким політиком Петером Гаувайлером, GFCC заперечила проти OMT з двох підстав. По-перше, вона вказала, що OMT, ймовірно, порушує статті 199 та 127 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), а також статті 17–24 Протоколу про Статут Європейської системи центральних банків, перевищуючи мандат ЄЦБ щодо монетарної політики та втручаючись в економічну політику. По-друге, GFCC запитала, чи порушує OMT статтю 123 ДФЄС, яка забороняє монетарне фінансування держав-членів.

Оскільки Основний закон Німеччини (нім. Grundgesetz ) закріплює незмінний принцип демократії, Німеччина не може конституційно дотримуватися жодної програми ЄС, яка не є демократично легітимізованою шляхом суворого дотримання меж її договорів. Отже, GFCC буде змушена односторонньо оголосити OMT , якщо її заперечення не будуть розглянуті.

Генеральний прокурор Круз Вільялон висловився на користь політики ЄС.Opinion

Судове рішення Велика палата Суду ЄС постановила, що програма OMT повністю відповідає праву Європейського Союзу.

Ключові висновки Суду:

1. Віднесення до монетарної політики Суд визнав, що програма OMT належить до сфери монетарної політики (яка є виключною компетенцією ЄС), а не економічної. Метою програми було відновлення належного функціонування механізму трансмісії монетарної політики, який був порушений через паніку на ринках суверенного боргу. Заходи ЄЦБ були визнані пропорційними цій меті.

2. Заборона монетарного фінансування Щодо порушення статті 123 ДФЄС, Суд Справедливості зазначив, що ЄЦБ має право купувати державні облігації — але не безпосередньо в урядів на первинному ринку, а виключно опосередковано, на вторинному ринку.

Суд попередив, що така інтервенція могла б мати ефект, еквівалентний прямому викупу, якби приватні інвестори на первинному ринку точно знали, що ЄЦБ гарантовано викупить у них ці облігації. Проте Суд задовольнився поясненнями ЄЦБ про те, що програма OMT містить достатні запобіжники: ЄЦБ не робитиме попередніх заяв про точні обсяги викупу і дотримуватиметься мінімального періоду очікування між емісією облігацій та їх викупом на вторинному ринку.

Наслідки та подальший конфлікт Рішення Суду ЄС спочатку викликало побоювання, що німецький суд може не визнати його і спровокувати конституційну кризу. Проте у 2016 році ФКСН Німеччини неохоче, але прийняв вердикт Суду ЄС. Німецький суд зазначив, що Суд Справедливості провів належний аналіз пропорційності і встановив «обов'язкові обмеження для будь-якої реалізації програми OMT». ФКСН самостійно вивів із рішення Суду ЄС низку жорстких критеріїв, яких ЄЦБ має дотримуватися, щоб програма залишалася легітимною в Німеччині (наприклад, обмеження обсягів, викуп облігацій лише тих країн, що мають доступ до ринку, тощо).

Однак це «перемир'я» між судами тривало недовго. У 2020 році у відомій справі Weiss, яка стосувалася іншої програми ЄЦБ (PSPP — програми купівлі активів державного сектору), Федеральний конституційний суд Німеччини вперше в історії відкрито відхилив рішення Суду ЄС. Німецький суд постановив, що Суд Справедливості діяв ultra vires (перевищив повноваження), оскільки провів «абсолютно неадекватний» аналіз пропорційності та не врахував реальних економічних наслідків дій ЄЦБ.

Наслідки Після висновку Європейського Суду Справедливості, сучасні коментатори висловили побоювання, що Конституційний суд Німеччини оскаржить його верховенство. Тим не менш, GFCC прийняв вердикт Європейського суду, визнавши, що Суд провів необхідний аналіз пропорційності та «встановив обов'язкові обмеження для будь-якої реалізації програми OMT». Хоча Європейський суд прямо не вказав жодних юридично обов'язкових обмежувальних умов, GFCC екстраполював кілька критеріїв, яких OMT повинна дотримуватися для збереження легітимності:

Обсяг покупок має бути обмежений з самого початку Між випуском державних облігацій та їх придбанням ЄСЦБ має бути мінімальний, заздалегідь визначений період. ЄСЦБ повинна купувати державні облігації лише тих держав-членів, які мають доступ до ринку облігацій, що дозволяє фінансувати такі облігації. Придбані облігації можна утримувати до погашення лише у виняткових випадках Покупки мають бути обмежені або припинені, а придбані облігації мають бути перепродані, як тільки подальше втручання стане непотрібним

Однак повага з боку GFCC припинилася у 2020 році зі справою Weiss та інші . У цій справі аналогічне оскарження Основного закону було подано проти Програми придбання активів державного сектору ЄЦБ, яка координувала придбання боргових цінних паперів держав-членів на вторинних ринках. GFCC визнала відповідь Європейського суду на своє попереднє звернення неадекватною, стверджуючи, що він не врахував «важливість та обсяг принципу пропорційності», що виправдовувало стриманість у справі Ґаувайлер. GFCC також стверджувала, що Європейський Суд Справедливості не розглянув «фактичний вплив» PSPP на економічну політику, а також не забезпечив належним чином дотримання вищезгаданих стандартів.

Див. також

Примат права Європейського Союзу Solange I Solange II

Примітки

Література

Tridimas T., Xanthoulis N. A Legal Analysis of the Gauweiler Case: Between Monetary Policy and Constitutional Conflict // Maastricht Journal of European and Comparative Law. — 2016. — Vol. 23, Issue 1. — P. 17–39.

Посилання

Текст рішення (Справа C-62/14) на сайті Суду Європейського Союзу