Та́сос (), застаріла назва Фазос — грецький острів в Егейському морі, відділений від материка протокою Тасос шириною близько 6 км; територія Греції. Населення острова, згідно з останнім переписом 2021 року, становило 13104 особиHellenic Statistical Authority (ELSTAT) — 2021 Census Results.
Етимологія Існує кілька міфологічних версій походження назви острова. Перша стверджує, що Тасос, син фінікійського царя Агенора, прибув на острів і оселився там, шукаючи свою сестру Європу, яку викрав Зевс у вигляді бика. Назви, — надані паросіцями, Айтра («чисте небо») та Хриса («золота», на честь золотих копалень острова)William Smith: Dictionary of Greek and Roman Geography, London 1854.
Природа Тасос часто називають «зеленим діамантом Егейського моря» завдяки його розкішній, смарагдовій рослинності, яка покриває острів від високих гірських піків до самого узбережжя. Острів має округлу форму з поперечником 25 км та площею 380 км². Геоморфологічно Тасос є продовженням материкового гірського масиву Родопи і складений переважно з давніх метаморфічних порід — гнейсів, сланців та знаменитого білосніжного тасоського мармуру, який видобувається тут з античних часів. Найвища точка острова, гора Іпсаріо (1204 м)Велика радянська енциклопедія, стрімко піднімається в центрі острова, створюючи величний рельєф із густими лісовими масивами.
На відміну від багатьох інших грецьких островів, Тасос має багаті запаси підземних і наземних прісних вод. Тут є численні природні джерела, струмки та навіть невелике озеро в районі Маріес. Завдяки такій кількості вологи понад 80 % території острова покрито лісами. Нижній пояс представлений густими насадженнями сосни калабрійської (Pinus brutia), яка підходить до самої води, створюючи неповторне поєднання аромату хвої та морського бризу. Вище в горах сосна калабрійська поступається місцем сосні чорній (Pinus nigra) та лісам із каштана їстівного, дуба та тиса.
Особливою природною атракцією острова є Гіола — природний морський басейн, висічений хвилями в прибережних мармурових скелях поблизу селища Астріс. Ця природна лагуна глибиною близько 3 м постійно наповнюється свіжою морською водою під час прибоїв, а сонце прогріває її значно сильніше, ніж відкрите море.
Фауна Тасоса багата на безхребетних та комах. Острів славиться своїм бджільництвом завдяки сосновому падевому меду. У лісах мешкають дикі кабани, лисиці, куниці та велика кількість плазунів (зокрема черепаха балканська). На крутих схилах гори Іпсаріо гніздяться хижі птахи: беркути (Aquila chrysaetos) та сапсани. Прибережна зона Тасоса характеризується багатими підводними екосистемами, де поширені великі колонії губок та різноманітні види середземноморських риб. Острів також є важливою частиною європейських програм захисту лісових екосистем.
Природні ресурси: родовища залізних і поліметалічних руд; поблизу Тасоса на шельфі — родовище природного газу; каменоломні мармуру.
Історія Палеоліт і неоліт У період верхнього палеоліту острів Тасос був частиною материка, так званим Північно-Егейським шельфом, через низький рівень моря під час останнього льодовикового періоду. Було заселено з палеолітуPapadopoulos S., "Recent Field Investigations in Paleolithic, Neolithic and Bronze Age Thasos", International Symposium in Memoriam Mieczislaw Domaradzki, Kazanlak, Archaeological Institute of Sofia, Kazanluk. Перші ознаки життя людини та тварин були знайдені на південному сході Тасоса, в долині, що простягається вглиб материка, приблизно за 15 км від Скала Марієс. У 1956 році в районі родовищ залізної руди Мавролакка були виявлені кар'єри червоної охри Цінес. У кар'єрі Т1 знахідки кісток, зокрема, вказують на датування другою половиною періоду верхнього палеоліту. Велика кількість рогових знарядь свідчить про присутність тура та свідчить про те, що Тасос все ще був пов'язаний з материком. Зношені роги виду антилоп Saiga tatarica, знайдені там, датуються часом до 10 тисячоліття до нашої ери. Сайгаки мігрували до євразійських степів на початку теплого періоду близько 13 000 років тому.
