Іспансько-португальська війна (1761—1763), також Фантастична війна () або Війна сімейного договору () — війна між Іспанією, яку підтримувала Франція проти Португалії, яку підтримувала Велика Британія, що велася в рамках Семирічної війни. Першим і головним театром війни стало вторгнення до Португалії Іспанії в союзі з Францією проти англо-португальського альянсу, яке закінчилося після трьох катастрофічних вторгнень. Другим театром було вторгнення Іспанії в португальські колонії в Південній Америці. Попри тактичний успіх для іспанців у стратегічно важливому районі на річці Плата і поблизу неї, їхні досягнення там були значною мірою послаблені в результаті мирних переговорів, що призвело до стратегічного успіху португальців у Південній Америці.

Оскільки на європейському театрі війни не велося великих битв, попри численні переміщення військ і значні втрати серед франко-іспанських загарбників, цей театр Семирічної війни відомий у португальській історіографії як Фантастична війна у сенсі ведення фантомної війни, завдяки успішній португальській стратегії вимотування сил вторгнення противника шляхом уникнення та мінімізації вирішальних битв та послаблення системи постачання франко-іспанської армії, що призводила до її виснаження і деморалізації.

Війна завершилася разом із Семирічною війною підписанням Паризького договору 1763 року.

Передумови Коли в 1754 році розпочалася Семирічна війна між Францією та Великою Британією, Іспанія та Португалія залишалися нейтральними, а їхні розбіжності в Південній Америці регулювалися Мадридським договором 1750 року.

Все це змінилося, коли у 1759 році Фернандо VI помер, а його наступником став молодший зведений брат Карл III. Більш амбітний Карл був мотивований зберегти позиції Іспанії як провідної європейської та колоніальної держави. До 1761 року здавалося, що Франція програє війну Великій Британії. Побоюючись перемоги британців над Францією, Карл у серпні підписав Сімейну угоду з Францією (обидві країни перебували під владою гілок династії Бурбонів) та вимагав компенсації за напади англійських каперів в іспанських водах. Це призвело до війни з Великою Британією у січні 1762 року. Португалія була ослаблена катастрофічним землетрусом у Лісабоні 1755 року, що змусило прем'єр-міністра Себастьяна Жозе де Карвалью-е-Мелу, маркіза Помбала, спрямувати всі зусилля на відбудову країни та занедбати збройні сили, спроможностями яких він мало цікавився. Новий договір між Іспанією та Португалією, Ель-Пардський договір 1761 року, анулював Мадридський договір.

Врешті-решт, за наполяганням французького уряду Іспанія погодилася напасти на Португалію, яка залишалася нейтральною, але була важливим економічним союзником Великої Британії. Вторгнення не мало на меті завоювати Португалію, а створити новий фронт, який би відволік британські війська, що билися проти Франції.

5 травня 1762 року розпочалося третє франко-іспанське вторгнення до Португалії (головний театр війни, який поглинув значну частину військових зусиль Іспанії). Паралельно відбулося вторгнення Іспанії в португальські території в Південній Америці (другорядний театр війни). Хоча перша кампанія в Європі закінчилася принизливою поразкою, друга зайшла в глухий кут: перемога Португалії у віддалених районах північної та західної Бразилії; перемога Іспанії у стратегічно важливому районі на річці Плата та поблизу неї.

Іберійський театр війни Під час війни франко-іспанська армія чисельністю близько 42 000 осіб, спочатку очолювана Ніколасом де Карвахалем, маркізом Саррією, а згодом Педро Пабло Абаркою де Болеа, 10-м графом Аранда, вторглася до Португалії у 1762 році. Вторгнення відбувалося у три етапи у три різні регіони: в провінцію Траш-уш-Монтеш (травень-червень 1762 року), провінцію Бейра (липень-листопад 1762 року) та Алентежу (листопад 1762 року). Сили вторгнення зіткнулися з лютим народним опором, а з середини другого вторгнення — з англо-португальською армією чисельністю майже 15 000 осіб під командуванням Вільгельма, графа Шаумбург-Ліппе.

