Аско́льд (; 882) — напівлегендарний київський князь (860—882). Можливо, засновник Київського князівства в Наддніпрянщині. Роки правління: 830-ті — 882. Згадується в «Повісті минулих літ». За однією із версій правив разом із Діром. Йому приписують похід на Царгород (860). Припускають, що він мав варязьке походження За візантійськими джерелами, прийняв хрещення близько 867 року, можливо, з певною кількістю дружинників; за переказами прийняв ім'я МиколайШумило С. Князь Оскольд і християнізація Руси. — К. : Дух і Літера, 2010. . Згідно з Никонівським літописом воював із волзькими болгарами та печенігамиКотляр М. Ф. Аскольд // Енциклопедія історії України. 2003. Т. 1. С. 146.. За літописними свідченнями убитий Олегом та його дружинниками-язичниками за Києвом, у районі Угорського урочища (сучасний Печерськ, Аскольдова могила). У Православній церкві України прославлений як мученикВідбулася канонізація святого князя-мученика Оскольда // Слово Просвіти. — 2013. — № 15—16 (265—266, 5 липня), за матеріалами: «Церковної православної газети».. З князем пов'язують так званий «літопис Аскольда».
На думку українського історика Михайла Брайчевського Аскольд є хрестителем Русі.
Також — Осколд, Оскольд, Осколод.
Версії походження імені
Скандинавська версія вважається найбільш ймовірною. Слід зазначити, що ім'я «Hǫskuldr» (Аскольд) не є поширеним у скандинавських рунічних написах — воно згадується лише один раз і тому лінгвісти не впевнені у правильності його прочитання. Гіпотеза інтерпретує ім'я у трьох формах: Hǫskuldr, Haskuldr або Höskuldr. Проте написання Аскольд може бути лише зміною на скандинавський манір (аналогічно до Вітаутас — Вітольд); Кельтська версія опирається на те, що суфікс -алд- зустрічається у кельтських іменах і означає «високий»; Угорська версія існує, але вважається недостатньо обґрунтованою; Слов'янська версія вбачає в імені корені оскал, сокіл, кіл та коло. Також можливо, що частина -ольд є скороченням від -волод/-влад. Подібна гіпотеза не суперечить даним сучасної історичної граматики. Генріх Магнер захищав теорію слов'янського походження імені, виводячи його від слова «сколдырить» — накопичувати; Іранська версія звертає увагу, що ім'я співзвучне назві причорноморського племені «царських» скіфів — сколотів, які, однак, зникли ще в III ст. до н. е., а також назвам річок Оскіл та Ворскла (літописний Вороскол). «Асколт» може бути запозиченням від іраномовних кочовиків та означати «Прикордонний господар».
Біографія
Походження Оскільки хронологія легендарної частини «Повісті минулих літ» є сумнівною, час життя Аскольда не може бути доведений. Однак, принаймні з кінця X століття ім'я Аскольда міцно закріпилося в київській топографії.
Серед істориків немає одностайності у питанні походження Аскольда.
Польський хроніст XV ст., Ян Длугош, та ряд істориків, які спираються на його інформацію, вважали, що Аскольд походив з князівської династії, започаткованої князем Києм. Ці твердження лягли в основу критиків норманської теорії походження Русі. Так, Михайло Грушевський також вважав, що Аскольд міг бути нащадком династії князя Кия, наступником БравлинаГрушевський М. Історія України-Руси . — Т. I. — Розд. VII..
Шведський історик XVIII ст. Улоф фон Далін ототожнював Аскольда з Аслейком (), сином шведського конунга Бйорна Залізнобокого, онуком легендарного вікінга Рагнара ЛодброкаVon der Chronistik zur modernen Geschichtswissenschaft: Die Warägerfrage in der russischen, deutschen und schwedischen Historiographie (Veroffentlichungen Des Osteuropa-instituts Munchen, Band 5) Taschenbuch — 1. Januar 2000. p. 398..
Синхронізація певних подій, описаних у руських літописах, з церковними та світськими візантійськими хроніками дають підстави для припущень історика Михайла Брайчевського, що багато з них відбувалися до 882 року, й згодом були приписані за часів Рюриковичів князю Олегу Віщому (як приклад — візантійські хронографи нічого не писали про походи Олега на Константинополь).
У Повісті временних літ оповідаєтся що Аскольд з Діром до княжіння в Києві були боярами Рюрика.І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони, [тамтешні жителі], сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.
Куявія До часів Аскольда належать повідомлення арабських письменників про три центри РусіМ. Брайчевський. Суспільно-політичні рухи у в Київській Русі. Вибране. Т1. Київ. Вид. О. Теліги. 2009. ст. 69-73. ISBN 978-966-7601-68-3. Це — автори так званої групи ал-Бахді (ал-Істахрі, Ібн-хаукаль, пізніший твір Ідрісі). За свідченнями цих джерел, на початку-середині IX століття у Східній Європі існували три об'єднання східнослов'янських племен, що у нашій транскрипції іменуються Куявія, Славія та Арсанія (Артанія). Куявія — держава полян з центром у Києві, ймовірно володіння Аскольда. Її територіальне ядро — Середня Наддніпрянщина, об'єднання полян, деревлян, дреговичів, сіверян. Славія — гіпотетичне об'єднання північних слов'янських і деяких неслов'янських племен — ільменські словени, чудь, весь, меря, з центром у Ладозі. Артанія — імовірно землі теперішнього південного сходу України, Надазовщина, східний Крим, частина північного Кавказу (Тмутороканське князівство). Між Славією та Куявією лежали землі кривичів, що до 872 року зберігали свою незалежність. Землі в'ятичів, радимичів та більшої частини сіверян були захоплені хозарами у VIII ст. З Хозарією, що була заслоном проти кочових племен, Аскольд підтримував дружні стосунки. Лояльними були відносини Русі з мадярами, які утворили політичне об'єднання в басейні Дону — Леведію. Ватажок мадярів Алмош був спільником і можливо особистим другом Аскольда. Головні інтереси Аскольдової Русі були на півдні та південному сході, особливо у Візантії. Походи проти Візантії, та договори укладені з імперською адміністрацією знайшли відображення у численних джерелах. Головний політичний зміст походів склало дипломатичне визнання держави Русі, як контрагента імперії.
