Казімеж Вуйчицький ( , Варшава) — польський історик, дослідник історії УПА та українсько-польських взаєминКнига, яка запізнилась або коротка історія УПА для поляків. Також відомий як публіцист та журналіст.
Біографія Син Тадеуша Войчицького та Данути ЛезницькоїBiuletyn Informacji PublicznejFundacja, Rocznica wyzwolenia obozu jenieckiego w Zeithain. [online], Fundacja Pamięć, Edukacja, Kultura - Stalag VIIIA, 29 kwietnia 2024.. Його батьки були членами Армії Крайової, брали участь у підпільному опорі під час Другої світової війни, а також брали участь у Варшавському повстанні Fundacja, Rocznica wyzwolenia obozu jenieckiego w Zeithain. [online], Fundacja Pamięć, Edukacja, Kultura - Stalag VIIIA, 29 kwietnia 2024.Apel (dokument KSS KOR, Archiwum Opozycji IV/04.05.43 [b.n.s.])..
Казімеж Вуйчицький навчався на математичному факультеті Варшавського університету та філософському факультеті Люблінського католицького університету. Написав магістерську дисертацію «Абсолют і вибір у філософії» у професора Стефана Свєжавського (1967–1974). У 1972–1975 роках співпрацював зі східнонімецьким виданням «Action Penance». Підтримував численні контакти зі східнонімецькою опозицією, зокрема з Ф. Магіріусом, Л. Мельгорном та В. Темпліном. У період 1973–1983 років працював у редакції щомісячника «Więź» як співробітник Тадеуша Мазовецького. Він публікував, серед інших, статті про Станіслава Бжозовського, Флоріана Знанецького, Жуля Лек'є, Еммануеля Левінаса. Він був автором кіно- та літературних оглядів, зокрема про «Нову хвилю», а також публікував інтерв'ю зі Станіславом Бараньчаком, Адамом Загаєвським, Ришардом Криніцьким та Євою Курилюк. Співпрацював з демократичними опозиційними колами. Був редактором і колумністом підпільної преси, зокрема щомісячника «Głos», та активістом Клубу католицької інтелігенції у Варшаві (1976–1980). 20 серпня 1980 року він підписав звернення 64 науковців, письменників і колумністів до комуністичної влади з проханням розпочати діалог зі страйкуючими робітникамиApel (dokument KSS KOR, Archiwum Opozycji IV/04.05.43 [b.n.s.])..
Він був інтернований під час воєнного стану (1981–1982). З 1983 по 1985 рік вивчав політологію та сучасну історію в Університеті Фрайбурга. Був стипендіатом KAAD та Фонду Конрада Аденауера. З 1986 по 1987 рік був журналістом польської секції BBC, створюючи численні репортажі з Німеччини, а також інтерв'ю з К. Біденкопфом та Е. Крістофферсеном. Після повернення до Польщі обійняв посаду секретаря Громадянського комітету Леха Валенси, відповідального за міжнародні зв'язки. Одночасно він обіймав посаду заступника головного редактора щомісячника «Więź». Він здійснив численні поїздки до Німеччини, щоб розширити контакти «Солідарності» з її німецькими партнерами. Він був співредактором «Списку польських католиків та німецьких католиків» і «Списку польських та східнонімецьких інтелектуалів».
З 1990 по 1993 рік він був головним редактором «Життя Варшавське». З 1993 по 1996 рік він був журналістом і головним редактором національного новинного відділу News I на TVP. Він був автором циклічного проєкту, що фінансувався Фондом Фрідріха Еберта, «Примирення з історією – європейський виклик», кульмінацією якого стала публікація книги «Жертви чи співучасники. Нацизм та совєтізм в історичній свідомості» (1993–1996). У 1995 році він брав участь у дослідницькій програмі «Комплекс вигнання», яку очолювали Артур Гайніч та Влодзімеж Бородзєй.
З 1996 по 1999 рік він був директором Польського інституту в Дюссельдорфі, реалізуючи такі проекти, як Польсько-німецько-французький круглий стіл, та став співініціатором проекту «Качмарек та інші». У 1998 році він брав участь у дослідницькій програмі, проведеній Інститутом західних справ імені Зигмунта Войцеховського, присвяченій польськомовному населенню Німеччини. Результати дослідження були опубліковані у збірнику «Бути поляком у Німеччині». Він був співзасновником і президентом Інституту Німеччини та Північної Європи в Щецині. Він куратор виставки «Дві брами свободи», що відбулася в Берліні з нагоди річниці падіння Берлінської стіни (1999).
