Рю́риковичі — князівський рід нащадків легендарного Рюрика в Київській Русі; узагальнююча назва для споріднених спільним походженням князівських та дворянських династій країн Східної та Центральної Європи.Плахонін А. Г. Рюриковичі // Енциклопедія історії України
Перша частина «Повісті временних літ», яка є джерелом історії Рюриковичів, є міфологізованою. Літописна легенда про запрошення у 862 році новгородцями на княжіння Рюрика та його братів — Синеуса і Трувора — була записана не раніше середини XI ст. на основі місцевої новгородської усної фольклорної традиції.
До цього часу родова пам'ять Рюриковичів не йшла далі Ігоря Старого — діда Володимира Великого, і лише в сер. XI ст. ім'я Рюрик увійшло в династичну антропонімію (на честь прародителя роду було названо Рюрика Ростиславича перемишльського). Постать Рюрика є легендарною і непідтвердженою — численні гіпотези про його походження чи то від Рорика Фрісландського (ототожнення з ним), чи то від місцевої балто-слов'янської династії, не мають під собою жодного підґрунтя.
Історія
Початок Родоначальником династії є міфологічний Рюрик (871—879), про якого історики висувають багато версій, аж до заперечення його існування. «Повість временних літ» називає Рюрика князем Новгородським (862–879), але нині вже точно відомо, що у IX ст. Новгорода ще не існувало. Для вирішення цього казусу український д.і.н. Леонтій Войтович пропонує версію, що Рюрик княжив у Славії зі столицею у Старій Ладозі.Леонтій Войтович, «Князівські династії Східної Європи», 2000 р. — С.219 Окремо точаться дискусії навколо етнічного походження Рюрика. Найбільш популярними є норманська теорія та заперечна їй теорія слов'янського походження.
Ігор (Старий) ( 944 або 945) — князь київський (912/922—945), який певний час вважався родоначальником князівської династії (на це вказує прізвисько «старий»), але за часів Ярослава Мудрого був названий сином Рюрика. Дружиною Ігоря була Ольга (910—969), що була регентом і київською княгинею за малолітства їх сина Святослава.
Святослав правив у Києві бл. 960—972 і мав трьох синів: Ярополка (?—980): князь київський (969—972), великий князь київський (972–980); Олега (?—977): князь древлянський (970—977); Володимира Великого (963—1015): князь новгородський (970–988), великий князь київський (980–1015).
Нащадки Володимира Святославича
Згідно з літописом, у Володимира Великого було 400 наложниць і безліч бастардів. Від нащадків Володимира та його синів Ярослава Мудрого та Ізяслава Володимировича походять усі гілки Рюриковичів які правили князівствами у Київській Русі. Старшим сином був Вишеслав (980–1010), князь новгородський (990–1010), який помер раніше батька. У Володимира від Рогнеди народився син Ізяслав (981–1001): князь полоцький (990–1001). Його нащадки правили в Полоцькому князівстві і відомі як Ізяславичі Полоцькі.
Святополк Окаянний (981–1019) у хрещенні — Петро. За деякими даними був сином не Володимира, а його брата Ярополка Святославича від «гречанки»; князь турівський (990–1015), великий князь київський (1015, 1018–1019). Святослав (982–1015), князь древлянський (990–1015), убитий Святополком у Карпатах. Ярослав Мудрий (983–1054) у хрещенні — Георгій: князь ростовський (990–1010), новгородський (1010–1034), великий князь київський (27.11. 1015–22.8. 1018, 23.4. 1019–19.2. 1054); саме Ярославові нащадки дали початок більшості княжих династій Київської Русі. Мстислав (983–1036) у хрещенні — Костянтин, князь тмутороканський (990–1023), чернігівський (1024–1036). Всеволод (984–1013): князь володимирський (990–1013). Станіслав (985–1015), князь смоленський (990–1015). Судислав (986–1063): князь псковський (1014–1036); просидів близько 20 років у «порубі».