Похід на Царгород
У 860 році Аскольд очолив перший задокументований похід Русі на Константинополь, столицю Візантії.
На світанку 18 червня 360 руських ладей з 8 тисячами вояків на борту несподівано з'явилися у Босфорській протоці й взяли Константинополь в облогу. Незабаром наспіла й піша рать. Патріарх Фотій I емоційно передав почуття й страх обложених при появі небаченого раніше грізного ворога: «Народ (руси) від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море».
Про це в Повісті минулих літ пишеться так:Рушив Аскольд і Дір на Греків, і прийшов [туди] в чотирнадцятий рік [після першого походу Русі на] Михайла-цесаря 1. А цесар [Михайло тоді] був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх 2 [Орифа] послав йому вість, що русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили. Цесар же ледве в город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві святої Богородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили. А тоді, божественну ризу святої богородиці зі співами винісши, у море 3 вмочили [її] полу 4. Була тиша, і море заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром, і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної русі розметало, і до берега пригнало, і побило їх [так], що мало їх вибавилося з такої біди і до себе повернулося.Облога Константинополя тривала цілий тиждень, і за словами Фотія «місто ледве не було підняте на спис», як у давнину називали здобуття фортець приступом. Імператор Михаїл III в цей час воював з арабами в Малій Азії і змушений був терміново вирушити додому. Війна завершилася мирною угодою. Штурм русами Царгорода мав величезний резонанс у тогочасному світі і, рятуючи своє становище та престиж імперії, імператор поспішив назад. Венеціанський хроніст Лев Диякон стверджував, що ті, хто облягав візантійську столицю, повернулися додому «з тріумфом».
За деякими здогадками, частиною угоди з Візантією стало хрещення Аскольда і принаймні частини його воїнів. За реконструкцією Михайла Брайчевського, сам князь отримав при хрещенні ім'я Миколи, одразу ж після походу русів патріарх Фотій створив нову митрополію і до Києва спрямував єпископа Михаїла, першого очільника Руської церкви. Саме тому за точку відліку вітчизняної історії Повість временних літ взяла 860 рік, не позначений більше жодними видатними подіями: «Коли почав царювати Михаїл III, стала так прозиватися Руська земля. Дізнались ми про це тому, що за цього царя приходила Русь війною на Царгород, як пишеться про це в літописанні грецькому (візантійському). Ось чому з цієї пори почнемо (розповідь) і число (лік рокам) покладемо». Насправді Михаїл III зійшов на трон ще у 842 році. Плутанину у літописі Брайчевський пояснює подальшими фальсифікаціями. Він також вказує, що після чотирьох походів на Візантію, для підсилення свого політичного реноме, Аскольд прийняв титул кагана, що є рівним імператорському. І ще довго з того часу, титул використовували в означенні київських князів. Так він зустрічається у мусульманського географа Ібн Русте в письмовій формі між 903 і 913 роками. Цю традицію продовжував в XI столітті Іларіон, звертаючись до Великого князя Володимира Великого (978—1015) і великого князя Ярослава Мудрого (1019—1054) за титулом «каган».
Аскольд воював не лише з візантійцями. У літописі є відомості про його походи проти уличів і печенігів.
Ібн-ель-Хасан розповів, що після 862 року руси здійснили рейд до південних берегів Каспійського моря і взяв в облогу місто Абесгун. Лише в останній, сьомій, битві, війська володаря Табаристану абу-Зейда завдали русам поразки і змусили їх повернутися додому.
З Никонівського літопису відомо ще про два походи Аскольда на Візантію. Останній — 874 року — був невдалим. «… Море було спокійне, та тут раптом здійнялася буря з вітром, і великі хвилі розкидали кораблі язичників-русів, і прибило їх до берега і переламало так, що небагатьом із них пощастило уникнути цієї біди й повернутись додому…» Повернулися додому лише мала частина дружин, і в Києві «був плач великий».
Ще в Никонівському і також в Іоакимівському літописах містяться невідомі за іншими джерелами відомості про те що в 870-ті роки була втеча частини новгородської знаті від Рюрика до Аскольда під час боротьби за владу у Новгороді. І те що 872 року помер син Аскольда в боротьбі з болгарами.
Хрещення Окрім дипломатичного визнання держави Русі, наслідком походів на Візантію було запровадження у державі християнства. Цей факт засвідчили багато джерел. На перше місце слід поставити свідчення патріарха Фотія — безпосереднього учасника події, який повідомив, що Русь прийняла християнство. У своїй енцикліці (окружному посланні) 866 чи 867 року, Фотій написав про навернення Русі: «І в них (тобто Русі) запалала така жага віри, що вони прийняли пастиря і виконують християнські обряди»Цитовано за: М. Брайчевський. Суспільно-політичні рухи у в Київській Русі. Вибране. Т1. Київ. Вид. О. Теліги. 2009. ст. 74. Інше візантійське джерело, так званий Продовжувач Порфирогенета, пише «Скоро після того (обологи Константинополя у 860 р.) прийшло від них посольство, яке просило зробити їх речниками божественного хрещення, що було і зроблено».