Згідно з дослідженнями 1996 року, найдавнішим поселенням на Тасосі є те, що було відкрито в 1986 році та розкопано між 1993 і 1994 роками на західній околиці сучасного міста Ліменарія. Заселення почалося в 6 тисячолітті до нашої ери. Залишки свідчать про те, що це місце було заселене в період пізнього неоліту. Розкопані залишки включали ями для стовпів, залишки стін, терасовану бруківку, вогнища та заглиблені круглі земляні силоси або ями для зберігання, що містили фрагменти посудин, різні інструменти та місце поховання.
Бронзова доба На противагу цьому, залишки ранньої бронзової доби на острові узгоджують його з егейською культурою Кіклад та Спорад, що на півдні; наприклад, у Скала Сотірос невелике поселення було оточене міцною оборонною стіноюΚουκούλη Χ.- Χρυσανθάκη, "Ανασκαφή Σκάλας Σωτήρος Θάσου", Το Αρχαιολογικό Έργο στη Μακεδονία και Θράκη, 1, ((1987), 1988, 391–406, 2 (1988), 1991, 421–431, 3 (1989), 1992, 507–520, 4 (1990), 1993, 531–545). Ще більш рання діяльність демонструється наявністю великих фрагментів «мегалітичних» антропоморфних стел, вбудованих у ці стіни, які поки що не мають аналогів в Егейському регіоні. У більш височенному місці на пагорбі, у 1995 та 1996 роках були розкопані шари поселень ранньої бронзової доби.
Рання залізна доба У XIII столітті до н. е. на Тасосі оселилися фінікійці, що почали тут розробку золотих копалень. Вони заснували храм бога Мелькарта, якого греки ідентифікували як «Тірійського Геракла», і чий культ об'єднався з культом Геракла під час еллінізації островаPausanias, 5.25.12. У V столітті до н.е. Геродот відвідав святилище Геракла на Тасосі, ймовірно, Гераклеон, який видно й сьогодні, і повідомив, що його збудували фінікійціHerodotus. Histories, 2.44.
Близько 1100 року до н. е., коли перші поховання відбулися на великому цвинтарі Кастрі у внутрішній частині островаChaidou Koukouli-Chrysanthaki: Πρωτοιστορική Θάσος. Τα νεκροταφεία του οικισμού Κάστρι, Μερος Α και Β, Υπουργείο Πολιτισμού, Δυμοσιέυματα του αρχαιολογικού Δελτίου Αρ. 45, ISBN 960-214-107-7Agelarakis A., "Reflections of the Human Condition in Prehistoric Thasos: Aspects of the Anthropological and Palaeopathological Record from the Settlement of Kastri". Actes du Colloque International Matières prèmieres et Technologie de la Préhistoire à nos jours, Limenaria, Thasos. The French Archaeological Institute in Greece, 1999. pp. 447–468. Тут гробниці, що було вкрито невеликими земляними насипами, були типовими до кінця залізної доби. У найдавніших гробницях була невелика кількість місцевої імітації мікенської кераміки, але більшість кераміки ручної роботи з різьбленим декором відображає зв'язки на схід, з Фракією та за її межами.
Поселення в Ліменасі, що датується завершальною фазою ранньої залізної доби та, ймовірно, розташоване на вершині укріпленого акрополя, простягалося до західних схилів пагорба акрополя. На вершині гори Еляс (395 м над рівнем моря), розташованої між горою Теологос та горою Астріс, було виявлено доісторичну круглу вежу та верхове укріплення. У тонкому, порушеному розкривному шарі було знайдено кераміку історичних періодів та вироби ручної роботи різних типів, що дозволяє датувати її до ранньої залізної доби. На пласкій верхівці Попінас-Мандра, на північ від Еляс, було розташовано могильник з кам'яними курганами. Ці кургани, ймовірно, містили могили з крематорієм. Дуже невелика кількість знайдених фрагментів кісток не дозволила зробити жодних висновків щодо їхнього датування.
