Фюрерпринцип (, , ) — основа виконавчої влади в уряді нацистської Німеччини. Він ставив слово Адольфа Гітлера вище будь-якого писаного закону й означав, що урядова політика, рішення та чиновники всі слугували для реалізації його волі. На практиці фюрерпринцип надавав Гітлеру тоталітарну владу над ідеологією та політикою його політичної партії; ця форма персональної диктатури була основною характеристикою нацизму. Сама держава отримувала «політичну владу» від Гітлера, а фюрерпринцип передбачав, що лише те, що фюрер «наказує, дозволяє або не дозволяє, є нашою совістю», а партійні керівники присягали на «вічну вірність Адольфу Гітлеру».
За словами заступника фюрера Рудольфа Гесса, нацистська німецька політична система означала «безумовну владу донизу та відповідальність догори». На кожному рівні пірамідальної структури влади підлеглий керівник, або унтерфюрер (), підпорядковувався вищому керівникові й ніс перед ним відповідальність за всі успіхи та невдачі. «Вже в липні 1921 року» Гітлер проголосив фюрерпринцип «законом НСДАП», а в Mein Kampf він сказав, що цей принцип керуватиме новим Рейхом. На Бамберзькій конференції 14 лютого 1926 року Гітлер застосував фюрерпринцип, щоб затвердити свою владу, і підтвердив свою повну владу над нацистськими адміністраторами на партійних зборах у Мюнхені 2 серпня 1928 року.
Нацистський уряд запровадив фюрерпринцип у всьому німецькому громадянському суспільстві. Підприємницькі організації та цивільні установи очолював призначений керівник, а не обраний комітет фахівців. Це стосувалося шкіл, як державних, так і приватних,Nicholas (2006), p. 74 спортивних асоціацій, і фабрик. Починаючи з 1934 року німецькі збройні сили складали «фюрерську присягу» особисто Гітлеру, а не німецькій конституції. Як загальна тема нацистської пропаганди, «принцип вождя» зобов'язував коритися верховному лідеру, який — особистим наказом — міг скасувати верховенство права, що здійснювалося через виборні парламенти, призначені комітети та бюрократію.Leiser (1975), pp. 29–30, 104–105. Німецьке культурне шанування національних лідерів, таких як король Фрідріх Великий (1740-1786) та канцлер Отто фон Бісмарк (1871-1890), а також історичний приклад скандинавських саг, також використовувалися для підтримки цієї ідеї. Ультранаціоналістичний «принцип вождя» наділяв «повною і всеосяжною» владою «міфічну особу» Гітлера, який, як заявив Рудольф Гесс у 1934 році, «завжди мав рацію і завжди матиме рацію».
Ідеологія Політологічний термін ввів Герман фон Кайзерлінг (1880–1946), балтійський німецький філософ. Ідеологічно Führerprinzip розглядає організації як ієрархію лідерів, де кожен лідер () несе абсолютну відповідальність за свою сферу повноважень, йому належить безумовна покора з боку підлеглих, а сам він підзвітний вищим керівникам; послух підлеглих також передбачає особисту відданість лідеру. І в теорії, і на практиці Führerprinzip робив Адольфа Гітлера верховним лідером німецької нації.
Тотальна держава Представляючи Гітлера як втілення влади — рятівника-політика, який особисто диктує закон, — Führerprinzip діяв як правовий легалізм, що надавав виконавчі, судові та законодавчі повноваження уряду особі Гітлера як (вождь і державний канцлер), поєднаному лідеру та канцлеру Німеччини. Наприклад, після Ночі довгих ножів 1934 року Гітлер виправдовував свої жорстокі політичні чистки проти Ернста Рема та штрассерівської фракції нацистської партії як питання національної безпеки Німеччини і заявив: «У цей час я був відповідальний за долю німецької нації і тому був верховним суддею німецького народу!»
Як прихильник Führerprinzip, німецький правознавець Карл Шмітт (1888–1985) виправдовував політичні чистки та злочини нацистів як окремих осіб, так і нацистської партії загалом, оскільки Führerprinzip передбачав, що слово фюрера переважає будь-який суперечливий закон. У книзі Правова основа тотальної держави (1933) Шмітт заявив, що Führerprinzip був ідеологічною та політичною основою нацистської німецької тоталітарної держави, написавши:
Сила націонал-соціалістичної держави полягає в тому, що вона [керована] зверху донизу і в кожному атомі свого існування пронизана концепцією лідерства (). Цей принцип [лідерства], який зробив рух сильним, має систематично впроваджуватися як в управлінні державою, так і в різних сферах самоврядування, природно, з урахуванням [ідеологічних] змін, необхідних для конкретної галузі. Але було б неприпустимо, щоб будь-яка важлива сфера суспільного життя діяла незалежно від концепції .
Політична згуртованість У Нацистській партії «принцип фюрера» стали вважати невід'ємною складовою політичної згуртованості. У липні 1921 року, щоб утвердити особистий контроль над Нацистською партією, Гітлер виступив проти Антона Дрекслера — першого засновника Нацистської партії — щоб зірвати пропозицію Дрекслера об'єднати Нацистську партію з більшою Німецькою соціалістичною партією. Рішуче виступаючи проти цієї ідеї, Гітлер у гніві покинув Нацистську партію 11 липня 1921 року. Однак, розуміючи, що відсутність Гітлера знищить довіру до партії, члени партійного комітету прийняли вимогу Гітлера замінити Дрекслера на посаді голови партії, і Гітлер повернувся.Mitcham (1996), pp. 78–79.
