Томас (Фома) Мюнцер (, близько 1490 — 27 травня 1525) — радикальний проповідник часів Реформації, який став повстанським лідером під час Селянської війни. Він першим від Лютера виступив проти католицької церкви. Підтримував анабаптистів.

У XIX столітті соціалісти, зокрема Фрідріх Енгельс, зробили Томаса Мюнцера яскравим прикладом класової боротьби.

Біографія

Народився близько 1490 року в містечку Штольберг, що у регіоні Гарських гір. Походив, за чутками, з родини шанованого майстра, карбувальника монет. 1503 року через безробіття, батьки Томаса переселилися в Кведлінбург, де знаходився місцевий монетний двір.

Про дитинство і юність Мюнцера відомо дуже мало. 1506 року він поступив в Лейпцизький університет, де займався філософією, теологією і медициною. Надалі він здобув ступінь магістра вільних мистецтв та бакалавра теології. Володіючи блискучими здібностями, Мюнцер цілком міг зробити університетську кар'єру, однак чиста наука ніколи його не приваблювала. Все його життя пройшло в поневіряннях країною та у проповідях перед бідняками. Особисті потреби Мюнцера завжди залишалися дуже скромними. Він задовольнявся найпростішою їжею і не думав про новий одяг. Намагаючись заощадити на папері, він писав на клаптиках, на рахунках — скрізь, де залишалося чисте місце, навіть між рядками і на берегах чужих листів. Єдиною розкішшю, яку він собі дозволяв, були книги. На них він витрачав більше, ніж дозволяли кошти, і постійно був винен книготорговцям.

Радикальні погляди були властиві Мюнцеру вже в юності. Ще дуже молодою людиною в 1512 р. він заснував таємне товариство в Галле з метою змови проти архієпископа Магдебурзького. Змова не вдалася, але Мюнцеру вдалося сховатися. Близько 1517 р. він служив вчителем у Мартинській гімназії в Брауншвейзі, звідки він повинен був піти «через неспокійну вдачу». У 1519 р. Мюнцер вступив капеланом і духівником у монастир бернардинок Бейтіц поблизу Вейсенфельса, однак через кілька місяців отримав відставку через те, що запроваджував різні нововведення в богослужінні. Потім він проповідував у Ютерборзі і був вигнаний войовничими католиками. Звідти Мюнцер вирушив до Віттенберга, де зустрівся з Лютером. В майбутньому їм належало стати непримиренними ворогами. Але в той час протиріччя, які розділяли їх, ще не дозріли. Мюнцер сподобався Лютеру, і той виклопотав для нього в 1520 р. місце проповідника в Цвікау. Там він активно виступав проти францисканців. З цього часу агітація Мюнцера починає виходити за рамки традиційного лютеранства. Розмах революційних подій у Німеччині, успіхи Реформації переконували Мюнцера в реальності прийдешнього загальносвітового соціально-політичного перевороту, в результаті якого буде встановлене «царство Боже» на Землі. Ідеї ​​такого перевороту активно пропагувалися рядом плебейських сект, особливо анабаптистами.

Влітку 1521 року Мюнцер відвідав розбурхану опозиційним рухом Чехію. Тут він опублікував «Празький маніфест», в якому виклав основні положення свого революційного вчення і розуміння Реформації. Томас Мюнцер закликав рудокопів Чехії відродити бунтівні традиції таборитів.

Після того, як влада Чехії вислала Мюнцера з країни, йому довелось деякий час прожити у Нордхаузені. Потім йому вдалося отримати місце проповідника в Альштедті — невеликому містечку, яке лежало у володіннях саксонських князів. Оселившись тут, Мюнцер багато писав, проповідував і набув великого впливу на своїх прихожан. Одночасно з Лютером, або навіть трохи раніше, він скасував усі католицькі обряди, ввів богослужіння німецькою мовою і розпорядився читати народу не тільки тексти апостольських послань, а й всю Біблію. Тоді ж Мюнцер одружився з колишньою черницею Оттилією, яка пішла з монастиря. На Великдень 1524 року вона народила йому сина.

