Ефект Кентіллона () — економічний феномен у грошовій теорії, який полягає в тому, що зміна кількості грошей в економіці (грошова емісія, приплив дорогоцінних металів чи кредитна експансія) впливає на ціни товарів і послуг не одночасно та не пропорційно для всіх учасників ринку, а поширюється послідовно, залежно від того, через які канали і до яких суб'єктів нові гроші потрапляють у першу чергу. Наслідком цього нерівномірного поширення є зміна структури відносних цін, викривлення структури виробництва та вимушений перерозподіл багатства на користь перших отримувачів нових грошей і за рахунок тих, хто отримує їх пізніше або має фіксовані доходи.

Концепцію вперше сформулював ірландсько-французький економіст і банкір Річард Кентіллон у своїй праці «Трактат про сутність і засади економічної системи» (), написаній близько 1730 року та вперше виданій 1755-го. У ній Кентіллон критикував спрощене трактування кількісної теорії грошей, висловлене Джоном Локом, і показав, що збільшення грошової маси не подвоює автоматично всі ціни в державі, а спричиняє нерівномірне зростання цін на різні товари залежно від напрямку витрачання нових грошей. Сучасну назву концепція здобула значно пізніше, на честь Кентіллона.

У XX столітті аналіз Кентіллона став одним із фундаментів монетарної теорії Австрійської економічної школи. Людвіг фон Мізес використовував його для спростування поняття «рівня цін» як механістичної метафори, Фрідріх Гаєк — для пояснення того, як монетарна експансія викривляє ставку відсотка та структуру капітальних інвестицій, а Мюррей Ротбард — для аналізу перерозподілу багатства між «платниками» та «споживачами» інфляції. Ефект Кентіллона протиставляється припущенню про нейтральність грошей, поширеному в класичній та частині неокласичної макроекономіки, і залишається одним з ключових аргументів австрійської критики монетарної політики центральних банків.

Історія виникнення

Витоки концепції, яку згодом назвуть на честь автора, слід шукати в другій частині «Трактату про сутність і засади економічної системи» Річарда Кентіллона — праці, написаній близько 1730 року та вперше виданій друком 1755-го, вже через двадцять один рік після смерті автораCantillon, R. (2010). An Essay on Economic Theory. Auburn, AL: Ludwig von Mises Institute. (Original work published 1755).

У Розділі VI Другої частини Кентіллон прямо полемізує зі спрощеним трактуванням кількісної теорії грошей, яке напередодні висловив Джон Лок:

Кентіллон визнавав правоту Лока лише в загальних рисах — у тому, що збільшення грошової маси таки підвищує ціни, — але наполягав, що сама по собі кількісна пропорція нічого не пояснює, доки не з'ясовано механізм, яким чином і через кого нові гроші проходять крізь економіку:

Розгортаючи цю думку в Розділі VI, Кентіллон показав, що нові гроші — приміром, здобуті на копальнях дорогоцінних металів — потрапляють спершу в руки вузького кола осіб (власників рудників, підприємців, робітників видобутку), які, збільшивши власні статки, починають витрачати більше на м'ясо, вино, одяг та інші предмети розкоші, тим самим підвищуючи попит і ціни саме на ці товари й даючи заробіток ремісникам, що їх виготовляють. Натомість власники землі на час дії орендних договорів, слуги та наймані працівники з фіксованою платнею опиняються в програші, оскільки змушені купувати дорожчі товари за незмінний дохід.