У 2000 році у Вроцлавському університеті він захистив докторську дисертацію на тему «Німецький розрахунок з минулим 1933–1945». Він став співзасновником польсько-німецької експертної дискусійної групи «Група Коперніка» та читав лекції в Університеті державного управління в Щецині. Він також обіймав посаду президента Інституту Німеччини та Північної Європи там же. З 2000 по 2004 рік він обіймав посаду директора Польського інституту в Лейпцигу.
З 2004 року він обіймає посаду директора Щецинського відділення Інституту національної пам'яті. Був лектором у Щецинському університеті. З 2008 по 2010 рік він обіймав посаду радника керівника Управління у справах ветеранів війни та жертв репресій. Читає лекції в Центрі східноєвропейських досліджень Варшавського університету. Був запрошеним лектором в університетах Брно, Кам'янця-Подільського, Лейпцига та Регенсбурга.
У вересні 2016 року він став заступником голови Демократичної партії – demokrati.pl. У листопаді того ж року вона перетворилася на Союз європейських демократів, де він також обіймав цю посаду протягом року. Згодом він залишався членом правління партії. У 2019 році він вийшов з її лав на знак протесту проти коаліції партії з Kukiz'15.
З 2019 року він керує Східною академією у фонді «Східний дім».
Погляди У 2014 році, після відвідування музею Романа Шухевича у Львові, Вуйчицький написав, що Шухевич є національним героєм для українців і «також має бути героїчною постаттю для поляків», незважаючи на польські оцінки українського визвольного руху під час Другої світової війни. Це твердження було розкритиковане вебсайтом Kresy.pl, який звинуватив Вуйчицького у нормалізації ОУН-УПА та вимозі від поляків участі в героїзації УПАWóycicki K., Sladami UPA — muzeum jego dowódcy Romana Szuchewycza [online], Kazimierz Wóycicki, 10 sierpnia 2014.
У 2018 році Вуйчицький акцентував на ролі України для безпеки Європи, зокрема Польщі. Український опір викриває факти про Росію як про державу, яка не має початку в Київській Русі, і в якої інша історія, ніж у Білорусі, України чи Кавказу.
Саме Україна — а не Польща — є в центрі глобальної гри. Українська незалежність означає крах Російській імперіальності. Кремль паразитував і витягував соки з цієї великої країни, черпав її ресурси, але, перш за все, він вкрав її історію, намагався позбавити культури і русифікувати. Україна протистояла цьому, плативши ще й вищу ціну тому, що її боротьба за незалежність не була помічена і оцінена світом. Світом мандрує міф, що якщо хтось пише кирилицею (хоча українська кирилиця відрізняється від російської) і є православним, то значить є росіянином. Або вважає, що слово Русь означає те ж саме, що й Росія. Падіння України означає Росію на кордоні з Польщею, як наслідок намагання встановити покірний та залежний уряд у ВаршавіКазімеж Вуйчицький. Польща потребує України — «вибачаємо і просимо вибачення».
У тексті 2019 року про книгу Гжегожа Гаудена «Львів — кінець ілюзій: історія листопадового погрому 1918 року» Вуйчицький описав львівський погром 1918 року як подію, скоєну «польськими руками», та писав про власне «почуття сорому». Він вважав книгу Гаудена важливим матеріалом для роздумів про польську ідентичність і представив антисемітизм, ксенофобію та ненависть як явища, також присутні в польській історіїWóycicki K., Kres iluzji wczoraj i dziś [online], Kazimierz Wóycicki, 20 września 2019. Дослідник неодноразово звертав увагу на маніпуляції з історичної пам'яттю в польському суспільстві.
Легенда про героїчний Львів була надзвичайно шкідливою для політичного життя Другої Польської Республіки. Вона була однією з причин абсолютно хибної та оманливої політики щодо українців. Вона плекала міф, який засліплював реальні загрози, і була частиною поневолення, яке супроводжувало Другу Польську Республіку майже до самого кінця, плекаючи віру в те, що «жоден ґудзик не буде відданий». Мало того, було втрачено й сам легендарний ЛьвівWóycicki K., Kres iluzji wczoraj i dziś [online], Kazimierz Wóycicki, 20 września 2019.
