Чернігів

Черні́гів () — місто в Україні, адміністративний центр Чернігівської міської громади, Чернігівської області та Чернігівського району, Місто-герой.

Заснований наприкінці VII ст. при впаданні річки Стрижень у Десну. Належить до найдавніших міст України. Чернігів у часи Середньовіччя — одне з головних міст Київської Русі та, за оцінками істориків, одне з найбільших міст тогочасної Європи, столиця Чернігівського князівства, до володінь якого належали, зокрема Кубань, Керченський півострів, Муром, Рязань і частина нинішнього Підмосков'я. Також у місті діяла єпископська кафедра, споруджувалися кам'яні храми та велися літописні записи.

У 1239 місто було зруйноване монголо-татарською навалою й надовго занепало. Лише у 1370-х була відновлена дерев'яна фортеця і місто поволі почало відроджуватися. У XVII ст. одержало Магдебурзьке право та статус центру воєводства у складі Речі Посполитої, а за козацької держави Богдана Хмельницького стало адміністративним центром Чернігівського полку. Завдяки діяльності чернігівських архієпископів Лазара Барановича й Іоанна Максимовича та підтримці гетьмана Івана Мазепи Чернігів перетворився на один із найзначніших осередків освіти й культури в Україні. У місті, зокрема, діяв Чернігівський колегіум — перший вищий навчальний заклад на території Лівобережної України.

Чернігів славиться своїми пам'ятками часів Русі та Гетьманщини. Видатний історик Михайло Грушевський називав його «українською Равенною», порівнюючи з містом у Італії, відомим своїми стародавніми пам'ятками. Історичний центр Чернігова є кандидатом на внесення до переліку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

6 березня 2022 указом Президента України з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної російської агресії проти України, місту присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».

Географія Чернігів розташований у західній частині Чернігівської області, у Придніпровській низовині, на правому березі річки Десни.

Адміністративний устрій міста Чернігів поділяється на два міські райони: Деснянський та Новозаводський. Райони поділяють місто навпіл (межа пролягає по проспекту Миру): Деснянський — східна частина, Новозаводський — західна частина міста. У місті налічується близько 550 вулиць, проспектів, бульварів, площ, провулків, скверів та узвозів, а саме, близько 400 вулиць, 100 провулків, 2 проспекти. Вулиці, провулки можна умовно поділити, бо місто поділене на 2 райони.

Клімат Місто знаходиться в зоні, яка характеризується континентальним кліматом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 18,9 °C (66 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою −5,6 °С (22 °F).

Назва За переказами і легендами, Чернігів отримав назву на честь першого місцевого князя — Чорного. Наразі відомо чимало різних легенд і переказів, пов'язаних із назвою міста. За одними з них, назва міста пов'язана із ім'ям дочки цього ж князя «Чорного», яка викинулася з вікна княжого терему, щоб уникнути наруги з боку ворогів, які стояли облогою навколо міста. Інші легенди кажуть, що Чернігів завдячує своєю назвою темним, дрімучим, «чорним», лісам, які з усіх боків оточували містоЗ іменем князя пов'язана ще одна легенда. Якось прийшли до стін міста завойовники — древляни. Зав'язалася жорстока битва, у якій загинув князь Чорний. На місці його загибелі насипали високий курган і назвали його Чорною могилою. Багаття, розпалене на його верхівці, було видно далеко. Чорна могила — курган, що зберігся з часів язичницької Руси. Також існує версія про велику кількість «серн», тобто сарн, які населяли околиці цієї місцевості. І ніби, з часом, назва міста змінилася з Сернігів на Чернігів.

Історія

Стародавні часи та середньовіччя

На території сучасного Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. Наприкінці VII століття в середній течії річки Десна тут виникло укріплене городище.

Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком в «трактаті князя Олега з греками»… S. 826. У ранньому середньовіччі місто було укріпленим городищем, а з IX століття увійшло до складу Київської Русі, випередивши ЛюбечКотляр Н. Ф. Удельная раздробленность Руси // Выделение Черниговского княжества (249 с.) / НАН Украины. Институт истории Украины. — К.: Институт истории Украины, 2013. — 270 с. (рос.) ISBN 978-966-02-6747-3 стало найважливішим і найбагатшим містом держави поряд із Києвом і Новгородом.

У XI—XIII століттях Чернігів був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. Першим у ньому господарював Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Цей князь побудував новий кам'яний княжий двір і почав будівництво Спаського собору. Після його смерті Чернігів опанував його брат Ярослав, а згодом племінник Святослав Ярославич, родоначальник чернігівської княжої династії Святославичів.

Зусиллями князів і Київської митрополії наприкінці XI століття в Чернігові засновано єпархію, яка включала у себе широкі простори східної Русі.

У княжу добу Чернігів знаходився на плато між річкою Десною та її притокою Стрижнем. У центрі міста був розташований замок із княжим двором — дитинець, до якого прилягав окольний град — передгороддя і район Третяк, де мешкали купці й ремісники. Кожна частина Чернігова мала свої оборонні вали. Над Десною лежав торговий Поділ. У середині XII століття територія міста без Подолу становила близько 120 га.

Управління чернігівської княжої династії створювало належні умови для розвитку культури міста і залежних володінь. Це відбилося насамперед на архітектурі й образотворчому мистецтві. Чернігівські монументальні будови XI—XII століть, особливо церкви і собори, були видатними пам'ятками тієї доби. У першій половині XI століття в центрі дитинця постав Спасо-Преображенський собор. Протягом XII століття — початку XIII століття побудовано собор Бориса й Гліба (Чернігів), Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церквиЦеркви не збереглися, Успенський собор Єлецького монастиря, П'ятницьку церквуЦерква була перебудована після руйнації під час Другої світової війни.. Чернігівці княжої доби залишили свій слід також у літературі Русі. Зокрема, чернігівський ігумен Данило є автором опису мандрівки до Святої Землі кінця XI — поч. XII століття. Уривки Чернігівського літопису, що не зберігся, знаходимо у пізніших літописних збірниках.

Монгольська навала перервала зростання Чернігова на тривалий час. Місто опинилося в складі держави Золотої орди. Центром Сіверської землі став Брянськ.

У 1353 році Чернігів увійшов до складу Великого князівства Литовського і Руського, а у 1503 році був завойований МосковієюУ 1408 році московити змогли відірвати Чернігів від Великого Князівства Литовського і Руського і керували містом до 1420 року.. Завойовники звели на узбіччях дитинця фортецю і розбудували передгороддя.

Чернігів не раз зазнавав руйнації від нападів татар. Особливо місто постраждало під час їхніх походів у 1482 і 1497 роках.

1579 року замок і місто намагалося захопити військо короля Стефана Баторія під командуванням князів Костянтина Василя Острозького та Михайла Вишневецького. Взяти замок не змогли, але підпалили.

У 1618 році за Деулінським перемир'ям Чернігів перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623 році місто отримало магдебурзьке право, магістрат і герб, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства.

Соціокультурний розвиток Чернігова у XIV — XVI століттях гальмувався через постійні війни Великого князівства Литовського і Руського та Московії. Ці держави боролися за домінування у Східній Європі, перманентно спустошуючи Чернігівщину і Сіверщину. Перші паростки культурного відродження з'явилися із настанням XVII століття. Зокрема, архімандрит Єлецького монастиря Кирило Ставровецький збудував у 1646 році в Чернігові першу друкарню.

Чернігів у гетьманський період

Події 1648—1653 рр. в Чернігові і його околиці Чернігів став одним із перших міст, яке отримало повідомлення про повстання Богдана Хмельницького.