Акрополь Палеокастро (132 м над рівнем моря) розташований приблизно за 4,5 км від Ліменарії, приблизно за 2,5 км від Скала Марієс та приблизно за 1 км на північ від дороги до Марієс. Укріплені споруди видно на вершині пагорба, переважно на північно-східній стороні, де було виявлено вежу та зовнішній вал. На південній стороні вершини видно характерну кераміку ранньої залізної доби з жолобчастим декором. Поселення Палеокастро розташоване недалеко від архаїчної рудної шахти Кумарії. Знахідка мідного шлаку в південній околиці акрополя разом із керамікою раннього залізного віку свідчить про зв'язок між поселенням та експлуатацією родовищ руди Кумарії, принаймні з ранньої залізної доби.
Архаїчна доба Ефорія Кавала виявила там сліди архаїчних будинків ще в 1969 році та виявила знахідки на схід від Артемісіона та в районі вівтаря. Докази архаїчної металургії також були підтверджені в районі Артемісіона.
Бл. 650 року до н.е. іонійські греки на чолі із Телесіклом задля оволодіння місцевими золотими та срібно-свинцевими копальнями надіслали сюди колонію з острова Парос. В якості виправдання захоплення паросці наводили міф про те, що Геракл колись подарував острів пароському царю Андрогену, який, у свою чергу, заповів його своїм синам Стенелу та Алкею. Колоністам вдалося заволодіти значною частиною фракійського берега, і острів незабаром досяг багатства й могутностіAJ Graham,"The Foundation of Thasos", The Annual of the British School at Athens, Vol. 73 (1978), pp. 61-98. Десь через покоління поет Архілох, нащадок цих колоністів, писав про те, як він кинув свій щит під час незначної війни проти корінного фракійського племені — саївZafeiropoulou F., A., Agelarakis, "Warriors of Paros". Archaeology 58.1(2005): 30–35. Влада Тасоса поширювалася на материк, де тасосці володіли золотими копальнями, навіть ціннішими за ті, що були на острові; їхні сукупні річні доходи становили від 200 до 300 аттичних талантів. Геродот каже, що найкращими копальнями на острові були ті, що відкрили фінікійці на східній стороні, навпроти Самофракії. Архілох описував Тасос як «хребет осла, увінчаний диким деревом». Тут видобували 160 кг золота на рік. Археологи виявили кілька місць видобутку, зокрема «Акропольську шахту» – золоту шахту, названу так тому, що, розташована під стародавнім містом, вона мала вхід, що відкривався на акрополь. На західному узбережжі видобували мідні та срібні родовища для виробництва монетA. Muller, « La mine de l’Acropole de Thasos », BCH, Suppl.5, 1979, p. 315-344Michèle Brunet, L'espace grec, 150 ans de fouilles de l'École française d'Athènes, Fayard, 1996, p. 56.
Столиця острова, Тасос, мала дві гавані. Окрім золотих копалень, вино, горіхи та мармур Тасоса були добре відомі в давнинуChisholm, Hugh, ed. (1911). "Thasos". Encyclopædia Britannica. Vol. 26 (11th ed.). Cambridge University Press, p. 727. Тасосське вино високо цінувалося та широко експортувалося (було виявлено численні майстерні з виробництва амфор) у класичний та ранньоелліністичний періоди. Тасос є одним з небагатьох грецьких міст, які зберегли документи про торгівлю вином у стародавньому егейському світі. Таоські ліси були цінним ресурсом для деревини, необхідної для суднобудування. Також варто відзначити кар'єри високоякісного білого мармуру, придатного як для скульптури, так і для будівництва, розташовані на північному сході поблизу головного міського центру (кар'єри Саліарі, Фанарі та Ваті). Тасосські монети мали зображення бога вина Діоніса та виноградних гронHugh Johnson, Vintage: The Story of Wine pg 39. Simon and Schuster 1989.
У класичний та елліністичний періоди місто контролювало та експлуатувало всю свою територію збалансовано, в рамках високоієрархічної системи поселень. У кожній долині чи прибережній рівнині розташовувалося село, з'єднане з основним поселенням та іншими селами дорогами, що обходили центральну перешкоду Гіпсаріона (1200 м), проходячи вздовж узбережжяBrunet 1996, p. 54. Щільна мережа ізольованих земельних ділянок, здебільшого розташованих у точці поєднання між теруарами різної якості, свідчить про щільність поселення та інтенсивність сільськогосподарського розвитку у всіх периферійних районах.
Античність