Володи́мирська ву́лиця — вулиця в Шевченківському і Голосіївському районах міста Києва, місцевості Старий Київ, Нова Забудова. Пролягає від Андріївського узвозу та Десятинної вулиці до Короленківської вулиці.

Прилучаються Десятинний провулок, Велика Житомирська вулиця, Софійська площа, Рильський провулок, Володимирський проїзд, вулиці Софіївська, Ірининська, Рейтарська, Малопідвальна, Прорізна, Ярославів Вал, Золотоворітський проїзд, Театральна площа, вулиця Богдана Хмельницького, бульвар Тараса Шевченка, вулиці Павла Скоропадського, Саксаганського і Жилянська.

Назви Назви вулиці: Андріївська, Софійська, Золота, Університетська (до 30-х років XIX століття). Велика Володимирська (вживалася паралельно із існуючою). Десятинна (), Нижньо-Володимирська () (частини вулиць від початку до Софійської площі та від Караваєвської вулиці до кінця) (з 1869 року). Велика Володимирська (з 1901 року)ДАК, ф. 163, оп. 7, спр. 1625, арк. 3. Короленка (з 1922 року) Велика Володимирська (під час німецької окупації у 1942—1943 роках)Шевченківська районова управа м. Києва. Список вулиць, майданів, садків і парків р-ну «Киев-Центр». На 1-ше Липня 1943 р. // ДАКО, ф. Р-2359, оп. 3, спр. 7, арк. 35. Сучасна назва — з 1944 року.

Історія

X століття Володимирська — одна із найдавніших вулиць міста Києва. Частина вулиці від Бабиного торжку (Десятинної церкви) до Софійських воріт виникла не пізніше кінця X століття. Після спорудження на початку XI століття Софійського собору та близько 1037 року — Золотих воріт досягла тодішньої межі міста — Золотих воріт.

Пролягала через найдавніші частини Києва — Місто Володимира та Місто Ярослава. Це була головна міська вулиця, що вела від парадного в'їзду Золотих воріт до головного храму — Софійського собору та до княжих та боярських палаців Акрополя (Старокиївської гори).

Окрім Софійського собору було зведено також Ірининську церкву та Георгіївський собор, монастир Св. Феодора та ряд житлових будівель — як простих містян, так і знаті.

Після руйнування Києва татаро-монголами Старе місто на довгі століття перетворилося на пустку.

XVII століття Лише у XVII столітті було відбудовано та перебудовано Софійський собор, здійснено будівництво каплиці на фундаментах Десятинного храму, а сама територія сучасної Софійської площі та початку Володимирської вулиці увійшла до складу новоутвореної Старокиївської фортеці.

XVIII століття Наприкінці XVIII — початку XIX століття знову, після тривалої перерви починається забудова вулиці в межах тодішнього Києва — тобто від початку до Золотих воріт. Після остаточного знесення валів, що залишилися як від оборонних укріплень доби Київської Руси, так і доби Старокиївської фортеці (остаточно знесено у 30-х роках XIX століття) на місці розрізнених частин стародавньої вулиці, що в той час мали назву відповідно Андріївська (від початку до Житомирської вулиці), Софіївська (від Житомирської до Софіївської площі) та Золота (до Золотих воріт) було прокладено рівну вулицю, що отримала назву Володимирська.

XIX століття Після розширення Києва у 30-х років XIX століття і початку забудови місцевості за Золотими воротами (тоді було прокладено сучасні вулиці Богдана Хмельницького, бульвар Тараса Шевченка, Прорізну та ряд інших) вулицю було продовжено в бік долини р. Либідь.

На вулиці у 1837–1842 роках зводиться головна будівля (Червоний корпус) Київського університету. Університет було засновано 1834 року і надано ім'я Святого Володимира. Саме тому корпус було пофарбовано в червоний колір, а вершини колон — у чорний (кольори стрічки ордена Святого Володимира).

Саме з цього моменту починає формуватися теперішнє обличчя вулиці — будуються кам'яні будівлі, спершу 1-2-х, а згодом 3-5-ти поверхові будівлі. Було зведено ряд адміністративних, громадських, житлових споруд, готелів. На місці, де було розкопано залишки Ірининської церкви (ріг Володимирської та Ірининської вулиць) було споруджено з використанням давньої цегли так званий «Стовп Святої Ірини» або «Ірининський стовп» (існував до середини 1930-х років).