У Розділі VII Кентіллон підсумував це спостереження загальним висновком, що заперечував механістичне уявлення про пропорційність:

та проілюстрував його конкретним прикладом нерівномірного впливу на різні ринки:

Через сувору цензуру передреволюційної Франції «Есеї» не друкувалися за життя автора й поширювалися лише в рукописному вигляді, а після публікації 1755 року й до кінця XIX століття залишалися практично забутими. Заново на трактат звернув увагу Вільям Стенлі Джевонс, а вже у XX столітті детальний аналіз саме цього — покрокового та нерівномірного — механізму впливу грошової маси на ціни був підхоплений і розвинений економістами Австрійської школи: Фрідріх Гаєк у 1931 році назвав критику Кентіллоном "наївної" кількісної теорії Лока одним з найвищих досягнень усього трактатуHayek, F. A. (1985). Richard Cantillon (M. Ó Súilleabháin, Trans.). The Journal of Libertarian Studies, 7(2), 217–247., а згодом Людвіг фон Мізес та Мюррей Ротбард інтегрували цей механізм у власні версії монетарної теорії. Саме в цій традиції XX століття за описаним феноменом закріпилася сучасна назва — «ефект Кентіллона».

Механізм дії

Хоча кожен з економістів австрійської традиції описував процес власною мовою, в основі лежить спільна для Кентіллона, Мізеса, Гаєка та Ротбарда трискладова модель поширення нових грошей в економіці — послідовна, а не одномоментна.

Первинна ін'єкція

Нові гроші не потрапляють одночасно в розпорядження всіх учасників ринку, а входять в економіку через конкретну "точку впорскування" — копальні дорогоцінних металів, державну скарбницю (за емісії паперових грошей) або банківську систему (за кредитної експансії)Hayek, F. A. (1935). Prices and Production (2nd ed.). London: Routledge & Kegan Paul.. Перші отримувачі нових грошей здобувають тимчасову перевагу: їхні грошові доходи вже зросли, тоді як більшість цін на ринку залишаються на попередньому рівні, а отже, вони можуть придбати більше товарів і послуг за старими, ще не зрослими цінами.

Ланцюгове поширення

Продавці, які першими отримали підвищений попит від початкових отримувачів нових грошей, самі збільшують власні видатки, передаючи імпульс попиту далі — постачальникам, найманим працівникам, суміжним галузям. Ціна на конкретні товари зростає не одночасно й не пропорційно для всього ринку, а хвилею — галузь за галуззю. Саме на цьому наголошував Мізес, критикуючи поняття "рівня цін" як механістичну метафору:

Завершальний етап і перерозподіл

Особи з фіксованими доходами або ті, чиї джерела заробітку віддалені від точки первинної ін'єкції — наймані працівники, орендодавці на строк чинних договорів, пенсіонери — отримують вигоду від нових грошей в останню чергу або не отримують її взагалі, тоді як купувати товари їм доводиться вже за зрослими цінами при незмінному власному доході. Ротбард описував цей розподіл за аналогією з оподаткуванням, розрізняючи "платників" та "споживачів" інфляції: перші втрачають купівельну спроможність, тоді як другі — насамперед позичальники за штучно заниженою відсотковою ставкою та ті, хто перебуває близько до джерела нової емісії, — виграють за їхній рахунокRothbard, M. N. (2009). Man, Economy, and State with Power and Market (Scholar's ed., 2nd ed.). Auburn, AL: Ludwig von Mises Institute..

Окремо Гаєк наголошував, що коли нові гроші надходять в економіку через кредитний канал — тобто у вигляді дешевших позик, а не прямих видатків споживачів, — вони не просто змінюють відносні ціни споживчих товарів, а й штучно знижують ринкову ставку відсотка нижче її рівноважного рівня, спотворюючи тим самим міжчасову структуру виробництва та провокуючи хибний розподіл капіталу (malinvestment). У цьому Гаєк вбачав місток між ефектом Кентіллона як суто ціновим феноменом і австрійською теорією економічних циклів.

Розвиток в Австрійській школі

Людвіг фон Мізес

Мізес підняв спостереження Кентіллона на рівень фундаментальної методологічної критики. Він наполягав, що саме поняття "рівня цін" (price level) є оманливою механістичною метафорою, запозиченою з фізики рідин: люди уявляють ціни як рівень води в резервуарі, який при доливанні піднімається одразу й скрізь однаково, тоді як у реальному ринковому процесі такого одночасного й рівномірного руху не існує. Звідси Мізес виводив принципову тезу про не-нейтральність грошей: будь-яка зміна кількості грошей неминуче має розподільчі наслідки, оскільки завжди зачіпає спершу конкретних осіб і лише поступово — усіх інших. Мізес окремо розрізняв два канали, якими нові гроші можуть потрапляти в економіку, — пряме бюджетне фінансування (наприклад, воєнні видатки) та кредитну експансію через банківську систему, — вказуючи, що вибір каналу визначає, які саме галузі й соціальні групи опиняться серед "виграшних", а які — серед "програшних".

Фрідріх Гаєк

Гаєк інтегрував ефект Кентіллона в ширшу теорію капіталу та економічного циклу. Якщо для Мізеса центральним був факт нерівномірної зміни споживчих цін, то Гаєк зосередився на тому, що відбувається, коли новий грошовий імпульс входить в економіку саме через кредитний канал: штучне зниження ринкової ставки відсотка нижче її природного (рівноважного) рівня спотворює міжчасові цінові сигнали, на які орієнтуються підприємці, приймаючи інвестиційні рішення. Це провокує надмірне подовження структури виробництва — інвестиції в капіталомісткі обхідні методи виробництва, не забезпечені реальними заощадженнями, — тобто хибні інвестиції, які рано чи пізно виявляються неспроможними й призводять до кризи.

У пізнішій праці «Конституція свободи» (1960) Гаєк узагальнив цю логіку образною метафорою, порівнявши поширення грошового імпульсу економікою з хвилями на озері:

Цей образ підсумовує ключову для Гаєка ідею: грошові зміни мають самозворотний і дестабілізувальний характер — додаткова грошова маса не підвищує всі ціни одночасно й пропорційно, а впорскується в конкретній точці й хвилеподібно змінює відносні ціни та структуру виробництва від одного сектора до іншого. У такий спосіб Гаєк перетворив суто ціновий, статичний по своїй суті ефект Кентіллона на динамічний елемент пояснення ділового циклу.

Мюррей Ротбард

Ротбард систематизував розподільчий аспект ефекту, найповніше розкривши його соціальні наслідки. Він проводив пряму аналогію з оподаткуванням, поділяючи учасників інфляційного процесу на "платників" та "споживачів" інфляції: перші — це ті, чий реальний дохід знижується, оскільки їм доводиться купувати за вже зрослими цінами, тоді як другі — передусім позичальники, що отримують вигоду від штучно заниженої ставки відсотка, та особи, наближені до джерела нової емісії. Ротбард також розрізняв тимчасові зміни в розподілі багатства, які виникають безпосередньо в процесі поширення нових грошей і зникають після встановлення нової рівноваги, та перманентні зміни — стійкі зрушення в структурі власності й багатства, які зберігаються навіть по завершенні самого інфляційного епізоду.

Саме Ротбард у своїй історії економічної думки одним із перших системно закріпив за цим феноменом назву "ефект Кентіллона" та назвав самого Кентіллона «справжнім батьком сучасної економіки» Rothbard, M. N. An Austrian Perspective on the History of Economic Thought. Auburn, AL: Ludwig von Mises Institute..

Значення для сучасної економічної науки

Ефект Кентіллона залишається одним із ключових аргументів, якими Австрійська школа обґрунтовує тезу про принципову не-нейтральність грошей — на противагу припущенню про нейтральність грошей, яке в тій чи іншій формі присутнє в класичній кількісній теорії, у монетаристській традиції (рівняння обміну MV = PQ) та в значній частині неокласичних макроекономічних моделей. Якщо ці підходи оперують сукупними агрегатами (загальна грошова маса, "рівень цін", ВВП) і абстрагуються від того, хто саме й коли отримує нові гроші, то підхід, закладений Кентіллоном і розвинений Мізесом, Гаєком та Ротбардом, наполягає, що саме послідовність і канали поширення грошової емісії визначають реальні економічні наслідки — зміну структури відносних цін, спотворення міжчасової структури виробництва та перерозподіл багатства.