Право на доступ ( або right to access), також відоме як доступ суб'єкта даних (subject access), є одним із найфундаментальніших прав у законодавстві про захист даних (приватності) у всьому світі. Наприклад, Сполучені Штати, Сінгапур, Бразилія та країни Європи розробили закони, які регулюють доступ до персональних даних як засіб захисту приватності. Європейський Союз зазначає, що: «Право на доступ відіграє центральну роль в арсеналі заходів розширення прав і можливостей суб'єкта даних у законодавстві ЄС про захист даних». Це право часто реалізується через запит на доступ суб'єкта (Subject Access Request, SAR) або запит на доступ суб'єкта даних (Data Subject Access Request, DSAR).

Організація Об'єднаних Націй Ціль 16, завдання 9 Цілей сталого розвитку закликає до забезпечення юридичної ідентичності для всіх людей. «У цифровій економіці це стає правом на цифрову ідентичність». Така ідентичність може допомогти в поданні запитів на доступ до даних.

Бразилія Загальний закон Бразилії про захист персональних даних (LGPD) є її першим комплексним нормативним актом про захист даних. Згідно з LGPD, запити суб'єктів на доступ повинні бути виконані протягом 15 днів.

Європейський Союз Право на доступ закріплене як частина фундаментального права на захист даних у Хартії основних прав Європейського Союзу. Фактично, це єдине з практичних прав, пов'язаних з персональними даними, яке там перелічене.

У Загальному регламенті про захист даних (GDPR) це право визначене в різних розділах статті 15. Право на доступ також існує в супутньому законодавстві до GDPR — Директиві про захист даних у правоохоронній діяльності. Європейська рада із захисту даних (EDPB) визнала за «необхідне надати більш точні вказівки щодо того, як право на доступ має бути реалізоване в різних ситуаціях». Коли Директива ЄС переноситься в національне законодавство держав-членів, право на доступ може бути призупинене або обмежене, як у випадку Німеччини у статті 34 її Федерального закону про захист даних (Bundesdatenschutzgesetz). Крім того, на європейському рівні Європол також надає право на доступ.

Сінгапур Персональні дані в Сінгапурі захищені відповідно до Закону про захист персональних даних 2012 року (PDPA). PDPA встановлює законодавство про захист даних, яке містить різні правила, що регулюють збір, використання, розкриття та збереження персональних даних. Доступ до персональних даних викладено як частину розділу IV, глави 21, в якій зазначено, що за запитом особи організація повинна якомога швидше надати особі:

Сполучене Королівство У Сполученому Королівстві вебсайт зазначає щодо запитів на доступ суб'єктів (SARs):

До набуття чинності Загальним регламентом про захист даних (GDPR) 25 травня 2018 року організації могли стягувати встановлену плату за відповідь на SAR, яка для більшості запитів становила до 10 фунтів стерлінгів.

Сполучені Штати Америки П'ять федеральних законів США передбачають право доступу до персональних даних: FCRA — Закон про сумлінну кредитну звітність; FERPA — Закон про права на освіту та конфіденційність сім'ї; COPPA — Закон про захист конфіденційності дітей в Інтернеті; HIPAA — Закон про переносимість і підзвітність медичного страхування; Закон про конфіденційність 1974 року; Закон про захист американців від застосунків, контрольованих іноземними супротивниками. Крім того, деякі закони штатів, як-от CCPA (Каліфорнійський закон про конфіденційність споживачів), також почали включати це право.

Передача даних між ЄС та США Потоки даних між ЄС і США (або, принаймні, ті, що прямують на захід, до США) регулюються програмою . Одним із принципів «Щита конфіденційності» є право на доступ. Фактично, воно є фундаментальним для забезпечення механізмів підзвітності при обробці персональних даних. Цей приклад демонструє, що концепція приватності європейського зразка не обов'язково має сприйматися американськими суб'єктами як невиправдане накладення нових обмежень на свободу слова через права суб'єктів даних.

Ця практика «Щита конфіденційності» також показує, що ситуація із захистом цивільних даних (як за GDPR) суттєво відрізняється від кримінальних розслідувань, де право на доступ реалізується як «запит на надання даних» урядом, а не приватною особою, як це було у справі Верховного суду США «». Однак у кримінальних справах особа зберігає право знати, які саме дані щодо неї використовуються та в якому злочині її звинувачують.

Див. також

Витік даних Facebook і Cambridge Analytica

Примітки

Додаткова література Norris, Clive, Antonella Galetta, Paul de Hert, and Xavier L'Hoiry. 2016. The Unaccountable State of Surveillance: Exercising Access Rights in Europe (book). Ausloos, Jef, René Mahieu, Michael Veale. 2019. Getting Data Subject Rights Right: A submission to the European Data Protection Board from international data rights academics, to inform regulatory guidance, 40 pages | doi=10.31228/osf.io/e2thg | Mahieu, René, Jef Ausloos. 2020. Recognising and Enabling the Collective Dimension of the GDPR and the Right of Access. LawArXiv. July 2. doi:10.31228/osf.io/b5dwm