Збільшена кількість членів партії розкололася на дві ідеологічні фракції; північна фракція (очолювана Отто Штрассером і Ґрегором Штрассером) Нацистської партії відстоювала політику третьої позиції штрассеризму (революційний націоналізм та економічний антисемітизм); південна фракція (очолювана самим Гітлером) партії дотримувалася гітлерівського різновиду нацизму. Дві фракції мали значні розбіжності щодо (фюрерпринципу) і того, чи був він необхідним принципом для партії. 14 лютого 1926 року на Бамберзькій конференції Гітлер подолав усю фракційну опозицію та встановив як керівний принцип Нацистської партії.Mitcham (1996), pp. 120–121
Фюрерпринцип у дії
У 1934 році Гітлер нав'язав фюрерпринцип уряду та громадянському суспільству Веймарської Німеччини, щоб створити нацистську державу.Nicholas (2006), p. 74 Хоча фашистський уряд не вимагав від німецької бізнес-спільноти впроваджувати нацистські методи управління, він зобов'язав компанії перейменувати свої управлінські ієрархії, використовуючи мову ідеології фюрерпринципу.
Щодо кінцевої цінності думки підлеглих Герман Герінг сказав британському послу серу Невілу Гендерсону: «Коли потрібно прийняти рішення, ніхто з нас не важить більше, ніж каміння, на якому ми стоїмо. Вирішує лише фюрер, і тільки він один». Після прийняття «фюрерської присяги» німецькими збройними силами в 1934 році Гітлер написав відкритого листа міністру оборони Вернеру фон Бломбергу, в якому говорилося: «Так само, як офіцери та солдати пов'язують себе з новою державою в моїй особі, так і я завжди вважатиму своїм найвищим обов'язком захищати існування та недоторканність на виконання заповіту покійного фельдмаршала і, вірний власній волі, укорінити армію в нації як єдиного носія зброї».
Пропаганда Нацистські пропагандистські фільми пропагували Führerprinzip як основу організації громадянського суспільства Німеччини. У фільмі 1933 року Flüchtlinge герой рятує біженців-поволзьких німців від комуністичних переслідувань під керівництвом лідера, який вимагає беззастережної покори.Leiser (1975), pp. 29–30 змінив першоджерело, зобразивши героя Клаузена непохитним лідером своєї збройової компанії, який, зіткнувшись із підступами власних дітей, вирішує відректися від них і передає компанію державі, впевнений, що з’явиться заводський робітник — справжній лідер людей, здатний продовжити справу Клаузена.Leiser (1975), p. 49 У фільмі 1941 року Carl Peters головний герой — рішуча людина дії, яка бореться і перемагає африканських тубільців, щоб заснувати німецькі колонії в Африці, але Петерсу заважає парламент, який не розуміє, що німецькому суспільству потрібен Führerprinzip.Leiser (1975), pp. 104–105 У фільмі 1945 року Kolberg, коли Ґнайзенау направляють до міста для його оборони, він наполягає на контролі, кажучи Неттельбеку, що мусить бути лідер.
У школі хлопчиків-підлітків навчали скандинавських саг як літературної ілюстрації Führerprinzip, притаманного німецьким героям Фрідріху Великому та Отто фон Бісмарку.Nicholas (2006), p. 78
Це поєднувалося з прославлянням єдиного центрального Адольфа Гітлера. Під час Ночі довгих ножів стверджувалося, що його рішучі дії врятували Німеччину,Koonz (2003), p. 96 хоча це означало (за описом Геббельса) страждання «трагічною самотністю» від того, що він був Зігфрідом, змушеним проливати кров, щоб зберегти Німеччину.Rhodes, Anthony (1976) Propaganda: The art of persuasion: World War II, New York: Chelsea House. p. 16 В одній промові Роберт Лей прямо проголосив: « завжди правий». Буклети, які роздавали за пожертви Зимової допомоги, містили «Фюрер творить історію», збірку фотографій Гітлера та «Битва фюрера на Сході». Такі фільми, як та Тріумф волі, прославляли його.
Захист у справах про воєнні злочини
Після Другої світової війни на Нюрнберзьких процесах (1945–1946) над захопленими нацистськими лідерами в Німеччині та на суді над Айхманом (1961) в Ізраїлі адвокати захисту посилалися на Фюрерпринцип як на концепцію юриспруденції, яка скасовувала командну відповідальність обвинувачених воєнних злочинців, оскільки вони були військовими офіцерами, які виконували накази начальства.
У книзі Айхман в Єрусалимі (1963) Ганна Арендт заявила, що, окрім особистого бажання покращити свою кар'єру адміністратора, Айхман не проявляв антисемітизму чи жодних психологічних відхилень. Що Айхман уособлював банальність зла, враховуючи пересічну особистість, яку він демонстрував на суді, не виявляючи ні почуття провини, ні ненависті, заперечуючи особисту відповідальність за воєнні злочини. У свій захист Айхман сказав, що він «виконував свою роботу» і завжди намагався діяти відповідно до категоричного імперативу, запропонованого в деонтологічній моральній філософії Іммануїла Канта.
Див. також
Автократія Харизма Трупна покора () Культ особи Функціоналізм проти інтенціоналізму Загальна воля Гляйхшальтунг
Експеримент Мілгрема Виконання наказу Непомильність Папи Стан винятку Верховний лідер (значення) Виконання наказу Теорія унітарної виконавчої влади Неправова держава
Примітки
Бібліографія
Лейзер, Ервін (1975) «Nazi Cinema», New York: Macmillan.
Мітчем, Семюел В. (1996) «Why Hitler? The Genesis of the Nazi Reich», Westport, Connecticut: Praeger.
Ніколас, Лінн Г. (2006) «Cruel World: The Children of Europe in the Nazi Web», New York: Vintage Books.
Зовнішні посилання
Історична стаття BBC
Bearers of a Common Fate?
Політична система Третього Рейху