Півде́нний Буг, раніше Бог ( — Гіпаніс, — Ак-Су, ) — річка на південному заході України. Бере початок на Поділлі і впадає до Бузького лиману Чорного моря.
Третя за довжиною в межах України річка після Дніпра та Дністра і найдовша з тих, що течуть винятково теренами України — довжина її 806 кмКравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов: Эрудит, 1993. ISBN 5-7707-2044-1, водночас і басейн ріки також розташований повністю на території країни. Протікає західними, центральними і південними областями держави (Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Одеська та Миколаївська області) через фізико-географічні зони лісостепу і степу. Тут на поверхню виходить найдавніше в Україні геологічне утворення — Український кристалічний щит, завдяки якому Південний Буг відомий своїми порогами.
У XVIII—XX століттях на Південному Бузі жваво розвивалося судноплавство, але в 1990-ті роки воно занепало, й лише в 2010-ті регулярні вантажні й пасажирські перевезення річкою відновилися.
Назва
Упродовж століть, різні народи по-своєму називали річку. Давні греки — Гіпанісом або Іпанісом, османи-турки називали її Ак-су, що означає «біла вода»; за Матвієм Мєховським Малий Борисфен. Слов'яни нарекли річку Богом (в розумінні «багата» або «та, що тече по багатій, родючій землі»). 22 травня — День Південного Бугу.
Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси — «кривий», «покручений». Ще, у француза Ґійома Левассера де Боплана, який може вважатись засновником української картографії, вона значиться саме як Бог Руський. Сучасну назву річка отримала випадково. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, геолог — випускник Одеського університету В. Д. Ласкарєв зауважив на існуванні двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами — Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна — Богом. Проте В. Д. Ласкарєв можливо не помітив цього і, щоби можна було надалі розрізняти річки, позначив їх на карті як Західний Буг і Південний Буг. Денисик Г. І. Поверхневі води: річки та болота / Г. І. Денисик, О. М. Гусак // Середнє Побужжя: [монографія]; за ред. Г. І. Денисика. — Вінниця: Гіпаніс, 2002. — С. 67-81.
В каталонській, іспанській, португальській та французькій мовах має назву Меридіональний, в італійській — Східний або Меридіональний.
Геологічна будова Басейн Південного Бугу розташовано в межах трьох геоструктурних районів: верхня частина басейну розміщена на Волино-Подільській височині, середня його частина — в межах Придніпровської височини, нижня течія належить до Причорноморської низовини.
У верхній частині, тобто з місця її джерела, яке розташоване на бл. 320 м над р. м., річка тече багнистою долиною, що також відбивається на забарвленні води. Градієнт на цій ділянці становить лише 0,37 м/км, а швидкість течії — до 0,5 м/с. У середній частині вона прорізує кристалічний гірський масив, а нахил зростає (до 0,92 м/км), коли Буг пробивається крізь скелі.
У межах Волино-Подільської і Придніпровської височини рельєф басейну рівнинний; тут водозбір являє собою плато, дуже розчленоване глибоко врізаними річковими долинами і балками, сильно еродоване. У верхній частині водозбір розчленований мережею ярів та балок, глибина ерозії 50—100 м. У середній частині водозбору глибина ерозії сягає 100—200 м, а густота яруго-балкової мережі 0,50—1,0 км/км². Для нижньої частини водозбору притаманним є плоский рельєф з численними западинами-блюдцями. Рівнина середньорозчленована з глибиною ерозії 50—100 м, густота яруго-балкової мережі 0,50—0,75 км/км².
В основі плато залягають давні кристалічні породи (граніти, гнейси), в багатьох місцях виходять на денну поверхню, але часто перекриті плащем морських і континентальних третинних відкладів (піски, глини, мергелі). Верхню частину геологічного розрізу, становлять четвертинні відкладення. Розповсюджені вони усюди, і відсутні лише на невеликих ділянках, де оголюються корінні породи.
