КАЛЬБУС Ігор Андрійович (1883-1948) – архітектор, автор проекту каплиці Святого Юрія («Георгия-Победителя») у Полтаві, по вулиці Зіньківській №16а, та ймовірно, Вознесенської церкви на Кобищанах (1909-1934).
Ігор Кальбус народився 5(17) липня 1883 року у місті Ромни (тоді – повітового центру Полтавської губернії) в сім’ї Андрія Андрійовича Кальбуса – вчителя німецької мови Роменського реального училища. А.А. Кальбус перебував на цій посаді з 1877 року; нагороджувався орденами Святого Станіслава третього ступеня і Святої Анни третього ступеня; станом на 1904 рік мав чин статського радника (отримував за роботу 2140 рублів за рік). За національністю – естонець (Andres Kalbus), лютеранського віросповідання. Ігор Кальбус записаний як православний.
Відомі також два брати Ігоря Кальбуса – Борис і Микола. Вони, як і Ігор, здобули середню освіту в училищі, у якому викладав їхній батько. Всі брати мали здібності, які дозволили отримати вищу технічну (інженерну) освіту; в роки Першої світової і громадянської воєн брати служили спочатку в царській армії чи на флоті, а потім – у білогвардійських військах. Відомо, що Микола Андрійович Кальбус (1884-1964) закінчив Морське інженерне училище і Санкт-Петербурзький технологічний інститут. В роки громадянської війни – у білогвардійських військах (як інженер-механік). Емігрував; із 1949 року проживав у США, помер у м. Сан-Франциско. Брат Борис був мічманом на флоті; убитий більшовиками в лютому 1918 року. Сестра Марія Андріївна Кальбус на початку ХХ століття згадується як учителька жіночої гімназії в Ромнах.
Професійну освіту І.А. Кальбус здобув на спеціальному відділенні Інституту цивільних інженерів імператора Миколи І-го у Санкт-Петербурзі, в якому навчався з 26.07.1904 до 04.06.1914 року. Судячи із його особової справи, навчався і характеризувався дуже добре. Але в зв’язку з браком коштів на оплату навчання і проживання в Санкт-Петербурзі, раннім одруженням (уже на 1-му курсі) і народженням сина, а також хворобою змушений був переривати навчання. У 1905 році він звернувся до міністерства народної освіти з проханням призначити йому пенсію, але судячи з усього, її не одержав. Щоб утримувати родину і заробити на продовження навчання, І.Кальбус змушений був працювати (де – нам невідомо). Станом на 1906 рік проживав у Полтаві в будинку О.П. Бужинського по вул. Кузнєцькій №35 (тепер – Пушкіна; донині не зберігся), який був відомим меценатом, одним із фундаторів Вознесенського храму на Кобищанах та його першим церковним старостою (з 1909). Думаю, що не випадково Бужинський поселив у своєму домі родину талановитого але бідного студента-архітектора, якого міг залучати до проектування цієї церкви.
У тому ж 1906 році Кальбус подав заяву на виключення його з інституту у зв’язку з бажанням вступили в один із закладів вищої освіти закордоном, але не отримав на це дозвіл від відомства з військової повинності, й попросив знову зарахувати його до числа студентів. Єдина згадка про Ігоря Кальбуса, яку вдалося знайти в архіві Полтавської області: «Игорь Андреев Кальбус, студент института гражданских инженеров императора Николая I, род. 5 июля 1883 года, призыв 1904 года, 1-й призывной участок Роменского уезда, вольноопределяющийся, первоначальная отсрочка до призыва 1910 года, дополнительная до 1 июня 1914 года».
Під час навчання в інституті І.А. Кальбус (названий чомусь у статті латвійцем)** з 1909 року був членом Українського архітектурного гуртка «Громада», який із 1910 року очолював Дмитро Миколайович Дяченко (1887-1942). Під час Першої професійної виставки української архітектури у березні-квітні 1912 року в стінах названого інституту було подано і його роботу (очевидно, йдеться про проект каплиці Святого Георгія в Полтаві). У конкурсі на проект Церковно-археологічного музею для Кам'янця-Подільського, проведеного в 1913 р., премії було присуджено Д. М. Дяченку, Ф. І. Шумову та І. А. Кальбусу. У квітні 1914 р. відбулася Друга виставка української архітектури в інституті, на котрій були виставлені і твори І. А. Кальбуса.
