Яку́б Меме́тович Яку́б-Кема́ль (також відомий за слідчими документами як Мамед Ефенді Якуб Кемаль; 1887, с. Улу-Сала — 12 вересня 1938) — український кримськотатарський сходознавець, тюрколог, арабіст, історик, філолог, педагог та музейний діяч. Один із провідних дослідників середньовічної кримськотатарської писемності та ремісництва, ректор медресе «Зинджирли», директор Східного музею в Ялті. Жертва сталінських репресій.

Біографія

Ранні роки та освіта Народився 1887 року в селі Улу-Сала (нині Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим) у кримськотатарській родині духовного стану.

Прагнучи здобути якісну теологічну та гуманітарну освіту, понад 12 років провів за кордоном. Навчався у провідних мусульманських наукових центрах — у Стамбулі (Османська імперія) та Бейруті (Ліван), де глибоко вивчав Коран, класичну арабську мову та мусульманське право (Фікг). Ці роки сформували його як прихильника джадидизму — руху за реформування та модернізацію ісламської освіти й суспільства.

У 1913—1914 роках продовжував навчання у спеціальних класах Лазаревського інституту східних мов у Москві під керівництвом видатного українського сходознавця академіка Агатангела Кримського, який високо оцінював філологічну підготовку молодого дослідника. З початком Першої світової війни як колишній турецький підданий Якуб-Кемаль був заарештований царською владою за підозрою у нелояльності та засланий до Тамбова під поліцейський нагляд, де перебував до Лютневої революції 1917 року.

Громадська та педагогічна діяльність У 1917 році повернувся до Криму і відразу інтегрувався у кримськотатарський національно-демократичний рух. Був обраний делегатом Першого Курултаю кримськотатарського народу у грудні 1917 року. У період революційних подій та громадянської війни (1917—1920 роки) обіймав посаду кадіаскера (вищого військового судді) Криму. Після трагічної більшовицької страти першого демократичного муфтія Номана Челебіджихана у лютому 1918 року, фактично перебрав на себе обов'язки муфтія Криму, намагаючись врятувати релігійні установи від погрому.

З 1917 року також працював ректором реорганізованого Бахчисарайського медресе «Зинджирли». На цій посаді прагнув перетворити традиційний духовний заклад на сучасний педагогічний інститут європейського зразка, вводячи до програми природничі та точні науки.

Музейна та наукова робота У 1926 році Якуб-Кемаль став делегатом Першого Всесоюзного тюркологічного з'їзду в Баку, де представляв кримську гуманітарну науку разом із Бекіром Чобан-заде.

Протягом 1926—1929 років очолював Східний музей у Ялті (філіал Ялтинського краєзнавчого музею). На цій посаді розгорнув масштабну наукову діяльність: Здійснив повну реекспозицію музею, переорієнтувавши її на дослідження матеріальної культури й етнографії корінних народів Криму та їхніх зв'язків із Близьким Сходом. Організував серію комплексних етнографічних експедицій до кримськотатарських сіл Південного узбережжя (зокрема, у регіоні від Судака до Алушти). Сформував унікальні колекції кримськотатарського орнаментального шитва, художнього металу (мідно-карбований посуд), а також зібрав понад 150 рідкісних середньовічних рукописів та стародруків арабською і кримськотатарською мовами.

Наприкінці березня 1929 року, на тлі першої хвилі розгрому національної інтелігенції («велідовщини»), вченого звільнили з посади директора з ідеологічним формулюванням: «як чужого елемента та колишнього члена уряду Курултаю».

Попри цькування, у 1930 році в Сімферополі вийшла друком його найвідоміша монографія — дослідження визначної пам'ятки тюркської літератури XIV століття «Нехджу-ль-Ферадіс» («Шлях до раю»). Передмову до видання написав видатний академік-сходознавець Олександр Самойлович. Наступна велика праця Якуба-Кемаля — «Документальна історія цехів у Кримському ханстві» (детальний аналіз середньовічних ремісничих корпорацій — еснафів) — була засуджена радянською цензурою, а її готовий друкарський набір у 1931 році повністю знищено за вказівкою влади, оскільки праця спростовувала радянську тезу про «відсталість» доприєднавчого Криму.

Репресії та загибель Уперше заарештований радянськими органами ДПУ 10 липня 1934 року. Звинувачений у шпигунстві на користь Туреччини та антирадянській діяльності. 5 грудня 1934 року засуджений за ст. 58-6 КК РРФСР до 5 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у Прорвинському ІТЛ НКВС (Казахстан), де залучався до важких фізичних робіт.

У вересні 1937 року, перебуваючи в концтаборі, став фігурантом нової великої сфабрикованої НКВС справи проти тюркологів — так званої «антирадянської пантюркістської організації „Ідель-Урал“». 8 вересня 1937 року засуджений до вищої міри покарання (розстрілу). Проте виконання вироку призупинили у зв'язку з розглядом його офіційного клопотання про відновлення турецького громадянства (що загрожувало дипломатичним скандалом).

Не витримавши тортур та жорстоких умов утримання, вчений помер 12 вересня 1938 року у тюремній лікарні. Офіційною причиною смерті в документах вказано «зупинку серцевої діяльності» (поширена практика радянських спецслужб для приховання фактів замордування або таємних страт ув'язнених). Справу закрито у зв'язку зі смертю звинуваченого. Посмертно реабілітований під час хрущовської «відлиги».

Наукові праці Надпись на портале мечети Узбека в Старом Крыму // ИТОИАЭ. 1927. Т. 1. С. 202—204; Научные экспедиции в районы Судака и Ускюта // Енъи дунья. 1927. 11 нояб.; Тюрко-татарская рукопись XIV века «Нехджул-Ферадис». Симферополь, 1930; Арабський суфійський рукопис XIII в. // Студії з Криму. Київ, 1930. С. 159—164.

Вшанування пам'яті Іменем вченого названо вулицю Якуба Кемаля у місті Сімферополь.

Примітки

Література Урсу Д. П. Якуб-Кемаль Якуб Меметович // Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. Научные работники Крыма. Симферополь, 1927.