Філосо́фія (, дослівно: приятель знання, дружнє знання, приятель мудрості) — сфера, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики та фундаментальні принципи реальності й пізнання, буття людини, відносини людини й світу, про найзагальніші суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства та духовного життя у його основних проявах.Новейший философский словарь:3-е изд., исправл. — Мн.: Книжный Дом. 2003.— 1280 с. — (Мир энциклопедий). Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.
Основна мета Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першоосновою або принципами для інших істин. Філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу .
Етимологія терміна Первісним, істинним значенням (етимоном) слова «філосо́фія» є «друг+ знання дослівно дружнєзнання, поняття мудрості».The definition of philosophy is: «1.orig., love of, or the search for, wisdom or knowledge 2.theory or logical analysis of the principles underlying conduct, thought, knowledge, and the nature of the universe».
Термін запозичено з грецької мови; «друг до знання; філософія» пов'язане з «освічений, учений», утвореним з основ іменників φιλος «друг» і σοφια «наука, мудрість».Етимологічний словник української мови: у 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) [та ін.]. — К.: Наук.думка, 1982 (Словники України) Т.6 : У — Я (С. 99) / Уклад. Г. П. Півторак [та ін.]. — 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8
Введення поняття «філософія» приписується грецькому мислителю Піфагору з Самосу.
Як специфічний тип знання поняття «філософія» увів Платон.
Розділи філософії Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнювальний характер знання, принциповий антропоцентризм, прагнення досягти абсолютів тощо.
Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибоке і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості основ власного буття. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини у світі.
На сучасному етапі в наукових колах заведено виділяти такі основні галузі філософії:
Метафізика — займається вивченням природи реальності, в тому числі відносин між розумом і тілом, матерії та випадку, подій і причин. Традиційні відгалуження метафізики — космологія й онтологія. Епістемологія пов'язана з природою й обсягом знань, а також питанням: чи можливе знання взагалі. Серед центральних завдань епістемології проблема, породжена скептицизмом, а також відносини між істиною, вірою й обґрунтуванням. Етика, або «моральна філософія», пов'язана з питаннями про те, як людина має чинити в різних обставинах і чи можна взагалі це визначити. Основні галузі етики — метаетика, нормативна етика та прикладна етика. Метаетика стосується характеру етичної думки, порівняння різних етичних систем, вона намагається відповісти на питання: чи існують абсолютно етичні істини і як пізнати такі істини. Етика також пов'язана з ідеєю моральності. Політична філософія займається вивченням державного управління, відносин окремих осіб і громад у державі. Вона розглядає питання про справедливість, добро, право, власність, права і обов'язки громадянина. Естетика має справу із категоріями краси, мистецтва, задоволення, сенсорно-емоційними цінностями, сприйняттям, а також питаннями смаку і настрою тощо.
Логіка вивчає форми та закони мислення. Починаючи з кінця 19 століття, математики, зокрема Готлоб Фреге, зосереджувались на математичній обробці логіки, відтак сьогодні розвиваються математична логіка і філософська логіка. Філософія свідомості, предметом якої постає природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності. Для неї характерне протистояння дуалізму та матеріалізму. В останні роки філософія свідомості все більше зближується із когнітивною наукою. Філософія мови досліджує природу, походження та використання мови, а також залежність пізнавального процесу та мови. Філософія релігії — гілка філософії, яка прагне концептуалізувати релігію, її природу та функції, філософськи обґрунтувати уявлення про божества. Філософія інформації — область дослідження, яка вивчає концептуальні питання, що виникають на перетині філософії, кібернетики, інформаційних технологій.
Більшість академічних напрямків науки, перетинаючись із філософією, формують окремі наукові напрямки: наприклад, філософія науки, філософія математики, філософія логіки, філософія права і філософія історії, філософія інформації. Крім того, низка нині самостійних наук виокремились із філософського знання, серед них власне наука, антропологія, психологія.
Структура за сферами реальності
філософія природи, світу і космосу: онтологія натурфілософія космологія філософія суспільства та суспільної історії: соціологія соціальна філософія філософія історії культурологія етнофілософія філософія людини з її особливостями, здібностями і властивостями: філософська антропологія антропософія структурна антропологія соціобіологія філософія духовної сфери або інтелектуальних процесів: логіка гносеологія етика естетика філософія релігії філософія права історія філософії ноологія
Предмет філософії
На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини у світі.
Давньогрецький філософ Кратет Фіванський зазначав:
Німецький філософ 19 століття Георг Вільгельм Фрідріх Гегель так визначав предмет філософії:
Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, із чим пов'язані особливості її предмету: історична змінність, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини; уся історія філософії фактично входить в окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми здатні окреслити «топографію» людськості; філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.
Функції філософії Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють: світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей; пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, вірогідних знань; логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах; соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію; критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу; виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.
Риси філософського мислення
Філософське мислення характеризується такими ознаками: гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття; постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору; окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, але й такою, якою має бути; є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням і думкою про якусь реальність; філософське мислення постає внутрішньо пов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим; прагне поставити й розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.
Зазначені риси філософського мислення обумовлені тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тією мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тією мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, — саме тією мірою вона філософствує або постає філософом.
Філософія в культурі Філософія займала і займає важливе місце в культурі людства — всіх матеріальних та духових продуктів і цінностей, створених людьми, на відміну від природи, що виникає й існує без стороннього втручання. Стародавні греки виділяли три розділи культури: пов'язаний з істиною — предмет науки; пов'язаний з красою — предмет мистецтва; пов'язаний з визначенням добра і зла — предмет філософії.
Філософію Арістотель ділить на три галузі: Теоретичну — про буття, називаючи її «першою філософією», наукою про перші причини та начала. Метою її є знання заради знання. Практичну — про діяльність людини. Метою практичної філософії є знання заради діяльності. Поетичну, або творчу, метою якої є знання заради творчості.
Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво приділяють суттєву вагу людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, тому воно зображує дійсність зі значною часткою умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності.
Філософія в медицині У своєму історичному розвитку філософія і медицина завжди були тісно пов'язані. Як вважав ще Демокріт, лікарське мистецтво зцілює хвороби тіла, а філософія визволяє душу від пристрастей. Невипадково багато видатних філософів були лікарями, і, фактично, всі видатні медики були своєрідними філософами. Сучасні філософія і медицина мають багато спільного, зокрема наступне: близькість до глибинних проблем буття, проблем життя і смерті; спільне дослідження методологічних і соціальних проблем медичного пізнання; спільне дослідження проблем, пов'язаних з виникненням нових медичних технологій.
Донині зберігають своє значення слова великого філософа і лікаря ДемокрітаФрагменты Демокрита и свидетельства о его учении. Перевод с древнегреческого А. О. Маковельского: «Демокрит, объясняя производство слова „Тритогенея“, говорит, что от мудрости получаются следующие три [плода]: [дар] хорошо мыслить хорошо говорить и хорошо делать.»:
Німецький філософ, творець самобутньої філософської концепції антропологічного матеріалізму вважав:
Філософія в релігії Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також базуються на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень як істинних, тоді як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння.