Архітекту́ра ( — будівництво) — мистецтво проєктування, спорудження та художнього оздоблення будов, а також продукт такого проєктування.

Визначення «Архітектура є втіленням культурних процесів, матеріальною оболонкою функцій та ідей — архітектура огортає та формалізує заняття та прагнення людства, стилістично виражає світогляд і характер, життєві звички та ідеали історичної чи етнічної групи, покоління, соціального класу, особистості». Основні поняття Основними поняттями в архітектурі є будинок та споруда. Спорудою прийнято називати все те, що штучно зведено людиною для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, а будинком називають наземну споруду, що має внутрішній простір, призначений і пристосований для того чи іншого виду людської діяльності (житлові будинки, заводські корпуси, вокзали та ін.) Архітектура будівель і споруд: Навчальний посібник / З.І.Котеньова. – Харків: ХНАМГ, 2007. с.7 https://eprints.kname.edu.ua/3625/1/%D0%97%D0%98%D0%A12-%D1%83%D0%BA%D1%801.pdf

Розвиток архітектури До новітньої доби в архітектурі канонічними та навіть взірцевими вважались архітектурні формули Вітрувія (римський архітектор та інженер другої половини 1 ст. до н. е.), що відповідали потребам свого часу (бароко, класицизм, готика, романський стиль та ін.). Саме Вітрувій обґрунтував, що першоосновами архітектури є міцність, користь та краса. За ним краса будь-якої споруди залежить від пропорцій, які мають співвідноситись із певними, визначеними ним, гармонічними відношеннями пропорцій людського тіла. Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме користь, міцність та краса, — тісно взаємопов'язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури. Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірної ваги. Зорова ж недостатність матеріалу ототожнюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшого негативні емоції. Ці принципи потім зустрічаються у Палладіо в епоху пізнього Ренесансу.

Функціональне призначення будівлі визначалося її типом, залежно від якого обирали засоби створення певного художнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобів архітектурної композиції. Серед її основних засобів архітектоніка, масштаб, пропорції та ритмічні відношення, пластика, фактура та кольори. Із настанням періоду модернізму (не плутати з модерном) та із розповсюдженням сучасних будівельних матеріалів та технологій, з кризою «єдиної епохи» і виникненням принципу різності культур, архітектурна форма майже незворотно стала відриватись від функції. Сьогодні форма все частіше залежить не від матеріалу, як у часи Вітрувія, а від семіотичних претензій замовника чи автора-архітектора. Формули Вітрувія стала цікавити лише студентів і «класицистів». Архітектура розвивається в різноманітних стилях надзвичайно масштабно і поширено в усьому світі, особливо цінується краса давніх звичаїв та їх модернізація.

На сучасному етапі розвитку людства архітектура становить одну з найважливіших частин виробництва (промислова архітектура — будівництво заводів, фабрик, електростанцій тощо) та матеріальних засобів існування людського суспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та інше).

Як галузь суспільного виробництва мистецтво архітектури залежить від досягнень науково-технічного прогресу, характеру виробничих відносин, від природних і кліматичних умов, художніх смаків та ін. В останні десятиліття якісні зміни будівельної техніки, створення нових конструкцій і матеріалів істотно вплинули на сучасну архітектуру. Багатогранність практичних потреб людства зумовила створення і будівництво найрізноманітніших типів і видів споруд, з яких утворюються ансамблі, комплекси та цілі міста. Виникає і розвивається містобудування — проєктування і спорудження міст. У ході розвитку архітектури окремих країн і народів, залежно від матеріальних, духовних і природних умов суспільного життя, склалися різноманітні архітектурні стилі, що визначаються своєрідністю взаємопов'язаних типів споруд, будівельних конструкцій та архітектурної форми.

Зародження архітектури

В доісторичні часи в первісній архітектурі постали навики формоутворення та основних тем композицій і конструкцій, які збережені досі в традиційній народній та історичній і навіть сучасній архітектурі. Можна простежити спадковість форм від менгіру до тріумфальної колони і дзвіниці, від кургану до римського мавзолеюhttps://www.youtube.com/watch?v=VNmuaFRg10A] Періодизація розвитку первісного зодчества відбувалась в зв'язку з соціальним культурним поступом. Зародження архітектури відносять до доби первіснообщинного ладу у добу пізнього палеоліту (близько 10 тисяч років до н. е.), коли людство почало обживати та пристосовувати до життя природні розщелини, скелі, згодом — наслідувати та імітувати зооморфні формоутворення і лише згодом виникли перші штучно споруджені житла і поселення. Приклади доісторичних та традиційних жител засвідчують різноманіття архітектурних ідей та форм — житла стінові, каркасні, стаціонарні, мобільні, наземні, над-водні, плетені і ліплені.https://www.youtube.com/watch?v=h8ce_qkbO8w&t=1831s]

Були освоєні найпростіші прийоми організації простору на основі прямокутника і кола, почався розвиток конструктивних систем з опорами-стінами або стійками, конічним, двосхилим або плоским балковим покриттям. Застосовувалися природні матеріали (дерево, камінь). Все це було освоєно людиною раніше, ніж з'явилась писемність.

Кінець існування первісного суспільства позначився будівництвом укріплень та городищ зі стінами або земляними валами та ровами. У мегалітичних спорудах (менгіри, дольмени, кромлехи) поєднання вертикальних та горизонтальних блоків каменю свідчить про подальше освоєння закономірностей архітектоніки (наприклад, кромлех в Стоунхенджі, Велика Британія). Варто згадати також оселі на палях у Франції, глиноплотові будинки Трипільської культури в Україні.