Доведені до відчаю магнатсько-шляхетською тиранією селяни й міщани часто створювали свої окремі загони на місцях і «пановъ своїхъ… ляховъ… ксєндзовъ позабїяли (костелы) попустошили»Пиріг П. Чернігів у середині — другій половині XVII століття// Сіверянський літопис. — 2014. — № 4. — С.23-47. Стихійний рух поступово переростав у організоване повстання.

Слід зазначити, що в місті перебувала шляхта майже зі всього Лівобережжя. Великий магнат Ярема Вишневецький, тікаючи від повстанців, зупинявся в Чернігові й схиляв шляхту на свій бік, пропонуючи йти разом із ним за Дніпро, на Правобережжя. Однак чернігівська шляхта, не усвідомлюючи ще всієї небезпеки й покладаючись на захист навколишніх лісів, залишилась, сподіваючись відсидітись у міцному замкуАрхив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов. — К., 1914. — Ч. III. — Т. IV. — Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого. — С. 224.. Та наприкінці травня козаки підступили до міста, а 13 червня вже стало відомо про облогу Чернігова повстанцями.

Володислав Єжи Халецький писав 3 липня 1648 р. віленському воєводі, що «Черниговъ уже полторы недѣли держится въ осадѣ… Господь Богъ только знаетъ, выдержатъ ли осаждённые, ибо не имея где взять праха, уже не стрѣляютъ съ пушекъ, а только съ ружьёвъ обороняются»Мицик Ю. З нових документів про національно-визвольну війну українського народу (1648—1658 рр.) на Сіверщині // Сіверянський літопис. — 1998. — № 2. — С. 4-5..

За свідченням джерел, облога Чернігова тривала три тижні. І замок не витримав її. Згідно з відомостями анонімного кореспондента із Варшави від 2 серпня, сусідні з Черніговом міста також здавалися козакам, «выдавая ѣм на муки шляхту католиковъ»; в одному з них «больше чем 800 шляхты вырублено».

Однак під час Визвольної війни Чернігів іще довго продовжував бути ареною для боротьби з лядським військом, магнатами й шляхтою. Становище склалося таким чином, що після Зборівського договору 1649 р. Чернігівщина знову повернулася під контроль польської знаті.

На початку 1651 р. боротьба відновилася. Тут було зосереджено 20 000 осіб Чернігівського полку Мартина Небаби. А незабаром на допомогу чернігівському полковнику прибуло значне підкріплення: Київський і Ніжинський полки. Богдан Хмельницький відправив у Чернігів частину Чигиринського й Кропивнянського полків.

Після звільнення Чернігова козаки намагалися взяти Гомель, але були розбиті у бою під Ріпками.

У результаті численних боїв військові сили України значно вичерпалися. Богдан Хмельницький змушений був піти на підписання миру. 18 вересня 1651 р. підписано Білоцерківський договір. Після цього коронне військо Речі Посполитої знову окупувало Чернігівщину.

Усе це викликало хвилю великого невдоволення з боку народних мас і знову призвело до вибуху боротьби з іноземним володарюванням і місто невдовзі було визволене.

Тим часом литовський гетьман Радзивіл розташував свої полки в білоруських містах Бобруйську, Речиці, Гомелі, Чичерську, Могильові й посилено готувався до наступу на Україну. Знаючи наміри Радзивілла, Богдан Хмельницький не забарився з підготовкою до відбиття ворога. Важливим її плацдармом став Чернігів.

Вирушаючи на боротьбу з королівською армадою, Богдан Хмельницький, на випадок вторгнення Радзивілла, розпорядився залишити «часть войска под Чернеговом, то есть полк нежинскій, переясловскій, чернеговскій противко войска литовского… придавши козакам килка мурз орди…»Летопись Самовидца. — К., 1878. — С. 34

Командувачем козацького війська, зосередженого на литовському фронті, був призначений ніжинський полковник Іван Золотаренко. Переяславський полк очолював Іван Іванов, Чернігівський — Степан Подобайло.

Велика сутичка козаків із військом Радзивілла відбулася наприкінці весни 1653 р. під Любечем.

Чернігів у складі Гетьманщини