Олекса́ндр Они́симович Таране́нко ( 24 червня 1949, с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області) — український мовознавець, доктор філологічних наук з 1990, професор з 1992, член-кореспондент НАН України зі спеціальності «загальне мовознавство» (2018). У 1991—1998 рр. — директор-організатор, потім директор Інституту української мови НАН України. Автор праць із лексикології та лексикографії української мови, мовної семантики, з питань загального мовознавства та соціолінгвістики (сучасна мовна ситуація в Україні).
Біографія
Народився в родині вчителів. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету (1968—1973) за спеціальністю «українська мова і література».
З 1973 року — в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР: аспірант (1973–1976), з 1976 року — молодший, з 1985 року — старший, з 1986 року — провідний науковий співробітник відділу лексикології та лексикографії; з 1987 року — завідувач цього відділу. Після утворення в жовтні 1991 році Інституту української мови АН України працював у цій установі як директор і водночас завідувач відділу лексикології та лексикографії (1991—1998), у 1998—2003 роках — як завідувач відділу лексикології, термінології та ономастики. У 2003—2009 роках завідував кафедрою загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету. З вересня 2009 року знову працює в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні — як провідний науковий співробітник, а з 2016 року як завідувач відділу загального мовознавства.
Був членом кількох Українських національних комісій з питань правопису при Кабінеті Міністрів України (у комісії 1994—1996 роках — як заступник голови).
Учасник XI–XVI Міжнародних з'їздів славістів. Заступник головного редактора (з 1993 р.), голова науково-редакційної ради (з 2020 р.), головний редактор (з 2026 р.) журналу «Мовознавство».
Наукова діяльність Автор близько 600 публікацій. Спеціалізується в галузях україністики, загального та зіставного мовознавства, славістики. Серед напрямів його наукових інтересів — проблеми мовної семантики, соціолінгвістики, контактів східнослов'янських мов, сучасного стану й тенденцій розвитку української та інших слов’янських літературних мов, лексикографії.
Мовна семантика Проблемам семантики на різних мовних рівнях (із залученням матеріалів української та інших мов) присвячені насамперед кандидатська й докторська дисертації О. Тараненка та монографії на їхній основі — «Полісемічний паралелізм і явище семантичної аналогії» (1980), де висвітлюються питання, пов'язані з дією процесів аналогії на рівні лексичної семантики, і «Языковая семантика в ее динамических аспектах» (1989). Концепція другої з цих монографій, у якій аналізуються механізми семантичного розвитку мовних одиниць і категорій, виходить, з одного боку, з наявності принципового ізоморфізму семантичних процесів на різних мовних рівнях (у лексиці, граматиці, словотворенні) і, з другого боку, з принципової можливості їх зведення до певного єдиного комплексу (це метонімія, метафора, аналогія та ін.).
У концепції семантичної організації мови (розділ «Відображення суспільного сприйняття світу в семантиці мови» у колективній монографії «Мова і культура» — 1986) виділив три аспекти мовного вираження суспільного сприйняття світу — людина і світ, людина і суспільство, людина як така. Особливо докладно проаналізував вираження в мові (в організації її лексико-семантичної, граматичної, словотвірної структур) принципів відображення світу в суспільній свідомості.
Виходячи із системи орієнтирів Я — ТУТ — ТЕПЕР (за К. Бюлером, Е. Бенвеністом та ін.), що становлять вісь семантико-прагматичної організації мови, — з розширенням діапазону її вияву від конкретно-мовленнєвих ситуацій до рівня мови в цілому, сформулював такі принципи цієї організації (у їхній послідовності від ширшого до вужчого), як, зокрема, у вираженні орієнтира Я (або принципу егоцентризму в мові): принцип антропоцентризму; принцип соціоцентризму (разом з етноцентризмом та іншими різновидами групування мовного соціуму за принципами «ми — вони», «свій — чужий»); принцип «господаря»;
принцип соціально активної особи, який виступає в мові у трьох трансформаціях: а) як примат осіб зрілого віку відносно осіб юного та похилого віку — принцип вікової зрілості («дорослої людини»), б) як примат осіб чоловічої статі відносно осіб жіночої статі — принцип андроцентризму (у патріархальних і різною мірою в постпатріархальних суспільствах), в) як примат більш авторитетного в соціальному плані відносно менш авторитетного — принцип соціального авторитету (престижу).