Незабаром Альштедт став головним центром Реформації у всій Тюрингії. У своїх проповідях Мюнцер закликав ставитися до католицьких храмів, як до ідольських капищ. Натхненний ним натовп в березні 1524 року спалив в Маллербасі каплицю, знамениту своєю чудодійною іконою. Цей вчинок наробив багато шуму і звернуло на Мюнцера загальну увагу.

У липні того ж року в Альштедт прибули саксонські курфюрсти Іоанн і Фрідріх Мудрий для того, щоб послухати тамтешнього проповідника. Мюнцер міг вибрати для проповіді нейтральну тему, але не побажав пом'якшувати звичайний різкий тон своїх промов. Він виступив перед князями з тлумаченням другого розділу з книги пророка Даниїла, надавши її змісту апокаліптичний сенс. Свою промову він зводив до тези, що якщо князі не хочуть бути скинутими з престолу, вони повинні допомогти народові в його звільненні. Курфюрсти були дуже здивовані зухвалістю Мюнцера. Однак дух часу був такий, що вони покірно вислухали проповідь до кінця і навіть дозволили її надрукувати. Тільки книга Лютера «Послання саксонським князям про бунтівний дух» відкрила їм очі. Лютер перший відчув, до чого хиляться виступи Мюнцера. На нього почалися гоніння. Його друкарню закрили. Побоюючись арешту, він на початку серпня втік з Альштедта і переселився у вільне імперське місто Мюльхаузен. Тут він написав свою відповідь Лютеру — памфлет «Захисна промова», повну різких особистих випадів і лайок.

Тим часом виступи Мюнцера ставали все непримиреннішими. У своїх проповідях, звернених до городян, він говорив, що мюльхаузенці не зобов'язані підкорятися ніякій владі, не повинні платити будь-кому подати і що католицьке духовенство повинно бути вигнаним. Він закликав ввести в місті владу громади і таким чином встановити принцип справедливості і загальної користі. Його вчення незабаром дало результат. В Мюльхаузені почалися погроми монастирів і церков: плебеї розбивали статуї, рвали священні покриви, жбурляли в бруд ікони. Далі більше — з'явилися вимоги скасування всіх податків і поборів, вигнання попів і передача влади громаді, яка обрала Вічну раду і керувалася у свій політиці Божим словом. Побачивши здичавілий натовп бургомістри та члени ради поспішили зникнути. Чималими зусиллями магістрату вдалося відстояти владу і Мюнцеру довелося втекти.

Наприкінці вересня разом зі своїм другом колишнім монахом Пфейфером він вирушив до Південної Німеччини. Тут, у Південному Шварцвальді та суміжних австрійських землях вже розгоралася пожежа великої Селянської війни. Саме там сформувалися перші бойові загони селян і було вперше висунуто гасло «божественної правди». Подробиці перебування тут Мюнцера невідомі. Його послідовники активно діяли всією Південною Німеччиною, але він сам здебільшого залишався в Гріссені, на шафхаузенському кордоні. До початку 1525 року вся країна між Дунаєм, Рейном і Лехом перебувала в стані великого збудження. У лютому за зброю взялися верхньошвабські селяни, і незабаром число повсталих тут перевищило 30 тисяч чоловік.

У середині лютого Мюнцер повернувся в Мюльхаузен, де після масових народних хвилювань набрав велику силу його друг Пфейфер.

Під час Селянської війни Томас Мюнцер і його нечисленні учні (насамперед анабаптисти) були натхненниками найрішучіших виступів селянства. Сам Мюнцер їздив Середньою і Південно-Західною Німеччиною, закликаючи селян і міську бідноту до боротьби та поширюючи друковані памфлети. У близьких до Мюнцера колах наприкінці 1524 — початку 1525 років була складена найрадикальніша програма дій повсталої бідноти — «Статейний лист» (Artikelbreif). Наприкінці лютого або початку березня 1525 року Томас Мюнцер приїхав в Тюринзьке місто Мюльхаузен і очолив там загони повсталих селян. Він намагався створити в Тюринзько-саксонському регіоні єдиний центр всієї Селянської війни. 15 травня 1525 року його загін був розгромлений біля міста Франкенхаузен об'єднаним військом німецьких князів, а сам Мюнцер потрапивши у полон, був страчений після болісних катувань.