Під час першого вторгнення іспанці, кінцевою метою яких було Порту, друге місто королівства, без опору окупували кілька незахищених міст і зруйнованих фортець провінції Траш-уш-Монтеш. У всій провінції, окрім фортеці Міранда-ду-Дору, не було ні регулярних солдатів, ні пороху. Однак партизани використовували гірський характер місцевості в провінції, щоб перерізати загарбникам лінії постачання та зв'язку з Іспанією, а також завдавали їм великих втрат діями із засідок. Португальці покинули свої села, що спричинило голод серед іспанців, які провели два наступи на Порту: перший був розбитий ополченням та селянами в битві при Дору, а другий був відбитий у горах Монталегре. Ця невдача та прибуття португальських підкріплень (включаючи регулярні війська) змусили зменшену іспанську армію відступити до Іспанії, залишивши всі свої завоювання (крім Шавеша). Після цієї поразки франко-іспанського командувача Саррію замінив граф Аранда.

Під час цього першого вторгнення до Португалії загальні втрати іспанців, за даними тогочасного французького джерела Шарля Франсуа Дюмур'є, становили 10 000 чоловіків: полонені, дезертири або загиблі від голоду, партизанських засідок та хвороб (8 000, за даними сучасного іспанського військового історика Хосе Луїса Террона Понсе). На прохання Португалії британське військо чисельністю 7 107 солдатів та офіцерів висадилося в Лісабоні, глибоко реорганізувавши португальську армію (створивши армію чисельністю від 7 до 8 000 регулярних солдатів). Верховне командування союзною армією (від 14 до 15 000 осіб) було передано одному з найкращих полководців того часу: графу Ліппе.

На початку другого вторгнення (провінція Нижня Бейра, липень-листопад 1762 року) франко-іспанці захопили кілька погано оснащених португальських фортець та міст, включаючи Алмейду. Однак англо-португальська армія розгромила іспанський корпус, який готував чергове вторгнення через провінцію Алентежу, у битві при Валенсії-де-Алькантара, та зірвала спробу іспанців переправитися через річку Тахо, розбивши їх під Віла-Велья.

Союзна армія зрештою зупинила марш армії Бурбонів на Лісабон в горах поблизу Абрантеша (який своїм положенням домінував у країні) та використала стратегію «випаленої землі» — у співпраці з сільським населенням — щоб заморити загарбників голодом: селяни залишали свої села, знищуючи або забираючи з собою всю їжу, тоді як партизани атакували їхні логістичні лінії. Загарбникам довелося вибирати між тим, щоб залишитися та голодувати, або відступити.

Результатом стало знищення франко-іспанської армії, залишки якої — залишивши поранених та хворих — були переслідувані до Іспанії англо-португальською армією та селянами після двох маневрів з оточення, здійснених португальськими військами під командуванням генерала Джорджа Таунсенда, у тил противника: перший маневр змусив Бурбонів відступити з пагорбів на схід від Абрантеша до Каштелу-Бранку, а другий — змусив їх втекти до Іспанії. 2 листопада 1762 року іспанська штаб-квартира (Каштелу-Бранку) була захоплена союзною армією, яка взяла тисячі полонених.

Під час третього іспанського наступу (листопад 1762 року) іспанці зненацька атакували два португальські міста (Угела та Марван), але зазнали поразки — і були змушені знову відступити перед тиском підсиленої англо-португальської армії, що наступала. Додатково іспанські полонені були захоплені, коли португальські війська під проводом британського полковника Рея вступили до Іспанії та атакували регіон Кодісера 19 листопада.

Таким чином, Аранда, зі своїми розбитими та деморалізованими силами, 24 листопада відправив до Ліппе посланця з пропозицією перемир'я, яке було прийнято та підписано 1 грудня 1762 року.

Південноамериканський театр

У Південній Америці іспанська експедиція Севальоса (3900 осіб) була більш успішною. На території сучасному Уругваї іспанці захопили Колонію-ду-Сакраменто (з 767 захисниками) та дві інші фортеці: форт Санта-Тереза ​​(з 400 захисниками), 19 квітня 1763 року; та форт Сан-Мігель (з 30 захисниками), 23 квітня.