Соціолінгвістика Цикл соціолінгвістичних праць О. Тараненка стосується питань мовної ситуації та мовної політики в сучасній Україні на загальнослов’янському тлі, стану і тенденцій розвитку української та інших слов’янських літературних мов постсоціалістичної доби: це, зокрема, колективна монографія «Українська мова: 1945–1995» (1999), монографія «Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної української мови (кінець XX—початок XXI ст.)» (2015).
У сфері контактів східнослов’янських мов особливу увагу О. Тараненка привертають, з одного боку, зміни в тенденціях до «притягування» / «відштовхування» у відносинах між українською й російською мовами після здобуття Україною державної незалежності, а з другого, — специфіка такого усного субстандартного ідіому, як українсько-російський «суржик» (у зіставленні з аналогічними ідіомами в інших слов’янських мовах).
Лексикографія У галузі теоретичної лексикографії розробив концепцію нового багатотомного тлумачного словника української мови активного типу (проспект «Новий словник української мови: концепція і принципи укладання словника». К., 1996 р.), а також концепції однотомного тлумачного словника української мови середнього обсягу, словника нових слів і значень української мови, зведеного словопокажчика української лексики (кінець XVIII—початок XXI ст.) і був науковим керівником авторських колективів цих словників.
Розробник концепції і співголова редколегії першої в україністиці й найповнішої серед слов'янських мов фундаментальної енциклопедії «Українська мова» (2000; 3-є вид. — 2007), для якої написав також близько 150 статей.
Багато уваги приділяє питанням нормативності української літературної мови: автор довідника «Словозміна української мови» (2003), упорядник і співавтор матеріалів обговорення питань реформування орфографії та пунктуації «Український правопис: так і ні» (1997), укладач і редактор низки словників — академічного «Орфографічного словника української мови» (1994, 2-е вид. — 1999; у співавторстві), академічного «Словника синонімів української мови» у 2 т. (1999–2000 рр.; у співавторстві), нового академічного тлумачного «Словника української мови» у 20 т. (як науковий редактор кількох його томів, а починаючи від 5-ого тому також як перший заступник голови редколегії словника).
У «Шевченківській енциклопедії» в 6 томах (2012–2015) опублікував цикл статей про мовні засоби образної системи поезії Тараса Шевченка.
Основні публікації Монографії (індивідуальні та колективні) Полісемічний паралелізм і явище семантичної аналогії. — К.: Наукова думка, 1980. — 116 с. Автор розділу «Відображення суспільного сприйняття світу в семантиці мови» // Мова і культура. — К.: Наукова думка, 1986. — С. 91—137. Языковая семантика в ее динамических аспектах. — К.: Наукова думка, 1989. — 253 с. Новий словник української мови (концепція і принципи укладання словника). — К., 1996. — 172 с. Український правопис: так і ні. — К.: Рідна мова, 1997 (упорядник, співавтор). Українська мова: 1945–1995. — Opole (Польща), 1999 (автор розділу «Мовна ситуація і мовна політика часів “перебудови” та державної незалежності України», с. 35–66). Variation und Stabilität in Kontaktvarietäten: Beobachtungen zu gemischten Formen der Rede in Weißrussland, Ukraine und Schlesien. — Oldenburg (Німеччина), 2013 (автор розділу «Варіантність vs стабільність у структурі українсько-російського“«суржику»: сукупність ідіолектів vs соціолект», С. 27—61.) Trasjanka und Suržyk — gemischte weißrussische und ukrainisch-russische Rede: Sprachlicher Inzest im Weißrussland und der Ukraine? — Frankfurt am Main: Peter Lang, 2014 (співредактор і автор розділу «Ukrainisch-russischer Suržyk: Status, Bewertungen, Tendenzen, Prognosen», С. 265—287.). Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної української мови (кінець ХХ–ХХІ ст.). — К., 2015. — 248 с. Андроцентризм у системі мовних координат і сучасний гендерний рух. — К., 2021. — 112 с. «Українська літературна мова кінця ХХ — першої чверті ХХІ ст.: стан і тенденції розвитку», част. І. - К., 2024. - 888 с. «Українська літературна мова кінця ХХ — першої чверті ХХІ ст.: стан і тенденції розвитку», част. ІІ. - К., 2024. - 813 с.