Борис (986–1015) у хрещенні — Роман: князь ростовський (1010–1015). Гліб (987–1015) у хрещенні — Давид: князь муромський (1013–1015). Борис і Гліб — канонізовані православною церквою як священномученики, вбиті Святополком після приходу до влади. У існуванні Володимирового сина Позвізда (988–1015) існують сумніви дослідників.
Доньки Володимира: Предслава (983—1042): наложниця Болеслава Хороброго, польського короля. Прямислава (986—?): дружина герцога Ласло Capa, двоюрідного брата угорського короля Стефана І. Невідома по імені дочка (988—?) була дружиною маркграфа Бернгарда II, володаря Північної марки. Добронега (1012–1087) у хрещенні — Марія: дружина Казиміра Відновника, польського князя.
Ізяславичі Полоцькі. Друцькі
Найраніше відділяється полоцька лінія нащадків Ізяслава Володимировича. До завоювання Полоцька князем Володимиром Святославовичем, Полоцьким князівством правив варязький рід, останнім представником якого був князь Рогволод, внаслідок цього полоцькі князі іноді називалися Рогволдовими онуками.
Першим Рюриковичем у Полоцьку став Ізяслав Володимирович — син Володимира Святославовича і Рогніди, дочки князя Рогволода. Якщо вірити легенді про Рогнедь, Ізяслав став київським намісником в Полоцьку після невдалого замаху Рогніди на Володимира, при цьому малолітній Ізяслав заступився за матір з мечем в руках. По смерті Ізяслава його батько не надіслав до Полоцька одного з молодших синів (як це робилося в інших князівствах Русі), і в Полоцьку став правити син Ізяслава Брячислав Ізяславич, який прагнув до здійснення незалежної від Києва політики, при цьому полоцькі князі ніколи не намагалися претендувати і на київський великокнязівський стіл.
Примітно, що єдиним полоцьким князем, котрий посів престол у Києві, був Всеслав Брячиславич, який став Великим князем Київським не по своїй волі, а в результаті київського повстання 1068 року. Всеслав помер у 1101 році, і після нього залишилися 6 синів — Давид, Гліб Мінський, Рогволод (за іншою версією, його ім'я — Борис), Роман, Святослав і Ростислав. Починаючи з них, подальша історія династії стає досить суперечливою і заплутаною (наприклад, неясно, в якому порядку були народжені Всеславичі). Останнім Рюриковичем на Полоцькому престолі був, мабуть, Брячислав Василькович, який помер в 1240-х роках, після чого в Полоцьку з'являються князі з Литви. У Вітебську нащадки Ізяслава Володимировича правили до 1320 року, коли помер бездітним князь Ярослав Василькович і Вітебське князівство перейшло до тестя Ярослава Васильковича — Ольгерда. Обидва цих останніх князя походять від Святослава Всеславича. До нащадків полоцьких князів імовірно відносять кілька литовсько-руських княжих родів неясного походження (Друцькі, Лукомські, Мошковські, Буйницькі, Сенські та ін.). Є відомості, що перші князі цієї лінії (Брячислав Ізяславич і Всеслав Брячиславич) претендували на великокняжий престол з огляду на те, що їх Ізяслав був старше Ярослава Мудрого (нащадки якого були великими князями), проте отримали відсіч і припинили боротьбу.
Розділ на гілки. Ярославичі
Відокремлення земель Київської Держави й усамостійнення князівств після смерті Ярослава Мудрого, призвели до утворення окремих відгалужень родини Рюриковичів, які в історично-генеалогічній науці носять назву або від князівств, що ними відповідні Рюриковичі володіли, або від своїх засновників.
До Рюриковичів Південної Русі, сучасної України, належали: турово-пінська лінія (нащадки Ізяслава Ярославича). галицька лінія Ростиславичів, чернігово-сіверська лінія Святославичів та їхнє відгалуження- Ольговичі — потомки Олега Святославича Чернігівського, які часто правили у Києві, а також недовго у Галицьому князівстві. Давидовичі — нащадки Давида Святославича, ця лінія вигасла у другому поколінні. Мономаховичі — прийнята в історіографії назва для усіх потомків Володимира Мономаха. Мстиславичі — сини і нащадки Мстислава Великого. Ізяславичі Волинські — княжий рід який походив від сина Ізяслава Мстиславича, та правив на Волині, в Галичі та спорадично в Києві. Романовичі — потомки Романа Мстиславича Великого правили у Галицько-Волинському князівстві, Королівстві Руському, та недовго у Києві.