«Первісна доба є тою витоковою точкою, з якої походять всі подальші шляхи архітектурної типології, конструктивного різноманіття, розпланувальних схем, композицій. До сьогодення в зодчеській практиці ми використовуємо напрацьовані в первісному зодчестві основу і систематику архітектури: надзвичайна органічність і функціональність первісного зодчества, пристосованість його форм до поліфункціонального наповнення робить його актуальним досвідом. Досконалість форм первісного зодчества спричинила їх законсервованість в певних регіонах у народній традиційній архітектурі на рівні, досягнутому в первісні часи (енеоліт). Такі універсальні форми жител, зерносховищ, укріплень пережили без суттєвих змін сторіччя і тисячоліття, не зазнали впливів низки народжуваних і зникаючих стилів професійного зодчества, є актуальною сьогоденною будівельною практикою багатьох регіонів».

Визначні споруди первісної архітектури

Мегаліти та храми доби неоліту: храмовий комплекс Гебеклі-Тепе (9 тис. д.н. е., Туреччина), храми о.Мальта (4-3  тис. д.н. е., напр. храм Хал-Сафлієні, Хайподжіум). Хенджі та кромлехи: , Ейвербі-хендж; кромлехи Бродгара (о. Мейнленд, Шотландія) та Стоунгендж (Англія).

Кургани  3 тис.д.н. е.: Ньюгрейндж (Ірландія), Мейсхау (о. Мейнленд, Шотландія) та (Велика Британія). Японські кургани «кофун» — комплекс курганів у м. Сакаї біля Осаки (4-6 ст.) Царский курган в Керчі (Крим, Україна, IV ст. до н. е.). Китайські кургани, зокрема Маолін біля Сіаня (2-1 ст. д.н. е.).

Скельне житло індіанців (прото-пуебло, 6-8 ст., Меса-Верде, Колорадо, США) та і пуебло Унго-Павіє (Мексика, 700—1300 рр.).

Традиційні житла, шалаші, навіси і хижі жителів лісів Амазонії та племен Африки. Традиційні будинки на воді південно-східної Азії (наприклад, поселень дельти річки Меконг у В'єтнамі). Житла кочових племен степної Азії (юрти монголів та казахів) та північних заполярних народів (будинки народу саамі, чуми, іглу та вігвами); Традиційні будинки народів Індонезії (народу з острову Ломбок та обрядові «будинки духів» Тораджаленд, острів Сулавесі).

Архітектура рабовласницької доби

Із виникненням держави склалася і нова форма поселення — місто як центр управління та центр ремісничого виробництва і торгівлі. Збільшувалася кількість типів будівель, різниця між якими стало визначатися не тільки їх функцією, але і призначенням для панівного класу або експлуатованих мас. Із виділенням класів у суспільстві, визначальними для архітектури стають суспільні відносини, а не взаємини людини з природою.

Зосередження у руках нечисленної керівної верхівки великих рабовласницьких деспотій, осередків влади та матеріальних ресурсів, а також експлуатація величезної кількості рабів у поєднанні з певними успіхами у галузі науки та техніки, стали підґрунтям будівництва великих іригаційних споруд, монументальних палаців і храмів, покликаних затверджувати непорушність і могутність влади божества, та обожнювання правителів.

Будівництво величних будівель, переважна масивність конструкцій ґрунтувалися на величезних витратах примітивної фізичної праці. Проте, створення таких споруд свідчить про накопичення будівельного досвіду, про складені принципи композиції будівлі та ансамблю. В архітектурних творах Стародавнього Сходу виявляються певні закономірності композиції, розуміння симетрії, ритму. В архітектурних образах відбито ідею затвердження могутності та непохитності рабовласницького ладу.

Визначні споруди Єгипет, піраміди в Гізі храми в Луксорі та Карнаці Стародавнього Єгипту (3-2 тисячоліття до н. е.) фортифікації, палаци та зикурати Ассирії та Вавилону (9-7 століття до н. е.) печерні храми, Аджанта «ступи» Індії (3-1 століття до н. е.) Великий китайський мур, визнаний одним із семи нових чудес світу — в основному споруджений в 4-3 століттях до н. е. укріплення, храми-піраміди і палаци ранньокласових культур стародавньої Америки.

Архітектура античної Греції

В умовах демократії Стародавньої Греції вперше створюється цілісне середовище міст-держав — полісів. Розвивається система регулярного планування міста, з прямокутною сіткою вулиць та головною площею — агорою — центром торгівлі і громадського життя. Був розроблений тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього просторового ядра — перистиль.

Культовим та архітектурно-композиційним центром давньогрецького міста був акрополь із храмом, присвяченим божеству, покровителю міста. Класично завершеним типом храму став периптер. Найяскравішим його прикладом вважається головний храм Афінського акрополя — Парфенон 5 століття до н.е.. Невпинний розвиток громадського життя давньогрецького поліса породив такі типи споруд, як театр, стадіон тощо. Так в Афінах з'явились Театр Діоніса, а пізніше Одеон Ірода Аттичного, унікальний мармуровий стадіон Панатінаїкос.

Мірою краси і гармонії, пропорційності і масштабу будівель і споруд є людина. У часи розквіту Стародавньої Греції більшість храмів і великих громадських будинків споруджувалася з мармуру.

На основі естетичного осмислення стійко-балкової конструкції у Стародавній Греції створюється ордерна система архітектурної композиції, в якій гармонійно поєднались висока художність архітектурних форм з досконалістю конструкцій та матеріалу. Саме так, «корисність» і «краса» архітектури матеріалізувалися в давньогрецькому храмі у пластичних формах, що незалежні одна від одної. До того ж, його об′ємно-просторова композиція має ясно виявлену осьову побудову і розрахована на динамічне сприймання її «краси» з багатьох точок зору у русі і часі.