Викрадення та вбивство Альдо Моро, яке в Італії також називають «Справою Моро» (італ. Caso Moro), стало знаковою подією в політичній історії Італії. Вранці 16 березня 1978 року — у день, коли новий кабінет міністрів на чолі з Джуліо Андреотті мав пройти голосування про довіру в італійському парламенті — автомобіль Альдо Моро, колишнього прем'єр-міністра та тогочасного президента Християнсько-демократичної партії (італ. Democrazia Cristiana, або DC, яка на той момент мала відносну більшість у країні), зазнав нападу з боку групи ліворадикальних терористів, відомих як «Червоні бригади» (італ. Brigate Rosse, або BR), на вулиці Фані в Римі. Ведучи вогонь з автоматичної зброї, терористи вбили охоронців Моро — двох карабінерів в автомобілі політика та трьох поліцейських у машині супроводу, яка йшла слідом — і викрали його самого. Ці події залишаються національною травмою для країни. Еціо Мауро з видання La Repubblica назвав їх «італійським 11 вересня». Хоча Італія була не єдиною європейською країною, яка зіткнулася з екстремістським тероризмом (що також відбувалося у Франції, Німеччині, Ірландії та Іспанії), вбивство Моро стало апогеєм італійських «Свинцевих років».
9 травня 1978 року, після 54 днів ув'язнення, тіло Моро знайшли в багажнику автомобіля Renault 4 на вулиці Каетані. «Червоні бригади» піддали Моро політичному суду «народного трибуналу», який вони самі ж і створили, та вимагали від італійського уряду обміну полоненими. Автомобіль із тілом Моро знайшли зовсім поруч із національними офісами Християнсько-демократичної партії та Італійської комуністичної партії (італ. Partito Comunista Italiano, або PCI, найбільшої комуністичної партії Західної Європи) в РиміFasanella, Giovanni; Roca, Giuseppe (2003). Il misterioso intermediario: Igorʹ Markevič e il caso Moro [The Mysterious Intermediary: Igor Markevitch and the Moro Affair]. Einaudi.. «Червоні бригади» категорично виступали проти Моро та «Історичного компромісу» з комуністами. 23 січня 1983 року італійський суд засудив 32 членів угруповання до довічного ув'язнення за їхню роль у викраденні та вбивстві Моро, серед інших злочинів. Попри серію судових процесівDrake, Richard (2001). "Why the Moro Trials Have Not Settled the Moro Murder Case: A Problem in Political and Intellectual History". The Journal of Modern History. 73 (2): 359–378. doi:10.1086/321029. ISSN 0022-2801. JSTOR 10.1086/321029. S2CID 144245156., багато елементів і фактів так і не були повністю з'ясовані, що призвело до появи низки альтернативних версій подій, включно з теоріями змови.
Викрадення
Напад на вулиці Фані
Терористи підготували засідку, припаркувавши на вулиці Маріо Фані два автомобілі, які у разі потреби завадили б машинам Моро втекти. Згідно з офіційною реконструкцією на наступних судових процесах, у нападі брали участь одинадцять осіб. Інші версії повідомляють про присутність десяти осіб, включаючи спостерігача, а деякі згадують до двадцяти учасників засідки. Були висловлені сумніви щодо свідчень самих терористів, які лягли в основу офіційних звітів, а також щодо точного складу групи нападуMoro, Alfredo Carlo. Storia di un delitto annunciato. Editori Riuniti. pp. 28 ff.. Після викриттів у 1990-х роках під сумнів ставилася навіть присутність самого Моро на вулиці Фані під час облоги. Згідно з висновками судових розслідувань, у реалізації плану брали участь одинадцять осіб. Кількість та особи безпосередніх учасників неодноразово оскаржувалися, і навіть зізнання членів «Червоних бригад» у деяких моментах суперечили одне одномуMoro, Alfredo Carlo. Storia di un delitto annunciato. Editori Riuniti. p. 28..