1869 року вулицю поділено на 3 самостійні частини — Десятинну, власне Володимирську та Нижньо-Володимирську вулиці. 1901 року ці вулиці були знову об'єднані під назвою Володимирська.

Будується будівля Старокиївської пожежної частини та Присутствених місць, зводиться будівля міського театру (на місці сучасного театру Опери та балету).

Наприкінці XIX століття вулицю було замощено, з'явилося газове, а згодом і електричне освітлення.

1895 року вулицею було прокладено трамвайну лінію.

XX століття

На початку XX століття на місці згорілого зводиться новий Міський театр, будується прибутковий будинок (№ 39, на розі з Прорізною вулицею), що є однією із візитівок Києва. Споруджується будівля Педагогічного музею (в майбутньому — у будівлі засідатиме Українська Центральна Рада), починається будівництво будівлі для Ольгинської гімназії (нині тут знаходиться Президія НАН України), збудовано один із корпусів обабіч головного корпусу Університету, а також будинок Земства (нині будівля СБУ).

1901 року вулиця набула сучасного вигляду і довжини.

Впродовж XX століття вулиця не зазнала суттєвої перебудови, переважна більшість історичної забудови вціліла, хоча деякі будівлі було втрачено. Однак серед вдалих здобутків слід відзначити будівлю бібліотеки Університету, будівлю музею Історії України, будівлю школи № 25 та будівлю № 71.

У 1980-х роках частина вулиці позбулася брукованого покриття.

Нині Володимирська вулиця є однією із найголовніших та найелітніших вулиць Києва, значення вулиці можна порівняти хіба що із Хрещатиком.

З погляду історичного інтересу вулиця є одним із найпривабливіших туристичних куточків Києва, адже тут збереглися унікальні пам'ятки XI—XIX століть — Софійський собор, комплекс Софійського монастиря, рештки Золотих воріт, будівлі Київського університету, Педагогічного музею, Оперного театру, Президії НАН України та ще десятків житлових та громадських будівель.

Археологічний комплекс на Старокиївській горі не має аналогів у Європі.

Установи та заклади № 1 — Школа І-ІІІ ступенів №25 Шевченківського району м. Києва № 2 — Музей Історії України №7 — 25 корпус КПІ імені Сікорського, Кафедра графіки, Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ «КПІ» № 10 — Центральний телеграф № 11 — Старокиївська аптека № 13 — Старокиївська пожежна частина, ГУ МНС України у Києві № 15 — ГУ МВС України у Києві, Апеляційний суд Київської області, Печерський районний суд міста Києва № 24 — Державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей», Софійський собор № 33 — Служба безпеки України (арх. Володимир Щуко, 1913—1914 — Будинок губернської Земської Управи. В 1920–30-х — Палац праці, 1934—1938 — ЦК КП(б)У, потім НКВС УРСР, ГУ КДБ УРСР, 1941—1943 — гестапо) № 40а — Золоті ворота, музей № 45 — Посольство Вірменії в Україні № 45а — Будинок вчених № 50 — Національна опера України № 54 — Приміщення Президії НАН України № 57 — Будинок вчителя (арх. Павло Альошин, 1912 — Педагогічний музей; 1917—1918 — Українська Центральна Рада; в 1944—1982 — Київський філіал музею Леніна) № 58 — Корпус гуманітарних наук (Національна бібліотека ім. М. Максимовича) № 60 — КНУ ім. Т. Г. Шевченка № 61/11 — «будинок Мороза» (арх. Йосип Зекцер, 1911) № 62 — Один із корпусів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України № 64 — ректорат Національного Університету ім. Т. Г. Шевченка № 68 — Національний університет харчових технологій № 79-б — медична гімназія № 33 № 101 — Представництво Європейського Союзу в Україні