Погляди

Космічний порядок Мюнцер бачив у тому, що всі зокрема повинні визнавати повне переважання і панування загального начала. Він уявляв саме такий ідеальний Небесний світ, де панує божественна гармонія досконалості. На відміну від нього наш земний і плотський світ є світом творінь, які втратили свою єдність з Богом і тому перебувають в ізольованому стані. Гріхопадіння Адама в тому і полягало, що він захопився приватними інтересами на шкоду загальним. Відтоді люди знаходяться у владі творінь, тобто своїх плотських, приватних інтересів, і завдання християнства полягає в тому, щоб допомогти їм повернутися до Бога. Виходячи з цього фундаментального положення, Мюнцер уявляв розвиток світу, як поступове торжество моральної ідеї підпорядкування приватних інтересів загальним.

Інша важлива сторона віровчення Мюнцера полягала в містичному розумінні суті божественного одкровення. Він не міг і не бажав миритися з посилено насаджуваним в період Реформації уявленням про Священне Писання, як про єдине джерело божественної істини. Йому здавалося дивним і безглуздим положення, що Господь, Який створив людину, усунувся потім від прямого керівництва нею, залишивши замість себе плутану і неясну Біблію. Ні, говорив Мюнцер, Бог продовжує перебувати в прямому і безперервному спілкуванні з людьми і прорікає Своє слово прямо в середину їхніх душ. Але, зрозуміло, не кожному дано чути Бога. Для того щоб Слово Боже увійшло в душу, вона повинна утримуватися від будь-яких спокус і перебувати в стані найглибшої скорботи та печалі. Лише тоді до неї наближається Бог. Саме тому грішники не чують Його. «Якщо людина бажає досягти божественних одкровень, — писав Мюнцер, — вона повинен відійти від усіх утіх і мати мужність пізнати істину».

Памфлети його були підписані: Мюнцер з молотом, Мюнцер з мечем Гедеона. Один з памфлетів був присвячений «найсвітліший, високорожденному владиці і всемогутньому Господу Ісусу Христу». Томасу Мюнцеру належить вислів Intelligo ut credam, що означає — Знаю (розумію), щоб вірити. Це гасло він проголосив на противагу Credo ut intelligam (Вірю, щоб розуміти).

Головну мету Реформації, на відміну від Лютера, Мюнцер бачив не в перетворенні церкви, а в повній перебудові життєвого устрою за християнськими законами. Селянську війну, яка спалахнула згодом, він сприйняв як початок часів Апокаліпсису, як загальне усунення лиходіїв і нечестивців, яке Бог здійснює руками народу. Стале уявлення про те, що наприкінці світу, під час Страшного суду Бог Сам «відокремить зерна від полови», викликало у нього тільки гірку усмішку. Він стверджував, що світовий переворот повинен початися в рамках земного світу і відбутися завдяки насильницьким діям вірних ревнителів Божих діл. Антихрист буде знищений руками людей, якими опанує Дух Божий. Ця ідея була центральною в усьому вченні Мюнцера.

Оскільки задоволення приватних інтересів ішло на шкоду суспільним, то така діяльність підпадала під категорію зла противному Богу. Отже, вихідною нормою людської поведінки повинно стати переважання загального принципу і спільної вигоди. Бо в «загальному» втілено саме божественне начало. Так само повинні бути придушені всі ті політичні та соціальні установи, які охороняють приватні привілеї та інтереси на шкоду суспільним. Він був рішучим противником приватної власності та приватних інтересів.

З Цвіккау Мюнцер вирушив до Чехії. Він сподівався, що на батьківщині Яна Гуса, де ще свіжі були спогади про гуситів, його проповідь матиме більший успіх. І справді, спочатку його зустріли в Празі з великим натхненням, бо бачили в ньому прихильника Лютера, ім'я якого було в усіх на вустах. Але, після того як Мюнцер виступив з кількома проповідями, радикалізм його ідей здався членам магістрату небезпечним. Влада почала всіляко перешкоджати Мюнцеру і навесні 1523 року вислала його з Чехії.

Теократичний комунізм Мюнцера

Після нових мандрів південною Німеччиною, де Мюнцер зав'язав стосунки з революціонерами і вождями селянського повстання, що готувалося спалахнути, він зупиняється наприкінці 1524 року в середній Німеччині, в місті Мюльгаузен.