Словники, енциклопедії, довідники Орфографічний словник української мови. — К.: Довіра, 1994. — 864 с.; 2-е вид. – 1999. — 989 с. (співукладач). Словник синонімів української мови: У 2 т. — К.: Наук. думка, 1999–2000 (співукладач і співредактор). Українська мова: Енциклопедія. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана», 2000 (2-е вид. — 2004; 3-є вид. — 2007) — автор концепції, співголова редколегії, автор близько 150 статей. Словозміна української мови (таблиці відмінювання і дієвідмінювання). — Nyíregyháza (Угорщина), 2003. — 200 с. Українсько-російський і російсько-український словник: Сфера ділового і професійного спілкування. — К.: Вища школа, 2011. — 552 с. (співукладач і редактор). Bibliographie zu deutschen Lehnwörtern im Weißrussischen, Ukrainischen und Russischen (у співавторстві).
Статті 1990-ті рр. Динаміка слов’янських іменних класифікацій у діахронії і синхронії // Слов’янське мовознавство: Доповіді на ХІ Міжнародному з’їзді славістів. — К., 1993. — С. 74–98. Мова Київської Русі: вузол історико-лінгвістичних і політико-ідеологічних проблем // Історія української мови: Хрестоматія. — К., 1996. — С. 280–286. Українська мова наприкінці XX ст.: Старі проблеми і нові перспективи // Studia z filologii Polskiej i Slowiańskiej. — Warszawa, 1999. — T. 35. — С. 273–290.
2000-ті рр. Языковая ситуация и языковая политика времен «перестройки» и государственной независимости Украины // Sprachwandel in der Slavia: Die slavischen Sprachen an der Schwelle zum 21. Jahrhundert. — Frankfurt am Main etc., 2000. — T. l, 2. — С. 635—652. Синоніми української мови // Словник синонімів української мови: У двох томах. — К., 2000. — Т. 2. — С. 945—954. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні // Мовознавство. — 2001. — № 4. — С. 3—19. Три метафоричні моделі слов’янської єдності та їх різні інтерпретації (Коллар — Пушкін — Шевченко та ін.) // Мовознавство. — 2001. — № 3. — С. 55—61. Українська ономастика в системі нових державно-політичних координат // Linguistica slavica: Ювілейний збірник на пошану І. М. Желєзняк. — К., 2002. — С. 165—175. Колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови (з кінця 1980-х рр.) // Мовознавство. — 2002. — № 4/5. — С. 23—41; 2003. — № 1. — С. 23—41. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній Україні (на загальнослов'янському тлі) // Мовознавство. — 2003. — № 2/3. — С. 30—55. Принцип андроцентризму в системі мовних координат і сучасний гендерний рух // Мовознавство. — 2005. — № 1. — С. 3—25. Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад української літературної мови і явище пуризму (у межах граматичних категорій іменника) // Мовознавство. — 2005. — № 3/4. — С. 85—104. Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад української літературної мови і явище пуризму (у межах іменних граматичних категорій) // Мовознавство. — 2006. — № 1. — С. 44—61. Дієслово в контексті сучасних тенденцій до перегляду нормативних засад української літературної мови // Мовознавство. — 2006. — № 2/3. — С. 55—77.