У 2020 році під час міжнародного круглого столу «Історична політика між Балтикою та Чорним морем» Вуйчицький підтримав ідею спільного бачення історії цього регіону, щоб ефективно протидіяти історичним фейкам Росії. Професор вважає помилкою, що протидіючи ідеологічній експансії Росії, країни роблять акцент на власній історії, а не на діалозі зі своїми сусідами у виробленні спільного погляду на історію цілого регіону.
«Нам потрібна спільна історія для цілого регіону. І нам потрібна така ж спільна історія про Росію. Не тільки Росія має нав'язувати свої наративи про Україну, Білорусь, як про братні народи, про російський народ, як найкращий серед них»Проти фейків РФ: країни Центрально-Східної Європи мають розробити спільну історію.
Вуйчицький підтримує польсько-українське примирення за формулою «вибачаємо і просимо вибачення» та засуджує польський тиск на Україну у питаннях історичної пам'яті.
Уявлення, що українці поступатимуться під впливом одностороннього тиску або свого роду шантажу, то залишки зарозумілості, яка колись характеризувала поляків стосовно українців, що завжди сприяло погіршенню взаємин. Нікому не подобається нав'язування або зверхнє ставлення; поляки повинні пригадати, що самі часто нарікають нотації сусідів.Казімеж Вуйчицький. Польща потребує України — «вибачаємо і просимо вибачення».
У 2026 році Вуйчицький брав участь у журналістській суперечці з Богуславом Хработою у «Rzeczpospolita» щодо найменування української військової частини на честь «героїв УПА». За даними «Rzeczpospolita», Вуйчицький вважав це рішення природним елементом побудови українського національного пантеону. Він заявив, що польська реакція була «істерією, заснованою на незнанні історії». У розмові він порівняв Степана Бандеру з Пілсудським до Першої світової війни, як людину, яка теж боролася за незалежність, відбувала за це покарання у польській в'язниці, а пізніше в Заксенхаузені. Вуйчицький заперечив тезу про те, що Волинська трагедія стала результатом прямих наказів керівництва УПА. Йому опонував Хработа, спираючись на розповсюджені польські наративи про відповідальність ОУН-Б та УПА за дії проти польського населенняWóycicki broni tradycji UPA i mówi o polskiej histerii. Chrabota: AK nie dokonywała ludobójstwa [online], Rzeczpospolita.
12 червня 2026 року заяви Вуйчицького в ефірі TVP Info були розкритиковані у провладних ЗМІ. Портал Do Rzeczy повідомив, що Вуйчицький заявив «Армія Крайова — це УПА», а у відповідь на звинувачення у вбивстві жінок і дітей на Волині визнав «Поляки також насаджували людей на вила»Awantura w TVP Info. Historyk: Polacy też nabijali na widły, właśnie na tym Wołyniu, Do Rzeczy, 13 czerwca 2026.
Нагороди Вуйчицький отримав Хрест Заслуг на стрічці Ордену Заслуг Федеративної Республіки Німеччина (2007) та Офіцерський хрест Ордену Відродження Польщі (2011). У 2000 році йому було присвоєно звання посла Щецина. Лауреат щорічної премії Університету Віадріна у 2008 роціdr Kazimierz Wóycicki.
Твори Czy bać się Niemców? (wstęp Stanisław Stomma; CDN 1990) Niemcy współczesne i stosunki polsko-niemieckie (Instytut Niemiec i Europy Północnej, Wyższa Szkoła Administracji Publicznej 2003, ; seria: „Polsko-Niemiecka Biblioteka Szczecińska”) Kalendarium niezwykłego miasta. Szczecin 1945–1989 (wespół z Anną Bartczak; Instytut Niemiec i Europy Północnej, Wyższa Szkoła Administracji Publicznej 2004, ) Niemiecki rachunek sumienia. Niemcy wobec przeszłości 1933–1945 (Atut – Wrocławskie Wydawnictwo Oświatowe 2004, 2005, ; seria: „Zrozumieć Niemcy”, t.2) Europejski konflikt pamięci (Fundacja Konrada Adenauera, Przedstawicielstwo w Polsce, 2008; seria: „Raporty Fundacji Konrada Adenauera”) Jak rozmawiać z Niemcami. O trudnościach dialogu polsko-niemieckiego i jego europejskim wyzwaniu (we współpracy z Waldemar Czachur: Atut – Wrocławskie Wydawnictwo Oświatowe, Wrocław 2009, )