Спільнота безпеки – це регіон, у якому широкомасштабне застосування насильства (наприклад, війни ) стало дуже малоймовірним або навіть немислимим. Поняття спільноти безпеки пов'язане з групою держав, які користуються відносинами надійних очікувань миру. Цей термін був введений видатним політологом Карлом Дойчем у 1957 році. У своїй основоположній праці «Політична спільнота та Північноатлантичний регіон: Міжнародна організація у світлі історичного досвіду » Дойч та його колеги визначили спільноту безпеки як «групу людей», які вважають, «що вони дійшли згоди принаймні з одного питання: що спільні соціальні проблеми повинні та можуть бути вирішені процесами «мирних змін ' . Мирні зміни визначалися як «вирішення соціальних проблем, зазвичай за допомогою інституціоналізованих процедур, без вдавання до масштабної фізичної сили». Люди в спільноті безпеки також пов'язані «відчуттям спільноти », взаємною симпатією, довірою та спільними інтересами.
Незважаючи на свою довгу історію, ця концепція не стала загальновживаним терміном у сфері міжнародної безпеки . Після закінчення холодної війни концепцію спільноти безпеки адаптували вчені- конструктивісти . Значним поштовхом стала книга «Спільноти безпеки » (1998) під редакцією Емануеля Адлера та Майкла Барнетта . Вони переосмислили спільноту безпеки, сформувавши спільні ідентичності, цінності та значення; багатосторонню пряму взаємодію; та взаємний довгостроковий інтерес. З того часу в рамках спільноти безпеки досліджувалися кілька регіонів світу, зокрема Європейський Союз, діади Канада-Сполучені Штати та Мексика-Сполучені Штати, Меркосур та Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Майкл Хаас порівняв Азіатсько-Тихоокеанську раду, Азіатсько-Тихоокеанський союз парламентарів, АСЕАН, Конференцію міністрів закордонних справ Індокитаю, Асоціацію регіонального співробітництва Південної Азії, Організацію договору Південно-Східної Азії та Південнотихоокеанський форум (пізніше перейменований на Форум тихоокеанських островів ).
Типи спільнот безпеки Karl Deutsch поділяв спільноти безпеки на два основні типи: об’єднані та плюралістичні. Об’єднані спільноти безпеки трапляються в історії досить рідко, оскільки виникають тоді, коли кілька раніше незалежних держав створюють спільну систему влади. Прикладом такого об’єднання стали United States після того, як перші тринадцять колоній передали значну частину своїх повноважень федеральному уряду. Водночас подібні союзи не завжди виявляються стійкими — це демонструє союз між Sweden та Norway, який згодом розпався.
Іншим, менш радикальним шляхом є інтеграція. Вона приводить до формування плюралістичної спільноти безпеки, у межах якої держави залишаються суверенними та політично незалежними. Прикладом такої моделі є відносини між United States і Canada: попри конфлікти в минулому, сьогодні ці держави не розглядають можливість військового протистояння одна з одною. Дойч вважав, що саме плюралістичні спільноти безпеки створити й підтримувати значно легше, ніж об’єднані.
Адлер і Барнетт описали типову еволюцію спільноти безпеки від зародження до зростання та зрілості. Спільнота безпеки, що зароджується, відповідає основним очікуванням мирних змін, тоді як зріла спільнота безпеки також характеризується деякими колективними механізмами безпеки та наднаціональними або транснаціональними елементами. Адлер і Барнетт далі розділили зрілі спільноти безпеки на «тісно» та «слабко пов'язані», залежно від рівня їхньої інтеграції.
Раймо Вяйрінен та Андрій Тусічісний розрізняли міждержавні спільноти безпеки (де війна між державами малоймовірна) та комплексні спільноти безпеки (де як міждержавні конфлікти, так і громадянські війни вважаються немислимими). Західна Європа є класичним прикладом комплексної спільноти безпеки, тоді як Південно-Східна Азія зазвичай розглядається як міждержавна спільнота безпеки.
За словами Дойча, держави можуть сформувати спільноту безпеки, якщо поточний стан міжнародної системи збільшує «непривабливість та малоймовірність війни між відповідними політичними одиницями». Наприклад, проблеми безпеки спонукали Сполучені Штати та Мексику сформувати плюралістичну спільноту безпеки в очікуванні Другої світової війни . Дойч визначив дві умови, які мають сприяти формуванню плюралістичної спільноти безпеки. Перша з них — це «здатність політичних одиниць або урядів-учасників швидко, адекватно та без вдавання до насильства реагувати на потреби, повідомлення та дії один одного». Одним зі способів, за допомогою яких держави розвивають цю здатність, є спільне членство в міжнародних організаціях . Друга умова — це «сумісність основних цінностей, що стосуються прийняття політичних рішень». Прикладом основної політично значущої цінності, наведеної Дойчем, є політична ідеологія . Однак новіші емпіричні дослідження показали, що часто гіпотетична роль ліберальних цінностей та загальної довіри у розвитку спільнот безпеки переоцінюється. Інший тест, проведений Майклом Хаасом, порівнював успішні та невдалі організації, орієнтовані на безпеку та спільноту, і виявив, що головною змінною зі статистично значущим зв'язком серед 12 змінних Дойча була взаємна сумісність основних цінностей.
Оскільки об'єднання є більш вимогливим, ніж інтеграція, Дойч визначив вісім умов, які мають бути виконані для успіху об'єднання: взаємна сумісність основних цінностей, особливий спосіб життя, можливості та процеси міжгалузевої комунікації, висока географічна та соціальна мобільність, множинність та збалансованість транзакцій, значна частота певного обміну груповими ролями, розширення політичної еліти та високі політичні та адміністративні можливості. Крім того, політично релевантні верстви населення повинні бути готові прийняти та підтримувати спільні урядові інституції, залишатися лояльними до них та керувати цими спільними інституціями з взаємною увагою до меседжів та потреб усіх учасників.
Керол Вівер стверджувала, що для того, щоб виникнути та існувати, спільноти безпеки повинні базуватися на збалансованій багатополярності.
Інші способи використання Термін «спільнота безпеки» може також стосуватися політичної спільноти, яка працює над питаннями безпеки . Це може бути ієрархічна або мережева група професіоналів, що складається, наприклад, з політиків, військових та цивільних бюрократів, а також дослідників. Прикладом є спільнота комп'ютерної безпеки, яка працює над комп'ютерною безпекою .