Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи (), більш відома як Гранадська конвенція (), — це юридично обов'язковий договір, який встановлює рамки для охорони архітектурної спадщини в Європі. Вона була відкрита для підписання у 1985 році та набула чинності 1 грудня 1987 року. З сорока двох держав-членів Ради Європи сорок одна ратифікувала конвенцію або приєдналася до неї.

Конвенція, ухвалена після трьох десятиліть співробітництва між державами-членами Ради Європи, забезпечує важливу правову основу для збереження культурної спадщини пам'яток та визначних місць.

Разом із Рамковою конвенцією про значення культурної спадщини для суспільства (Конвенцією Фаро) та Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини, Гранадська конвенція є центральним елементом захисту культурної спадщини та розробки відповідної політики в Європі.

Питання, що регулюються конвенцією Конвенція спрямована на досягнення таких цілей: Сприяння солідарності та співробітництву між європейськими сторонами у сфері збереження спадщини. Інтеграція принципів політики збереження в рамки європейського співробітництва. Зміцнення та популяризація політики збереження і розвитку культурної спадщини в Європі.

Передумови Витоки конвенції простежуються до Європейської культурної конвенції, підписаної у 1954 році. Перша ініціатива щодо захисту культурної спадщини, підтримана Парламентською асамблеєю Ради Європи, розпочалася у 1963 році зі створенням організації Europa Nostra, яка сприяла міжурядовому співробітництву в Європі.

Структура

Преамбула У преамбулі викладена загальна мета конвенції: забезпечення культурних орієнтирів, що покращують європейське середовище, та сприяння сталому розвитку з урахуванням як економічного зростання, так і соціального прогресу. Вона стверджує, що держави-члени Ради Європи через ухвалення спільних принципів беруть на себе зобов'язання щодо постійної співпраці в політиці збереження. Це включає встановлення мінімальних стандартів захисту архітектурної спадщини. У преамбулі також зазначається, що Рада Європи понад 30 років активно займається питаннями культурної та архітектурної спадщини, і визначаються мета та керівна філософія європейського збереження.

Визначення архітектурної спадщини Стаття 1 містить три визначення спадщини, що базуються на визначеннях Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року. Ці визначення охоплюють пам'ятки, архітектурні ансамблі та визначні місця.

Виявлення об'єктів, що підлягають охороні Стаття 2 вимагає створення інвентарних списків (реєстрів) шляхом проведення досліджень. Ці реєстри документують спадщину, як це визначено у статті 1, і є основою для оцінки об'єктів як першого кроку до правової охорони.

Встановлені законом процедури охорони Статті 3, 4 і 5 окреслюють правові, політичні та адміністративні заходи, яких повинна вжити кожна Сторона для захисту об'єктів спадщини. Застосування цих заходів може відрізнятися залежно від держави чи регіону. Стаття 4 визначає правові положення, що забезпечують нагляд за роботами, які впливають на охоронювані об'єкти.

Додаткові заходи Статті 6, 7 і 8 описують види фінансової підтримки, яку органи державної влади можуть надавати для сприяння, заохочення та гарантування утримання й реставрації охоронюваних об'єктів. Вони також стосуються екологічних аспектів, таких як громадські простори та контроль забруднення.

Санкції Стаття 9 зобов'язує Сторони забезпечити адекватне реагування на порушення законодавства про охорону спадщини — через застосування відповідних кримінальних або адміністративних заходів.

Політика збереження Статті 10–13 визначають принципи інтегрованого збереження, спираючись на попередню роботу Ради Європи. Вони наголошують на принципі збереження через використання, як це передбачено статтею 5 Венеційської хартії ICOMOS. Статті також підкреслюють необхідність балансу між використанням і збереженням, гарантуючи захист архітектурних та історичних цінностей. Стаття 13 наголошує на важливості ефективної співпраці між відповідними адміністративними відомствами.

Участь та асоціації Стаття 14 передбачає створення структур для сприяння співпраці між Сторонами або між зацікавленими регіонами.

Інформація та навчання Статті 15 і 16 підкреслюють важливість участі громадськості у збереженні спадщини на ранніх етапах, що сприяє оцінці та розумінню спадщини. Вони також стосуються підготовки фахівців та ремісників, залучених до реставрації та збереження.

Європейська координація політики збереження Статті 17–21 визначають координацію європейської політики збереження. Статті 17 і 18 описують системи технічної допомоги під егідою Ради Європи. Стаття 19 підкреслює важливість обміну досвідом між фахівцями у сфері збереження спадщини, тоді як стаття 20 рекомендує створити комітет з моніторингу для забезпечення ефективного виконання конвенції.

Прикінцеві положення Статті 22–27 містять прикінцеві положення, які зазвичай включаються до конвенцій та угод Ради Європи.

Ратифікація Станом на січень 2025 року сорок одна держава ратифікувала конвенцію шляхом підписання, приєднання або правонаступництва.

П'ять держав-членів лише підписали, але не ратифікували конвенцію:

Див. також

Перелік договорів Ради Європи

Примітки

Джерела

Додаткова література Конвенція про значення культурної спадщини для суспільства Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини

Посилання Текст Конвенції на сайті Ради Європи Конвенція про охорону архітектурної сп... | від 03.10.1985