Пам'ятки історії та архітектури

№ 2 — Давнє київське городище; історичний та адміністративний центр Давнього Києва; фундаменти Десятинної церкви та князівських палаців № 3 — садиба Трубецьких, 1820-ті роки; фундаменти споруд Х–XII століть (Київська ротонда) № 3 — Вікові липи, ясени і каштани — ботанічна пам'ятка природи № 4 — житловий будинок 1860-х років, надбудова — 1890-ті роки, пам'ятка архітектури, містобудування та історії (з 2010); попри вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини» у 2020-х роках над чотириповерховою будівлею пам'ятки зведено аттиковий та мансардний поверхи, у 2022 — ще один скляний поверх, а навесні 2023-го триває зведення надбудови над нимВ центрі Києва в історичному будинку надбудовують ще один поверх: фото № 6/1 — Музей історії Десятинної церкви № 5,7 — фундаменти церковних споруд XI—XIII століть № 10 — колишній Земельний банк, 1903 рік № 11 — будівля з аптекою, до 1862 року № 13 — Старокиївська пожежна частина, 1850-ті роки № 14/8 — прибутковий будинок, 1910—1911 роки № 15 — Присутствені місця, 1854—1857 роки № 16 — Приватна чоловіча Гімназія Петра № 23/27 — прибутковий будинок Міхельсона, 1870-х років № 18/2 — прибутковий будинок Іконнікова, 1860, 1900 № 24 — Софійський собор з дзвіницею та комплекс Софійського монастиря, XI; XVII—XIX століть № 33 — Земство, 1913—1914 роки № 35 — особняк Беретті, 1848 рік № 36 — готель, 1880–90-ті, 1910-ті роки № 39 — прибутковий будинок (будинок Сироткіна), 1900—1903 роки, архітектор Карл Шиман № 40/2 — прибутковий будинок, 1898 рік, архітектор Олександр Кривошеєв № 42 — житловий будинок, середина XIX століття; 1880-ті роки; в 1908—1912 роках тут розташовувався Український клуб № 43 — житловий будинок, 1888—1889 роки № 45 — житловий будинок, 1891—1892 роки № 50 — Театр, 1898—1901 роки № 54 — пансіон, 1850-ті роки № 56 — колишній “Зразковий пансіон шляхетних дівчат” А. Нельговської № 57 — Педагогічний музей, 1913 рік (Будинок вчителя) № 58 — бібліотека Університету, 1930 рік) № 59 — Парк ім. Тараса Шевченка з пам'ятником Тарасові Шевченку № 60 — головний корпус Університету, 1837—1842 роки № 61/11 — прибутковий будинок, 1911 рік) № 62 — корпус Університету, 1914—1915 роки № 64 — ректорат Університету, 1840-ті роки № 93 — Будинок з мухами, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини; з квітня 2023 року розпочато руйнування пам'яткиУ Києві після вилучення техніки продовжують розбирати історичний будинок (Фото)

Також історичну та архітектурну цінність мають будинки: № 6, 7, 8, 16, 17, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 34, 36, 37, 41, 44, 45, 47, 48, 49 (флігель), 51 (флігель), 52, 55, 61б, 65, 67, 68, 69, 74д, 75, 76а, 77, 78, 78а, 79, 81, 82, 84, 85, 92, 94, 96, 97.

Особистості

На Володимирській вулиці в різний час народилися, мешкали, працювали, бували ряд визначних діячів культури, науки, мистецтва. Серед них:

Іван Нечуй-Левицький (мешкав у будинку № 7); Амвросій Бучма, Юрій Шумський, Василь Касіян (мешкали у будинку № 14); Микола Лєсков (працював у будинку № 15); Михайло Іконніков (мешкав у власному будинку № 18/2); Михайло Грушевський (виступав з балкона будинку № 21, працював у будинку № 57, у 1927—1930 роках працював у будинку № 35); Олександр Вербицький, Володимир Заболотний (мешкали у будинку № 22); Володимир Короленко, Григорій Косинка (мешкали у будинку № 24б); Михайло Коцюбинський (працював у будинку № 28); Віктор Васнецов (мешкав у будинку № 32); Олександр Беретті (мешкав у власному будинку № 35); Балінський Борис Іванович (мешкав у будинку № 36); Ярослав Гашек (мешкав у будинку № 36);

Юрій Трохимович Тимошенко (Тарапунька) мешкав у будинку #42. Михайло Старицький, Олена Пчілка, Микола Лисенко, Олександр Олесь, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Іван Франко, Микола Садовський, Михайло Грушевський, Микола Міхновський (бували в будинку № 42); Олександр Вертинський (народився в будинку № 43); Микола Мурашко (працював у будинках № 46 (не зберігся) та № 47); Михайло Терещенко (мешкав у будинку № 51а); Володимир Вернадський, Володимир Липський, Данило Заболотний, Олександр Богомолець, Олександр Палладін (працювали в будинку № 54); Володимир Винниченко, Симон Петлюра (працювали в будинку № 57); Олександр Ільченко (мешкав у будинку № 73); Олександр Блок (мешкав у будинку № 79).