Ксенія Атанасієвич (; , Белград — , Белград) — сербська письменниця, перекладачка і філософиня. Писала про Джордано Бруно, давньогрецьку філософію та історію сербської філософії, а також перекладала важливі філософські праці сербською мовою. Перша жінка в Сербії, яка захистила докторську дисертацію. Працювала в Бєлградській жіночій асоціації, у 1920—1938 роках видавала перший феміністський журнал Сербії «Ženski pokret» (Жіночий рух). За свої ліберальні погляди була витиснута з академічного середовища.

Біографія

Дитинство та освіта Була молодшою з шести дітей лікаря та директора лікарні в Белграді Світлозара Атанасієвича та Єлени, до шлюбу Чумич. Мати померла після народження дочки, а батько через 12 років від туберкульозу. Дівчинку виховувала мачуха Софія Кондич, яка викладала у жіночій школі у Белграді. Завдяки їй Ксенія в юності захопилася філософією.

Навчаючись у школі, 1911 року опублікувала свій перший текст. У журналі «Ново коло» опублікували переклад твору «Трійка» російського поета Миколи Некрасова. На вимогу Нади Стоілкович, яка була її вчителькою в середній школі, Атанасієвич 1918 року вирішила вивчати філософію в Белградському університеті. Здобула освіту у професора філософії столичного університету Браніслава Петронієвича. Під час навчання разом з Ілією Петровичем заснувала журнал «Дан», для якого писала тексти з літератури. У січні 1920 року поїхала на тримісячне стажування в Женевський університет. 21 червня 1920 року з відзнакою захистила дипломну роботу на філософському факультеті Белградського університету і почала працювати викладачкою 3-ї жіночої гімназії в Белград.

Наукова кар'єра Завдяки підтримці Браніслава Петронієвича їй вдалося отримати річну відпустку, яку вона використала для навчання в аспірантурі Паризького університету. 20 січня 1922 року захистила в Белграді докторську дисертацію, присвячену думці Джордано Бруно («Бруново учење о најмањем»)Твір вийшов друком сербською мовою у скороченому варіанті, а 1923 року був опублікований у Франції. У 28 років стала першою жінкою в історії Сербії, яка захистила докторську дисертацію. Після цього працювала в середніх школах Белграда і Ниша, лише у січні 1924 року отримала посаду доцента на філософському факультеті Белградського університету, де протягом 12 років читала лекції з середньовічної та сучасної філософії, а також естетики. На той час вона почала працювати в Бєлградській жіночій асоціації, у 1920—1938 роках була видавчинею журналу «Ženski pokret» (Жіночий рух), першого феміністського журналу в історії Сербії. Вона також читала лекції з філософії на Белградському радіо. 1928 року стала членкою Сербського ПЕН-клубу.

1928 року, коли Рада філософського факультету розглядала питання про прийняття Ксенії Атанасієвич на посаду професора, археолог Мілоє Васіч звинуватив її в плагіаті, нібито вона в одному зі своїх текстів процитувала думку іншого дослідника, не вказавши його імені. Рада факультету призупинила процедуру підвищення і призначила комісію для розслідування правдивості тверджень Васіча. Комісія не підтвердила однозначно звинувачення в плагіаті, порадивши дослідниці бути уважнішою при написанні наступних текстів. Рішення комісії не зупинило наклепницьку кампанію проти Атанасієвич. 24 жовтня 1935 року Рада філософського факультету ухвалила рішення не продовжувати їй трудовий договір, не давши їй можливості захистити себе та викласти свою позицію у справі. Її виключення з університету у 1936 році було зустрінуте протестами белградської інтелігенції (зокрема , а також поетів Растко Петровича та Сіми Пандуровича). Протестувальники були переконані, що справжньою причиною її відсторонення стали ліберальні погляди Атанасієвич, які не сприймалися в університетському середовищі. Після закінчення університету вона залишилася без засобів до існування. На життя заробляла перекладами, завдяки допомозі друзів почала працювати інспекторкою у міністерстві освіти, а також писала статті для преси. 1940 року, після смерті мачухи Софії Кондич, жила зі своєю подругою Зорою Станкович у будинку на вулиці Господара Йованова, 49. Щочетверга у цьому будинку збиралися белградські художники, письменники та філософи.

Окупація та повоєнний період Під час німецької окупації Атанасієвич спочатку працювала в міністерстві, а потім у Національній бібліотеці. Вона відмовилася підписати звернення Милана Недича до сербського народу проти комуністів. У жовтні 1942 року співробітники гестапо провели в її квартирі обшук на підставі доносу про те, що там влаштовуються збори масонського середовища і зберігається зброя. На допиті Атанасієвич відкинула висунуті проти неї звинувачення, зізнавшись лише в тому, що в міжвоєнний період писала статті, в яких виступала проти антисемітизму. 1945 року її знову заарештували, цього разу комуністична влада, і звинуватили в тому, що вона працювала вчителькою під час німецької окупації, а також у тому, що вона переконала свого друга Милана Гроля піти у відставку з міністерської посади, що спричинило кризу в уряді. Звільнена 17 травня 1946 року, на той момент усі її твори були включені до індексу заборонених. До виходу на пенсію працювала в Національній бібліотеці Сербії. 1954 року вона знову почала писати статті для преси. Журнал «Republika» опублікував її текст, підписаний доктором К. А. Вона також читала публічні лекції з філософії. 1972 року в США було опубліковано переклад докторської дисертації про Джордано Бруно, але Атанасієвич, яка захворіла, не прийняла запрошення читати лекції в одному з американських університетів.

Померла 1981 року від травми голови після падіння у квартирі. Похована у сімейній могилі на Новому цвинтарі у Белграді разом зі своїм чоловіком. Наприкінці 1980-х її могилу ліквідували через відсутність оплати за її подальше утримання.

Вона залишила після себе понад 400 текстів у галузі філософії, психології, історії та літературознавства. Вона переклала сербською мовою твори Платона («Парменід»), Арістотеля («Органо»), Бенедикта Спінози («Етика») й Альфреда Адлера («Індивідуальна психологія».

Була одружена з 1947 року з лікарем Міланом Марковичем.

Пам'ять Після її смерті бібліотека й особистий архів Атанасієвич поповнили колекцію Музею Сербської православної церкви. На її честь назвали одну з вулиць Белграда, а на будинку по вулиці Господара Йованова, 49, де вона жила, встановили меморіальну дошку, присвячену їй. 2005 року вийшла друком її біографія, написана Ліляною Вулетіч. Книга відзначена премією «Исидориним стазама». 2023 року Зоран Пеневський написав роман про Атанасієвич «Elegija o beloj devojčici».

Вибіркові праці

1922: Brunovo učenje o najmanjem 1928: Počeci filozofiranja kod Grka 1928: Le doctrine d'Epicure 1929: Un fragment philosophique 1929: Considération sur le monde et la vie dans la littérature populaire des Yougoslaves. 1930: Die gegenwärtigen philosophishen Strömungen in Jugoslawien — Der russische Gedanke, Internationale Zeitschrift für Philosophie

Примітки

Література

Посилання