Південна Бразилія

Севальос просунувся вглиб і здобув ще більшу перемогу, коли завоював більшу частину величезної та багатої території так званого «Континента Сан-Педру-ду-Ріу-Гранді-ду-Сул» — сучасного бразильського штату Ріу-Гранді-ду-Сул, де португальці мали лише до 1000 осіб (солдатів та ополчення). Сан-Жозе-ду-Норті та столицю — Сан-Педру-ду-Сул — було залишено без бою. Однак іспанців розгромили португальці в битві при Санта-Барбарі 1 січня 1763 року, коли армія вторгнення з 500 іспанців та 2000 індіанців, у співпраці з Севальосом, спробувала захопити Ріу-Парду, майже єдину португальську територію, що залишилася в Ріу-Гранді-ду-Сул: було захоплено сім гармат, 9000 голів великої рогатої худоби та 5000 коней. Ця величезна територія була повністю повернута португальцями під час так званої «глухої війни» (1763—1777).

Мату-Гросу Іспанська армія чисельністю 600 або 1200 осіб (за різними джерелами) намагалася повернути собі територію Мату-Гросу на правому березі річки Гуапоре, обложивши фортецю Консейсан («ворота» до багатої на золото провінції Мату-Гросу). 100 захисників, отримавши підкріплення, не лише чинили опір, а й захопили та окупували — до кінця війни — укріплення Сан-Мігель та Сан-Мартін, які були основними джерелами постачання для Іспанії та розташовувалися на лівому березі річки Гуапоре, на іспанській стороні. Іспанці відступили — втративши половину своїх людей від голоду, хвороб та дезертирства — залишивши португальців у володінні спірною територією.

Амазонія Португальці завоювали більшу частину долини Ріу-Негро, вигнавши іспанців з Сан-Габріель та Сан-Хосе-де-Марібатанас (1763) та збудувавши там дві фортеці із трофейними іспанськими гарматами.

Наслідки З підписанням Паризького договору відносини між Іспанією та Португалією були відновлені до довоєнного статус-кво.

Європа Іспанія була змушена повернути Португалії невеликі міста Алмейда та Шавеш на іспано-португальському кордоні. Решту міст і фортеці повернули англо-португальські війська під час переслідування залишків франко-іспанських військ, що відступили.

Південна Америка Хоча іспано-португальський південноамериканський колоніальний конфлікт під час Семирічної війни завершився тактичним успіхом для іспанських військ завдяки вмілому командуванню Севальоса, це стало ознакою стратегічної перемоги Португалії в короткостроковій перспективі з результатами мирних переговорів. За винятком фортів Санта-Тереза ​​та Сан-Мігель, іспанці втратили б на користь португальців усю територію, яку вони завоювали під час війни. Колонія-дель-Сакраменто була повернута за тим самим договором, а Ріу-Гранді-ду-Сул відвоювали в іспанської армії в ході неоголошеної війни 1763—1777 років, а Португалія зберегла всі свої завоювання (долину Ріу-Негру та правий берег річки Гуапоре/Мату-Гросу).

Див. також Португальсько-іспанські відносини Англо-іспанська війна (1779—1783) Реставраційна війна Війна за кастильську спадщину (1475—1479) Війна ембоабасів Португальсько-іспанський кордон Гуаранська війна

Примітки Виноски

Джерела

Джерела Spanish invasion of Portugal (1762) Fantastic War 1 PRIMERA GUERRA DEL III PACTO DE FAMILIA (1762—1763)

Література Arenas, Mar García. Los Proyectos del General Dumouriez Sobre la Invasión de Portugal in El Equilibrio de los Imperios: de Utrecht a Trafalgar, Actas de la VIII Reunión Científica de la Fundación Española de Historia Moderna (Madrid, 2–4 de Junio de 2004), vol. II, Fundación Española de Historia Moderna, published in 2005, pp. 537—550. Barrento, António. Guerra Fantástica, 1762: Portugal, o Conde de Lippe e a Guerra dos Sete Anos. Lisboa, Tribuna, 2006. Francis, Alan David. The Campaign in Portugal, 1762 in Journal of the Society of Army Historical Research, Vol. 59, nr. 237 (pp. 25–43). Society of Army Historical Research. London, 1981.