Друга комісія Баррозу — європейська комісія, що перебувала на посаді з 10 лютого 2010 року до 31 жовтня 2014 року. Вона стала наступницею першої комісії під головуванням того ж Жозе Мануела Дурау Баррозу, якого Європейський парламент переобрав 16 вересня 2009 року.
Це була перша Європейська комісія, сформована і така, що діяла за новими правилами, продиктованими Лісабонським договором, який набув чинності 1 грудня 2009 року.
Президент Жозе Мануел Дурау Баррозу () — Європейська народна партія Вже будучи президентом Європейської комісії в попередньому скликанні, він був затверджений на новий термін.
З 2002 по 2004 рік Баррозу був прем'єр-міністром Португалії, очолюючи Соціал-демократичну партію та правоцентристську коаліцію.
Баррозу вперше визнав 19 липня 2008 року свій намір піти на другий термін як президент Європейської комісії, і ЄНП підтримала його кандидатуру. На європейських виборах 2009 року ЄНП знову зуміла утвердитися як найбільша європейська партія, хоча вона і не мала абсолютної більшості в Європейському парламенті навіть за підтримки інших правих партій. Перемога ЄНП, вочевидь, сприяла перепризначенню Баррозу на посаду президента Комісії, оскільки зазвичай ця посада дістається представнику європейської партії, яка виграла вибори. Інші великі групи в Європейському парламенті (S&D та АЛДЄ) не змогли домовитися про висунення альтернативної кандидатури на посаду президента комісії. Разом із Зеленими вони намагалися протистояти перепризначенню Баррозу і згодом намагалися отримати від нього поступки як щодо його програми, так і щодо розподілу повноважень між різними комісарами.
Дебати в Європейському парламенті щодо перепризначення Баррозу відбулися 15 вересня 2009 року. Баррозу отримав підтримку своєї політичної групи, Європейської народної партії, та євроскептичної групи Європа свободи та демократії. Прогресивний альянс соціалістів і демократів та група Зелені/ЄВА оголосили про свою опозицію, тоді як АЛДЄ запропонувала Баррозу умовну підтримку. Попри заяви про голосування від парламентських груп, голосування за президента комісії є таємним, тому окремі парламентарі можуть голосувати не так, як їхня група. 16 вересня 2009 року Баррозу був переобраний на посаду президента комісії з 382 голосами «за», 219 «проти» і 117 утрималися; голосів «проти» виявилося менше, ніж очікувалося згідно з попередніми заявами.
Формування Комісії Процедура формування комісії затрималася через очікування завершення процесу ратифікації Лісабонського договору всіма країнами-членами, що відбулося 13 листопада 2009 року. Згодом, 19 листопада, Європейська рада призначила свого першого постійного президента та нового Високого представника з питань зовнішньої політики. 27 листопада президент Баррозу представив список своїх нових призначених комісарів.
Серед комісарів тринадцять вже входили до складу попередньої комісії, але всім було змінено портфелі. Усі віцепрезиденти комісії вже були у складі Першої комісії Баррозу.
Співвідношення чоловіків і жінок у комісії залишилося практично незмінним порівняно з Першою комісією Баррозу, додалася лише одна жінка (дев'ять жінок з двадцяти семи комісарів).
Деякі портфелі зазнали змін порівняно з попередньою комісією. Портфель з питань юстиції, свободи та безпеки було розділено для створення нового портфеля з питань юстиції, основних прав та громадянства, як того вимагали ліберал-демократи. Інші компетенції старого портфеля увійшли до портфеля внутрішніх справ. Портфелі розширення та політики сусідства натомість були об'єднані. Було створено новий портфель з питань кліматичної політики. Деякі інші портфелі також зазнали змін, зокрема ті, що стосувалися комунікацій та багатомовності.
Щодо розподілу портфелів між комісарами, певні сумніви викликало призначення француза (Мішель Барньє) комісаром з питань внутрішнього ринку через традицію французького дирижизму, а також призначення румуна (Дачіан Чолош) комісаром з питань сільського господарства, враховуючи проблеми Румунії з управлінням європейськими фондами розвитку сільських територій.
Затвердження Комісії Слухання призначених комісарів у Європейському парламенті пройшли позитивно, за винятком випадків Нелі Крус та Румяни Желєвої. Крус пройшла друге слухання і більше задовольнила парламентарів. Болгарська кандидатка Румяна Желєва була змушена відмовитися від посади 19 січня 2010 року після підозр у корупції та звинувачень у некомпетентності, що виникли під час її слухання 12 січня. Призначенню Желєвої — представниці Європейської народної партії — особливо опиралися соціалісти та демократи. Прем'єр-міністр Болгарії Бойко Борисов запропонував президенту Баррозу можливу заміну — Крісталіну Георгієву, тодішню віцепрезидентку Світового банку, якій 21 січня було затверджено той самий портфель, що й Желєвій.
Справа Желєвої ще більше затримала процедуру затвердження та вступу на посаду нової комісії. Зрештою, Європейський парламент остаточно затвердив нову комісію 9 лютого 2010 року 488 голосами «за», 137 «проти» і 72 утрималися. Проти голосували групи Зелені/ЄВА та ЄОЛ/ЛЗП, тоді як група ЄКР утрималася.
Затверджуючи Другу комісію Баррозу, Європейський парламент домігся того, щоб президент Парламенту міг брати участь у засіданнях комісії та внутрішніх переговорах.
Комісія офіційно приступила до виконання обов'язків 10 лютого 2010 року і завершила свій мандат 31 жовтня 2014 року, після нових європейських виборів.
Політичний склад На відміну від попередніх комісій, Друга комісія Баррозу характеризувалася наявністю дуже великої кількості представників Європейської народної партії та відносно невеликої кількості представників Партії європейських соціалістів.
Склад комісії можна резюмувати так:
Європейська партія Кількість комісарів Європейська народна партія (ЄНП) Партія європейських соціалістів (ПЄС) АЛДЄ (АЛДЄ) Колегія комісарів Друга комісія Баррозу була обрана Європейським парламентом 9 лютого 2010 року голосами груп ЄНП, S&D та АЛДЄ; проти проголосували групи Зелені/ЄВА, ЄКР та ЄОЛ/ЛЗП.
Нова комісія, як і передбачено Лісабонським договором, вперше включила до свого складу Високого представника з питань закордонних справ і політики безпеки, який є, ex officio, першим віцепрезидентом комісії.
За результатами європейських виборів 2014 року, чотири комісари, обрані євродепутатами, подали у відставку з комісії, а їхні повноваження були тимчасово перерозподілені між іншими комісарами. Президент Баррозу провів консультації з урядами країн чотирьох екс-комісарів, щоб визначити їхніх наступників, які залишатимуться на посаді до кінця мандату комісії. Слухання призначених комісарів відбулися в парламентських комітетах 14 липня, а 16 липня на пленарному засіданні Європейського парламенту блок із чотирьох кандидатур було затверджено 421 голосом «за», 170 «проти» і 32 утрималися. Останнім кроком для вступу на посади стало затвердження з боку Ради, що відбулося наступного дня.