Як відомо, в червні 1909 року в Полтаві відбулися святкування з приводу 200-річчя переможної для Росії Полтавської битви. На тому місці, де побудували каплицю Святого Юрія (тоді – «Георгия-Победителя») був встановлений наметовий табір для селян Полтавської губернії, обраних для зустрічі з царем Миколаю ІІ. Було вирішено увіковічити ювілей і цю зустріч будівництвом меморіальної каплиці. Улітку 1910 року полтавською губернською управою був оголошений конкурс на її проектування. До 1 травня 1911 року на цей конкурс подано 12 проектів.
У числі 19 часопису «Зодчий» від 8 травня 1911 р. були опубліковані три проекти-переможці архітектурного конкурсу на проект меморіальної каплиці у Полтаві, яка мала увічнювати події 1909 року з нагоди святкування 200-річчя Полтавської перемоги і зустрічі полтавчан з Миколою II. Проект І.Кальбуса отримав у ньому 2-гу премію. Але каплиця на вулиці Зіньківській споруджувалася в 1911-1914 pоках саме за його проектом. Чому – залишається тільки гадати. Можливо тому, що Ігор був тоді лише студентом, і його проект – дешевшим. А можливо були інші причини.
У поданому 20.05.1913 року поясненні [1,с.36] на ім'я директора інституту про причини того, що він у тому році не зміг завершити підготовку, вказує, що звіт про практику він подасть у наступному навчальному році по закінченню розпочатого ним будівництва. Оскільки диплом про удостоєння його Радою інституту «звання цивільного інженера, з правом виконання робіт з цивільно-будівельної і дорожної частин, із усіма іншими правами, пов’язаними з цим званням і з правом носити особливим височайше встановлений знак; при вступі на державну службу, на штатні посади, він користується правом на чин Х класу» [с.49] виданий 4 червня 1914 року, то будівництво каплиці Георгія-Переможця, як дипломна практика, було завершене.
Ігорь Кальбус у студентські роки вже мав власну родину (за тодішнім порядком, у лютому 1905 року отримав на це дозвіл від директора інституту і заступника міністра внутрішніх справ Росії). Його дружина Софія Леонтіївна Кальбус, уроджена Юр'єва-Пековець (1882 – 01.08.1945, Нью-Йорк), походила із роду потомствених дворян Лохвицького повіту. На початку ХХ ст. вона працювала вчителькою в Ромнах. У 1908 році в Полтаві народився єдиний син Кальбусів – Леонід.
Із закінченням навчання в інституті, очевидно, закінчилася і відстрочка від служби в армії (служити в якій І.Кальбус давно зобов’язався). Тим більше, що розпочалася Перша Світова війна. У роки війни Ігор Кальбус служив інженером у російській армії, а згодом – у білогвардійських військах. У 1920 році він опинився в армії адмірала Врангеля в Криму; восени того ж року на кораблі "Інкерман", який відплив із Севастополя, назавжди залишив країну.
Про його життя в перше десятиліття еміграції відомо мало. За інформацією від внука і правнучки, Ігор Кальбус у 1920-х роках жив у Болгарії і працював там за цивільною спеціальністю. Він спроектував будинок митрополії болгарської православної церкви в місті Відін на берегах Дунаю, біля кордону з Румунією. Ця будівля збудована в 1924-1925 роках біля собору Святого Димитрія, збереглася донині. В одній із публікацій внук Георгій пише про те, що Ігор Калбус був задіяний і на будівництві Софійського університету, але підтвердження цьому ми не знайшли.
Нами виявлені архівні відомості про те, що дружина Ігоря Кальбуса Софія Леонтіївна в 1920-1921 роках працювала учителькою молодших класів у школі №17 міста Полтави. Коли вона перебралася до Полтави – поки що невідомо. Але відомо, що в Полтаві жили родичі Софії – Юр'єви-Пековці (одна із них була колегою Софії Кальбус по школі). Із того ж листа Георгія Кальбуса дізнаємося, що його бабуся дістала від одного полтавського лікаря довідку про необхідність її лікування закордоном. На початку 1920-х «залізна завіса» на кордонах СРСР ще не була повністю встановлена, й тому родина Кальбусів воз'єдналася в Болгарії.
Публікація:
Кальбус Ігор Андрійович // Булава Л. М. Павленки і Тарновщина: книга з краєзнавства (Вид.2-ге, виправлене й доповнене). Полтава, 2025. 500 с. (Серія: Історичні райони міста Полтави). С. 469-473. Каплиця Юрія-Переможця. https://blog.poltava.to/bulava/18177/