Вовк тибетський або вовк монгольський (Canis lupus chanco) — хижий ссавець з родини псові (Canidae), підвид «звичайного» вовка (Canis lupus). Тибетський вовк має середні розміри і довге ясно забарвлене хутро.
Таксономія Canis chanco — наукова назва, запропонована Джоном Едвардом Греєм в 1863 році, який описав шкуру вовка, застреленого в «Китайській Татарії». У 1880 році класифікував цей зразок як підвид вовка — Canis lupus chanco. У 1923 році японський зоолог запропонував відокремити вовків Корейського півострова від C. chanco в окремий вид — C. coreanus, посилаючись на їх відносно вужчу морду. Це розмежування поставив під сумнів Реджинальд Інес Покок, який вважав його локальною формою C. chanco. У третьому виданні «Mammal Species of the World», опублікованому 2005 року, мамалознавец В. Крістофер Возенкрафт перелічив під назвою вовка C. lupus таксономічні синоніми підвиду C. l. chanco. Він також відніс C. coreanus (Abe, 1923) до числа його синонімів.
Таксономічна плутанина триває щодо монгольського вовка. У 1941 році Поко́к позначив тибетського вовка як C. l. laniger і відніс його до синонімів C. l. chanco. Однак Возенкрафт включив C. l. laniger як синонім C. l. filchneri (Matschie, 1907). Деякі дослідники продовжують послуговуватися класифікацією Поко́ка та називають тибетського вовка C. l. chanco, що спричиняє подальшу плутанину. Національний центр біотехнологічної інформації (NCBI)/GenBank подає C. l. chanco як монгольського вовка, а C. l. laniger як тибетського вовка, і низка академічних праць також трактує C. l. chanco як монгольського вовка.
Ще більша плутанина виникла після того, як у 2019 році на семінарі, організованому IUCN/SSC Canid Specialist Group, було зазначено, що ареал гімалайського вовка охоплює Гімалайський хребет і Тибетське плато. Група рекомендує називати цю лінію «гімалайським вовком» і класифікувати її як C. l. chanco до отримання генетичного аналізу голотипів. На сьогодні гімалайський вовк не має належного морфологічного опису.
Фізичний опис
Грей описав типовий зразок із «Китайської Татарії» так:
Шерсть жовтувато-руда; на спині довша, жорстка, зі змішаними чорними та сірими волосинами; горло, груди, живіт та внутрішні частини ніг — чисто білі; голова світло-сіро-коричнева; чоло «припорошене» короткими чорними та сірими волосинами. Місцезнаходження. Китайська Татарія. Називається «чанко». Череп дуже подібний до європейського вовка (C. lupus), має такі ж зуби. Тварина дуже схожа на звичайного вовка, але має дещо коротші ноги; вуха, боки тіла та зовнішні частини кінцівок вкриті короткою, блідою жовтувато-рудою шерстю. Довжина голови й тіла — ; хвоста — .
Російський зоолог Володимир Георгійович Гептнер описав монгольських вовків із регіону Уссурі в Росії так:
Розміри невеликі — як у C. l. desertorum, або дещо більші, але помітно менші за сибірських лісових вовків. Забарвлення брудно-сіре, з легким домішком охристого кольору й без світло-жовтих або каштанових тонів. Шерсть груба і жорстка. Загальна довжина тіла самців — – ; довжина хвоста — – ; довжина задньої лапи — – ; висота вуха — – ; висота в плечах — – ; маса — – . Загальна довжина тіла самиць — – ; довжина хвоста — – ; довжина задньої лапи — – ; висота вуха — – ; висота в плечах — – ; маса — – .
Раціон У гірській тайзі та гірсько-лісовостепових регіонах північної Монголії раціон вовків переважно складається з диких копитних. Аналіз вовчих екскрементів, зібраних на хребті Хентей, показав, що дикі копитні становили 89% спожитої біомаси, причому найважливішою здобиччю була сибірська косуля (Capreolus pygargus). Примітно, що в раціоні вовків у цьому майже природному екосередовищі не виявлено свійських копитних, що свідчить: різноманітна фауна диких тварин є важливою для зменшення нападів на худобу.
Ареал
Ареал C. l. chanco охоплює Монголію, північний і центральний Китай, Північну Корею та уссурійський регіон Росії, куди вони нещодавно поширилися з північного Китаю через людську діяльність та зникненню їх основного конкурента — сибірського тигра.
Їхній ареал на сході обмежений Алтаєм і горами Тянь-Шань — у межах поширення C. l. lupus, на півдні — Тибетським плато разом із гімалайським вовком, а в південному Китаї — ще неописаним підвидом вовка.
Автори таксономічних синонімів описували свої зразки з таких місцевостей: chanco Gray (1863) — «Китайська Татарія»; coreanus Абе (1923) — Корея; karanorensis Матші (1907) — Кара-Нор у Гобі; niger Слейтер (1874) — Ганле в індійській союзній території Ладакх; tschillensis Матші (1907) — узбережжя області Чжилі (тепер переважно територія провінції Хебей).
Зоопарк міста Дарджилінг — єдине місце, де вдалося отримати потомство тибетського вовка в неволі.
Галерея
Примітки