Оле́г (, Ольгь; Давньо-сканд.: Helgi; близько 850Войтович Л. Олег Віщий: історіографічні легенди та реалії… — С. 111. — 912За «Повістю временних літ», або 922За Новгородським першим літописом.Котляр М. Ф. Олег // , Стара ЛадогаВойтович Л. Олег Віщий: історіографічні легенди та реалії… — С. 112. чи 943Мицько І. Чоловіки княгині Ольги Олегівни // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Християнство в історії і культурі Володимира-Волинського та Волині. Науковий збірник. — Луцьк, 2013. — Вип. 47 : Матеріали XLVII Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. — С. 228.) — напівлегендарний київський князь, імовірно, варязького походження.Мицько І. Данське походження князя Олега . — 2010. Регент київського князя Ігоря. За «Повістю временних літ» захопив Київ у 882 році, убивши його правителів Аскольда і Діра, та оголосив, що Київ стане «матір'ю городам руським». Правив від імені малолітнього князя Ігоря, але фактично був повноправним володарем.
У 907 році, за «Повістю временних літ», організував великий похід на Константинополь, а згодом домігся підписання русько-візантійської угоди 911 року.
За переказом отруєний змієм, який виліз із черепа його мертвого коня. Прозваний у літописі Віщим, тобто чаклуном, волхвомКотляр 2010:562.. За висновками Михайла Брайчевського, в іноземних джерелах невідомийБрайчевський М. Суспільно-політичні рухи у в Київській Русі. Вибране. — К. : Вид. О. Теліги, 2009. — Т. 1. — С. 111. — ISBN 978-966-7601-68-3..
Походження «Повість временних літ» та Новгородський перший літопис вказують, що Олег був родичем (одноплемінником) також легендарного персонажа Рюрика.
Омелян Пріцак вважав, що якщо Олег і данець Лота Кнут (за данською генеалогічною традицією (Reges Danorum) син Горіка II, батько Свена ЛанґвотаПріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ) / Відп. ред. О. Мишанич; Ред. кол.: О. Пріцак (голова), О. Мишанич (заступник), Я. Ісаєвич, І. Шевченко. Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України. – Т. І. – K.: АТ "Обереги”, 1997. — С. 193. — (Київська бібліотека давнього українського письменства. Студії. – Т. 2)., за іншими — син Еріка (Горіка) Унґі,Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ)… — С. 182., прабатько данських королів X ст. Ґорма, Гаральда, Свейна, Кнута Великого) були однією і тією самою особою, то 907 р. Олегові йому мало виповнитися не більше 37 роківПріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ)… — С. 182—183..
На думку Ігоря Мицька Олег був представником данської династії, яку шведи вигнали з батьківщини.
За гіпотезою Ігоря Мицька Олег може бути тотожним з героєм скандинавського епосу — Ож'є Данцем. Леонтій Войтович вважає малоймовірною правильність цієї гіпотези І. Мицька, тому немає жодних підстав для перегляду хронології правління князя Олега.Войтович Л. Олег Віщий: історіографічні легенди та реалії… — С. 97.
Олег/Гельґі був онуком данського правителя Гельґи, який наприкінці ІХ ст. емігрував на Полаб'я. Одружившись із дочкою київського ?східнослов'янського? правителя Будимира, Олег отримав у володіння землі сучасного українського Прикарпаття зі столицею в Пліснеську (на думку Ігоря Мицька, до початку Х ст. входило до складу Великоморавської державиМицько І. Чоловіки княгині Ольги Олегівни]… — С. 228., що підтверджує, зокрема, привілей празького єпископа Яромира 1085 року; нині с. Підгірці на Бродівщині). Тут у нього народилася дочка Ольга/Гельґа, майбутня правителька Русі і свята. Загинув Олег у прикаспійському м. Берді 943 р. У давньому європейському епосі широко відомий як Ож'є Данець та Гольґер ДанскеМицько І. Пліснеськ — бáтьківшина княгині Ольги // Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. — Львів, 2006. — С. 61—81??; Його ж. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання» Пліснеськ-Львів. 14-15 червня 2007 року. — Львів, 2007. — С. 18-19, 24-25; Його ж. До історії поширення у Європі переказів про княгиню Ольгу // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. — Львів-Броди, 2011. — С. 7; Його ж. Датское происхождение князя Олега // .
Деякі дослідники пов'язують Олега з напівміфічним героєм скандинавської саги про Одде Орвара (Стрілу).
За припущенням Леонтія Войтовича, який за основу взяв літописну розповідь у поєднанні з текстом русько-візантійської угоди 911 року, Олег походив з родини давніх конунгів Ладоги, які були шведського (готландського) походження, і народився близько 850 року.
Російський історик XVIII століття Василь Татищев з посиланням на так званий Йоакимівський літопис вважав його швагром — братом дружини Рюрика, яку називав Єфанда.
Борис Рибаков прийшов до висновку, що відомості про Олега в «Повісті временних літ» є сумнівними, та, можливо, були внесені до неї за наказом князя Мстислава-Гаральда Володимировича, який почав висувати Новгород на провідну роль поряд з Києвом у становленні Руської держави.
Походження імені
Норманська версія Олег — слов'янська форма скандинавського імені Гельґі (, Helgi). Висувається думка, що Олег був одним із ватажків варягів-вікінгів, який вступив у союз із Рюриком, скріпивши його шлюбом Рюрика зі своєю сестрою Алфвінд (Єфандою). При цьому батьком Олега і його сестри Алфвінд називається . Точно відомо, що одного з синів Кетіля Лосося звали Гельґі.