О 08:45 члени угруповання зайняли свої позиції в кінці вулиці Фані — вулиці, що йде на спуск у північному кварталі Рима. Четверо з них були одягнені у форму екіпажів авіакомпанії AlitaliaMoro, Alfredo Carlo. Storia di un delitto annunciato. Editori Riuniti. p. 32 ff.. Оскільки не всі члени команди знали один одного особисто, уніформа була необхідна для уникнення дружнього вогню. У верхній частині дороги праворуч Маріо Моретті перебував усередині Fiat 128 із фальшивими дипломатичними номерами. Альваро Лояконо та Алессіо Казіміррі знаходилися в іншому Fiat 128 на кілька метрів попереду. На протилежному боці вулиці стояв третій Fiat 128 із Барбарою Бальцерані всередині, обличчям до напрямку, звідки очікувався приїзд Моро. Бруно Сегетті зайняв четверту машину, Fiat 132, біля перехрестя, де закінчувалася вулиця. Моро виїхав із дому за кілька хвилин до 09:00 на синьому Fiat 130, за кермом якого перебував Доменіко Річчі. Поруч із ним сидів інший карабінер, маршал Оресте Леонарді, який очолював команду охорони. За Fiat 130 слідував білий Alfetta з трьома іншими охоронцями: Франческо Дзіцці, Джуліо Ріверою та Раффаеле Йоцціно.
Засідка розпочалася о 9:00, коли обидва автомобілі з Моро та його охороною в'їхали на вулицю Фані. Ріта Альгранаті, спостерігачка на розі вулиці Тріонфале, змахнула букетом квітів, щоб попередити терористів, і поїхала геть на мопеді. Fiat 128 Моретті різко виїхав на дорогу перед машиною Моро, яка врізалася в задню частину автомобіля терориста і залишилася заблокованою між ним та Alfetta охорони. Річчі спробував виконати маневр для втечі, але йому завадив автомобіль Mini Minor, який випадково припаркували на перехресті. Зрештою, машини Моро опинилися в пастці ззаду через Fiat 128 Лояконо. У цей момент четверо озброєних терористів вискочили з кущів по боках вулиці, відкривши вогонь із пістолетів-кулеметів; судові розслідування ідентифікували їх як Валеріо Моруччі, Раффаеле Фіоре, Просперо Галлінарі та Франко Бонізолі. Цей маневр був схожий на той, який використовувала німецька ліворадикальна організація «Фракція Червоної Армії» (RAF). Один невстановлений свідок заявив, що під час засідки було чути німецьку мову, що дало підстави припустити участь бойовиків RAF у нападі"I giorni di Moro". La Repubblica (in Italian). 16 March 2008..
О 9:03 анонімний дзвінок на екстрену службу 1-1-3 (Державна поліція) повідомив про стрілянину на вулиці Фані. Була випущена 91 куля, 45 з яких влучили в охоронців, убивши їх. 49 пострілів було зроблено з однієї зброї — пістолета-кулемета FNAB-43, ще 22 — з іншого зразка тієї ж моделі. Решта 20 пострілів були зроблені з іншої зброї, включаючи Beretta M12Moro, Alfredo Carlo. Storia di un delitto annunciato. Editori Riuniti. pp. 31 ff.. Річчі та Леонарді, які сиділи на передніх сидіннях першої машини, загинули першими. Моро негайно викрали та силоміць заштовхали в синій Fiat 132, що стояв поруч із його авто. Водночас терористи розстріляли трьох інших поліцейських. Єдиним поліцейським, який встиг двічі вистрілити у відповідь, був Йоцціно; Бонізолі негайно поцілив йому в голову. Усі охоронці, крім Франческо Дзіцці, який помер у лікарні за кілька годин, загинули на місці події. Синій Fiat 132 знайшли о 09:40 на вулиці Лічініо Кальво зі слідами крові всередині. Інші машини, використані в засідці, також знайшли наступними днями на тій самій дорозі; згідно із заявами членів «Червоних бригад», авто залишили там того ж дняMoro, Alfredo Carlo. Storia di un delitto annunciato. Editori Riuniti. pp. 45 ff..