У берегових обривах оголюються шари ґрунтів і гірських порід, нерідко дуже стародавніх. На берегах часто знаходять численні свідоцтва стоянок давніх людей (див. Савранська стоянка, Сабатинівська культура, Сабатинівський човен, Гренівський заказник, Гард (урочище), Бугогардівська паланка, Брояка, Буго-дністровська культура).
Із сучасних геологічних процесів у межах басейну Південного Бугу найбільшого поширення набула ерозійна діяльність, заболочування, зсувні процеси, еолова діяльність (еолові леси), ерозія землі і локально-карстові явища.
У басейні на кристалічній основі, розташовані водоносні горизонти палеогена, неогена, сарматських, торонських відкладів й інших, перекритих горизонтами четвертинних відкладів. Водоносний горизонт останніх, широко використовується для сільськогосподарського, а також централізованого водопостачання населених пунктів.
Основним джерелом якісного водопостачання багатьох населених пунктів, є води кристалічних порід докембрію, розповсюджені в тріщинуватих зонах повсюдно в межах Українського кристалічного щита.
Мінералізація вод всіх водоносних горизонтів збільшується на південний схід басейну, досягаючи значень 1,5 г/дм³ і більше (Миколаївська область).
Ґрунти За властивостями ґрунтового покриву басейн Південного Бугу належить до лісостепу та степу.
Поверхневий покрив складається із лесів і лесоподібних суглинків, чим пояснюється перевага пилуватих легкосуглинистих і піщано-середньосуглинистих ґрунтів. Ґрунти переважно сірі опідзолені, у верхів'ї місцями чорноземні.
Ґрунти в верхній частині басейну представлені світло-сірими суглинками. Центральну частину басейну вкривають малогумусні чорноземи. На підвищених місцях рельєфу залягають опідзолені чорноземи.Сучасний ґрунтовий покрив верхньої та середньої частин басейну Південного Бугу утворився під впливом взаємодії ґрунтоутворювальних порід, рослинного покрову, рельєфу, клімату та господарської діяльності людини. Здебільшого, ґрунти виникли на карбонатних лесових відкладах. На рівнинних ділянках басейну під покривом степової рослинності утворились чорноземи глибокі, а на ділянках під лісовою рослинністю виникли лесові опідзолені ґрунти. На алювіальних відкладах в долинах річок утворилися лучні та торфово-болотні ґрунти.Світло-сірі, темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені поширені в верхній і середній частині басейну. Світло-сірі ґрунти найбільше опідзолені та найменш гумусовані серед лісостепових опідзолених ґрунтів. Гумусо-елювіальний горизонт чорноземів опідзолених неглибокий (до 35 см). На південь від лінії, що проходить через Балту — Первомайськ (на правобережжі Кодими) розташована зона різно-трав'яного степу. Ґрунтовий покрив тут представлений чорноземами, розташованими на важких суглинисто-лесових породах. В районі нижче м. Первомайська до с. Олександрівка Миколаївської області, переважають чорноземи мало та середньогумусні, важко та легкосуглинисті. В пониззі Південного Бугу вони переходять в чорноземи слабкосолонцюваті та каштанові ґрунти.
Рослинність та тваринний світ
Одним із основних чинників, від яких залежить гідрологічний режим басейну, нарівні з кліматичними, ґрунтово-геологічними і геоморфологічними є рослинний покрив. Рослинність кількісно та якісно перерозподіляє опади, що потрапляють на землю, і дуже змінює гідрологічний режим території.
Більша частина басейну Південного Бугу лежить в межах лісостепової зони і має досить багатий і різноманітний рослинний світ, що зумовлено передусім сприятливим кліматом, рельєфом та родючими ґрунтами. Природна рослинність посідає тут 12 % усієї площі. Із них 11 % припадає на ліси, близько 1 % на луки і 0,5 % — на болота.
Рослинність північно-західної частини басейну представлена молодими і середньовіковими широколистими лісами, які розташовані окремими ділянками. Найпоширенішими породами дерев є дуб, граб, ясен, клен, липа, в'яз, вільха. З кущів та чагарників можна зустріти ліщину, шипшину, жимолость, скумпію та інші.