До Рюриковичів Центральної Русі, сучасної Білорусі, належали: полоцька лінія (нащадки Ізяслава Володимировича та його внука Всеслава І), яка відокремилася ще в ⅩⅠ столітті, смоленська лінія (нащадки Ростислава І Мстиславича, онука Мономаха). У Північно-східній Русі існувало низка князівств, де правили різні відгалуження Рюриковичів, здебільшого Мономаховичі: Юрійовичі (Володимиро-Суздальська земля) та Ростиславичі Смоленські (Ярославське князівство, з 1260-х рр.); Ярославичі (потомки молодшого сина Святослава Ярославича, Ярослава, Муромо-Рязанська земля) та у Верхівських князівствах правили чисельні відгалуження Ольговичів, які виводили свій рід від Михайла Святого, однак справжнє їхнє походження важко з'ясувати. Найпомітнішими з них були князі Одоєвські, Воротинські, Белевські, Мезецькі та Мосальські.
Нащадками цих ліній, в основному чернігівсько-сіверської й смоленської, були численні княжі роди Рюриковичів, які зберігали свої спадкові уділи протягом кількох століть, аж доки Литва або Московське князівство не перетворили їх на своїх службових князів, причому, низка родів, які походили від Рюриковичів, втратили свій княжий титул.
З молодших синів Ярослава В'ячеслав Ярославич княжив у Смоленську до своєї смерті в 1057 році, а Ігор Ярославич — на Волині, але після смерті В'ячеслава був переведений братами в Смоленськ. Сини їх, Борис В'ячеславич і Давид Ігоревич, виявилися ізгоями. Борис Вячеславич помер бездітним в 1078 році в битві на Нежатиній Ниві, Давид Ігоревич в 1086 році отримав Волинь, але потім втратив більшу частину її через засліплення Василька Ростиславича теребовльского. У літописі відзначений його син Ігор Давидович, який володів, мабуть, якимось уділом на Волині, і племінник Мстислав (батько його невідомий), який не мав уділу, але згаданий раз як учасник усобиці. Спорідненість з Давидом Городенського князя Всеволодка і його потомства — Городенської династії Всеволодковичів досить ймовірна.
Ростиславичі Галицькі
Старший син Ярослава Мудрого Володимир помер у 1052 році, раніше батька, і його син Ростислав Володимирович виявився ізгоєм. Після смерті Ярослава Ростиславу вдалося відвоювати Тмуторокань у дядька Святослава, двічі виганяючи звідти його сина і наступника Гліба.
Сини Ростислава Рюрик, Володар і Василько боролися проти Ярополка Ізяславича Волинського і Туровського, що призвело до його вбивства в 1086 році і закріпленню Ростиславичів і їх нащадків в Перемишлі і Теребовлі. Рюрик помер бездітним. За примхою долі бездітними померло і більшість його племінників, що призвело до зосередження володінь Ростиславичів в руках одного з них — Володимирка. Сталося це в такий спосіб. Володар залишив двох синів — Ростислава Перемишльського і Володимирка, який спочатку князював у Звенигороді, але після швидкої смерті Ростислава став князем Перемишльським. Тим часом з синів Василька, Ростислав Василькович княжив у Теребовлі, Ігор Василькович — в Галичі. Після смерті Ростислава Теребовль приєднав Ігор Галицький, який, в свою чергу, помер бездітним в 1140 році, і його двоюрідний брат Володимирко Перемишльський приєднав Галич і переніс в нього княжий стіл. Так утворилося сильне Галицьке князівство, ще більш посилилось при сині Володимирка Ярославу Осмомислу. У 1199 році зі смертю Володимира Ярославича, сина Осмомисла, династія галицьких Ростиславичів згасла, а на Галицький престол вступив волинський князь Роман Великий, нащадок Володимира Мономаха.
Ізяславичі Турівські