16 березня охорона на вулиці Фані не мала при собі зброї — вона зберігалася в багажниках автомобілівBiagi, Enzo (2004). La nuova storia d'Italia a fumetti. Mondadori. p. 656.. Дружина Моро, Елеонора К'явареллі, під час судового процесу зазначила, що зброя була в багажнику, тому що «ці люди не вміли нею користуватися, бо ніколи не мали вогневої практики, вони не звикли з нею поводитися, тому пістолети лежали в багажнику. Леонарді завжди говорив про це: "Ці люди не повинні мати зброю, якою не вміють користуватися. Вони мають знати, як нею володіти. Вони повинні носити її правильно. Тримати в зоні досяжності. Радіо має працювати, але воно не працює". Місяцями це продовжувалося в такому дусі. Маршал Леонарді та молодший капрал Річчі не очікували засідки, тому що їхня зброя була складена в сумку, а одна з двох кобур навіть знаходилася в пластиковому пакеті»Montanelli, Indro; Cervi, Mario (1991). L'Italia degli anni di piombo. Rizzoli Editore.. Останню заяву К'явареллі заперечила вдова Леонарді, яка стверджувала, що її чоловік «останнім часом ходив озброєним, оскільки помітив, що за ним стежить якась машина». У матеріалах справи є посилання на численні запити від керівника охорони та самого Моро щодо надання броньованого автомобіля. 6 грудня 2017 року остання Комісія з розслідування масових вбивств заявила, що броньованого авто могло б вистачити, щоб запобігти нападу на вулиці Фані.
«Червоні бригади» взяли на себе відповідальність за напад під час телефонного дзвінка в агентство ANSA. О 10:00 П'єтро Інграо, тогочасний голова Палати депутатів Італії, зупинив парламентську сесію і оголосив про викрадення Моро. Під час виборів того ж дня четвертий уряд Андреотті отримав переважну більшість голосів, включаючи голоси своїх традиційних ворогів, зокрема Комуністичної партії. До викрадення передбачалося, що комуністи увійдуть до уряду з прямою роллю, але надзвичайна ситуація змінила стан речей, що призвело до створення іншого кабінету під повним контролем Християнсько-демократичної партії. Секретар Комуністичної партії Енріко Берлінгуер заявив про «спробу зупинити позитивний політичний процес», тоді як Лучіо Магрі, представник Пролетарської партії єдності, висловив стурбованість щодо лицемірства ухвалення законів, які обмежують особисту свободу як реакцію на бійню, зазначивши, що «це зіграє на руку стратегії підривної діяльності». Він закликав владу до самоаналізу та щирої готовності вирішувати проблеми, які, за його словами, «лежать в основі економічної та моральної кризи».
Маріо Ферранді, бойовик організації Prima Linea на прізвисько «Конільйо» (Кролик), пізніше згадував, що коли новина про викрадення та вбивство охоронців поширилася під час робітничої демонстрації, виник момент подиву, який змінився ейфорією та тривогою, оскільки з'явилося відчуття, що сталося щось настільки масштабне, що речі вже ніколи не будуть колишніми. Він згадував, що студенти, присутні на заході, витратили гроші з каси молодіжного клубу, щоб купити шампанське і випити разом із робітниками їдальні.
Мотивація Про причини викрадення написано величезну кількість літератури. Викрадення, що здійснювалися «Червоними бригадами», відрізнялися від дій латиноамериканських чи європейських угруповань тим, що за двома великими винятками вони відбувалися не заради негайних практичних можливостей, а з символічною метою, де обрана жертва уособлювала дію проти структури, яку вона символізувалаMoss, David (1981). "The kidnapping and murder of Aldo Moro". fr:European Journal of Sociology / Archives européennes de sociologie. 22 (2): 265–295. doi:10.1017/S0003975600003726. ISSN 0003-9756. JSTOR 23999304. S2CID 145234617.. Спочатку «Червоні бригади» зосереджувалися на управлінському персоналі та правих профспілкових діячах найбільших компаній країни, таких як Alfa Romeo, Fiat та Sit-Siemens. До 1974 року, зі спадом мобілізації робітничого класу, вони переключили увагу з фабрик на державу та її інституції; у 1976 році вони окремо охарактеризували магістратуру як «найслабшу ланку в ланцюгу влади». Згодом вони почали обирати цілями політиків. Починаючи з 1972 року, угруповання здійснило вісім інших символічних викрадень. Усі вони проходили за схожим сценарієм, коли жертву піддавали швидкому суду і утримували в полоні від 20 хвилин до 55 днів, після чого відпускали неушкодженою. Справа Моро, дев'ята з таких символічних акцій, стала єдиною, що завершилася вбивством.