Слов'янська версія Відомі слов'янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «вольготний». У слов'янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 році), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та інГедеонов С. А. Варяги и Русь. М., 2005, с. 182—185. У руських билинах згадується ім'я Вольга чи Волх. Нараський напис (бл. 904 р.), виявленій поблизу Салонік і нині зберіганій в Археологічному музеї Стамбула, де згадується Θεόδωρος Ὀλγοῦ Τρακαυνοῦ (Феодор Олгу Тракійський) у комітаті Дністра за правління Симеона. Деякі дослідники пов’язують «Олгу» з болгарським словом, що могло означати «великий» або бути титулом, а також із тюркським ulug («великий»), поширеним у степовому середовищі того часу. Не відомо про жодний випадок, коли хтось із численних руських Олегів звався б у будь-якому джерелі «Гельґі», чи, навпаки, якийсь відомий у джерелах Гельґі був відомий у руських літописах як «Олег».
Арабська версія В Аль-Масуді є Дір і Ольванг, вони сучасники і обидва правлять країнами слов'ян: «Далі за ним (Діром), слідує цар ал-Олванг, у якого багато володінь, великі будови, велике військо і рясне військове спорядження. Він воює з румом, франками, лангобардами та іншими народами. … За цим царем знаходиться з країн слов'ян цар турків»Цит. за: Новосельцев А. М. Образование древнерусского государства и первые его правители // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998.- М., 2000.- С. 472. Під турками (пор. з даними Костянтина Багрянородного) слід розуміти угорців, локалізуючи царство Ольванга на південному заході від Києва, найімовірніше на Прикарпатті.
Балтська версія У Литві є річка Ольга / Alga і деякі імена: Ольгерд / Algirdas; Ольгімунт / Ольгімунд / Ольгімонт, які, в основі мають ту ж оригінальну форму цього імені — Ольгъ, що першим згадується в «Повісті минулих літ»: В лъто 6387. Умършю же Рюрикови, предастъ княжение свое Ольгови, отъ рода ему суща… В лъто 6390 Поиде Ольгъ, поемъ вои свои многы... Основою цих балтських імен є відомий власно литовсько-латиський корінь: «alga / algas» — винагорода / дар, не пов'язаний, втім, з германським коренем heilagr (святий).
Біографія
Прихід до влади
Точних відомостей про походження Олега немає. На думку Ігоря Мицька Олег був представником данської династії, яку шведи вигнали з батьківщини. За літописами Олег був родичем Рюрика, однак у яких саме родинних відносинах вони перебували — невідомо. За однією з версій Олег міг бути швагром останнього, за іншими — представником місцевих слов'янських князів, одним зі шведських конунгів, або й взагалі ніяк не пов'язаним із РюрикомВойтович 2006:202—204.. Згідно з ЕІУ був одним зі скандинавських найманців, які прибули разом з Рюриком зі Скандинавії.
Після смерті Рюрика в 879 році Олег став правити як опікун (регент) малолітнього сина Рюрика Ігоря. Проте з часом фактично узурпував владу.
Вся політика Олега була орієнтована на захист економічних інтересів. Торгівля стала основним джерелом збагачення князя. Лише повноцінний обмін північних товарів і реекспорт східних товарів могли забезпечити процвітання самої Ладоги і виживання жителів краю, оскільки місцеві продовольчі ресурси були невеликими, а для закупівлі їх, найперше хліба, потрібні були кошти. І тоді Олег взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху «з варягів у греки», що в IX ст. відтіснив давній Волго-Балтійський шлях. Але головні пункти цього шляху контролював Київ. Дуже правдоподібною виглядає здогадка Г. Маргера про союз Олега з уграми (мадярами), який забезпечив успіх його політикиВойтович 2006:204..
Захоплення Києва
За літописами 882 року Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. При взятті Києва він убив київських князів Аскольда та Діра. На думку Л. Войтовича причиною загибелі Аскольда та Діра були їхні спроби запровадити християнство. Противники християнства встановили зв'язки з Олегом, сподіваючись з його допомогою звалити християнську партію при дворі князів. Вони могли допомогти Олегові проникнути в Київ і вбити Аскольда та ДіраВойтович 2006:205.. Взявши Київ, Олег виголосив свою знамениту фразу: «Хай буде се мати городам руським», яка за думкою деяких істориків означала «що віднині столицею Русі буде Київ».
883 Олег змусив платити данину древлян, у 884—885 — сіверян, 885 вів війну з тиверцями. Можливо, що в цих війнах йому допомагали угорці. Імовірно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.
Об'єднавши землі вздовж шляху «з варягів у греки», Олег зіткнувся з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій («срібний шлях»).
Відносини з Візантією
Вершиною його політики вважають похід на Константинополь 907 року. Ця подія не згадана в жодному візантійському чи іншому історичному джерелі, окрім давньоруських літописів («Повість временних літ», Новгородський літопис).
Згідно з літописом 907 року, руська дружина на 2 000 лодіях, на чолі з князем Олегом вирушила в похід на Константинополь. Руси оточили місто і перетягнули волоком човни суходолом у затоку, оминувши натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русам, місто здалося, і Олег у знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами.
За Миколою Котлярем, Олег обложив місто і домігся від візантійського імператора Лева VI Мудрого контрибуції та вигідних умов миру, що підтверджувала попередня письмова угода 907 року.
Основну угоду про пільги для руських купців і дипломатів вдалося підписати з Візантією 911 року, коли пригрозили другим походом проти Царгороду (Константинополя). Ця угода цінна тим, що вперше встановлює правові відносини русинів з греками, визначає правила взаємовідносин в грецьких і руських містах, покарання за їхні порушення, викуп невільників, взаємодопомогу у війні тощо.