Адольф Регнер (; , Мюнхен, Німецька імперія — , Гюнцбург, ФРН) — німець, неодноразово судимий за шахрайство й інші злочини. Знаний тим, що у 1941—1945 роках був в'язнем концтабору Аушвіц, де виконував функції капо і на цій посаді сприяв порятунку кількох в'язнів-євреїв, а після звільнення допоміг притягнути до відповідальності низку службовців СС.
Біографія Був сином інженера. Навчався в школі до 1918 року, потім проходив стажування на електростанціях і заводах протягом трьох років, здобувши спеціальність електротехніка, а 1929 року зайнявся роботою за своєю професією як самозайнятий у МюнхеніHenry Leide: Auschwitz und Staatssicherheit — Strafverfolgung, Propaganda und Geheimhaltung in der DDR, Berlin 2019, S. 256 ff..
1930 року засуджений судом у Мюнхені до півтора року позбавлення волі за неодноразове шахрайство, підробку та крадіжку.
Вже після приходу нацистів до влади його знову судили у Мюнхені та засудили до п'яти років позбавлення волі за неодноразове шахрайство й інші злочини. Частину цього терміну він відбув у концтаборі Естерваген. Після закінчення терміну ув'язнення за вироком суду його вже у позасудовому порядку у серпні 1940 року відправили до концтабору Дахау. Звідти у травні 1941 року його перевели до Аушвіцу, де він з 1942 року став капо на чолі бригади електриків. За словами інших в'язнів, що вижили, він ставився до них по-товариському. Доведено, що він допоміг врятувати сімох в'язнів-євреїв від відправки в газову камеру. У січні 1945 року його перевели з Аушвіцу до Маутгаузену, а 6 травня 1945 року американські війська звільнили його разом з іншими в'язнями з філії Маутгаузена в ЕбензеїHenry Leide: Auschwitz und Staatssicherheit — Strafverfolgung, Propaganda und Geheimhaltung in der DDR, Berlin 2019, S. 258 f..
У червні 1945 року американська окупаційна влада заарештувала його як колишнього капо. Його утримували в таборах для інтернованих до грудня 1946 року, поки письмові показання в'язнів Аушвіца, що вижили, не підтвердили, що він не утискав інших в'язнів, а, навпаки, сприяв порятунку кількох з них. Під час свого інтернування Регнер дав докладні свідчення про есесівців, які служили в АушвіціHenry Leide: Auschwitz und Staatssicherheit — Strafverfolgung, Propaganda und Geheimhaltung in der DDR, Berlin 2019, S. 260.Andrea Rudorff (Bearb.): Das KZ Auschwitz 1942—1945 und die Zeit der Todesmärsche 1944/45. (= Die Verfolgung und Ermordung der europäischen Juden durch das nationalsozialistische Deutschland 1933—1945, Band 16.) Walter de Gruyter, Berlin/Boston 2018, ISBN 978-3-11-036503-0, S. 727 FN 6Stefan Hördler: Ordnung und Inferno. Das KZ-System im letzten Kriegsjahr, Wallstein Verlag, Göttingen 2015, ISBN 978-3-8353-1404-7, S. 435, FN 364. Аж до 1948 року він співпрацював із відповідними американськими службами, які також займалися підготовкою Нюрнберзького та Дахауського процесів.
У 1950-х роках Регнер знову відбував ув'язнення за кримінальні злочини. При цьому він подав численні заяви про есесівців, що сховалися від правосуддя, які служили в Аушвіці, і тільки в Мюнхені на підставі цих заяв було порушено 14 кримінальних справHenry Leide: Auschwitz und Staatssicherheit — Strafverfolgung, Propaganda und Geheimhaltung in der DDR, Berlin 2019, S. 263f.. У січні 1955 року подав у Мюнхені заяву проти Вільгельма Райшенбека щодо вбивств, скоєних під час «маршів смерті» з концтабору Аушвіц. З 1958 року Регнер також співпрацював з новоствореним Центральним управлінням земельних органів юстиції з розслідування нацистських злочинів. Але того ж року його визнали винним у хибних свідченнях проти есесівця Егона Цілля. З урахуванням вироку 1957 року до двох років позбавлення волі за шахрайство, Регнера за сукупністю злочинів засудили до п'яти років і трьох місяців позбавлення воліEdith Raim: Westdeutsche Ermittlungen und Prozesse zum KZ Dachau und seinen Außenlagern, in: Ludwig Eiber, Robert Sigl (Hrsg.): Dachauer Prozesse — NS-Verbrechen vor amerikanischen Militärgerichten in Dachau 1945—1948, Wallstein Verlag, Göttingen 2007, ISBN 978-3-8353-0167-2 , FN. 66, S. 233Henry Leide: Auschwitz und Staatssicherheit — Strafverfolgung, Propaganda und Geheimhaltung in der DDR, Berlin 2019, S. 264..
Під час відбування покарання у регіональній виправній колонії 1 березня 1958 року вказав місце проживання Вільгельма БогераKatharina Stengel: Hermann Langbein. Ein Auschwitz-Überlebender in den erinnerungspolitischen Konflikten der Nachkriegszeit, Frankfurt am Main, New York 2012, ISBN 978-3-593-39788-7, S. 358. Розслідування просувалось повільно. Регнера не сприймали серйозно. Але зважаючи на тяжкість звинувачень, свідків, вказаних Регнером, допитали і у жовтні 1958 року Богера взяли під варту.
Після звільнення з ув'язнення Регнер мав хронічні захворювання і не міг працювати. Він жив лише на невелику соціальну допомогу в поганих умовах. Його клопотання про відшкодування шкоди як жертві нацизму 1952 року відхилили у зв'язку з його судимістю за кримінальні злочини. Він хотів перебратися до НДР, але його туди не пустили через судимість. 1968 року його знову засудили за шахрайство й інші злочини до чотирьох років позбавлення волі, а 1971 року він помер у психіатричній лікарні. Лише за кілька днів до смерті йому все ж таки призначили компенсацію як жертві нацизмуHenry Leide: Auschwitz und Staatssicherheit — Strafverfolgung, Propaganda und Geheimhaltung in der DDR, Berlin 2019, S. 262 ff..
Примітки
Посилання