На південь ліси поступово змінюються на лісостеп і степ, спочатку ковилово-різнотравний, а потім ковилово-типчаковий. Степова рослинність представлена засухостійкими бобово-злаковими різнотравними скупченнями — тимофіївкою, фіалкою, суницею, медункою, пирієм, волошкою, ковилою, кропивою та іншими. Загалом, лісистість басейну становить близько 7 %, заболоченість — 2 %. Орними землями зайнято близько 70 % території водозбору.
Усі ліси, розташовані в басейні, розподілені на дві групи. До першої групи входять зелені зони навколо міст, інших населених пунктів і промислових підприємств, ґрунтозахисні лісосмуги, водоохоронні прибережні захисні смуги, а також захисні лісові смуги уздовж залізниці та шосейних доріг.
До другої групи належать експлуатаційні ліси, де допускається рубка, але не більше річного приросту. Ліси першої групи посідають в басейні Південного Бугу 73 % загальної площі лісового фонду, ліси другої групи — 27 %.
На частинах басейну Південного Бугу, що вкриті орними землями котрі обробляються, вирощують культурні види рослин: пшеницю, цукрові буряки, кукурудзу, жито, горох, гречку, картоплю та інші.
Серед рослинного світу басейну, є низка ендемічних видів (рослини, котрі зустрічаються лише на даній території): волошка савранська, козельці великі й інші. Можна знайти і реліктові види: хвощ великий, бруслина мала, медунка м'яка та інші. Для їх збереження створюються нові заказники природно-заповідного фонду.
Водорості річки, представлено здебільшого, роголисником (куширем), який не має коріння та запилюється під водою, різухою морською, лепехою, рдесником, білим лататтям, занесеним до Червоної книги України, глечиками жовтими, ряскою й іншими. По берегах, та на мілинах, росте переважно очерет та рогіз.
Серед тварин, можна зустріти: річкову видру, ондатру, нутрію, раків, водяного вужа, черепаху, п'явку; основними мешканцями прибережних вод, є: норець, крижень, лиска, чирянка велика, крячок, бугайчик, очеретянка, мартин сріблястий, мартин жовтоногий, баклан, лунь очеретяний, сіра чапля, а також, лелеки, лебеді, чепура велика, мала біла чапля; основними видами риб, є: головень, бичок, тараня, карась, короп, плітка, краснопірка, щука, окунь, сонячний окунь, лящ, плоскирка, білий амур, товстолобик, сом, судак, а також злісний шкідник чебачок амурський. Навесні до Південного Бугу, на нерест з Чорного моря, заходить вид оселедців пузанок азовський, а восени може заходити кефаль-лобан, залежно від солоності води, інколи пониззя річки відвідують поодинокі дельфіни.
Цікаво, що на Бузі, наприклад, навпроти Костянтинівки, існують величезні, розтягнуті на сотні метрів, місця гніздування крячків річкових, які роблять плавучі гнізда просто на лататтях, і величезні коропи з цього користаються — з-під води розгойдують гнізда, яйця скочуються у воду, і рибини їх поїдають.
А баклан може добряче сполохати, наприклад рибалку, зненацька виринувши з-під човна, адже птах сягає більше 3 кілограмів ваги, метровий розмах крил та має майже чорний колір, до того ж він одразу з хлюпотом і з рибою у дзьобі починає злітати.
Може здатися неймовірним, але ще у 1970-80 роках у Південному Бузі та Дніпровсько-Бузькому лимані, була заборона на вилов бичка. Тепер (2020-і) це, напевно, найбільш розповсюджений у річці та лимані вид риб.
Клімат, метеорологічна та гідрологічна обстановка Клімат На утворення клімату басейну Південного Бугу дуже впливає циркуляція атмосфери, з якою пов'язані переміщення повітряних мас з Атлантики, Арктики і Середземномор'я.
У верхів'ї та в середній частині басейну, клімат помірно континентальний. Погодні умови південних районів перебувають під впливом Чорного моря і в нижній течії річки, повільно переходять до посушливих.
Значна протяжність території басейну з північного заходу на південний схід спричинює помітні відмінності в розподілі температури повітря. Середня річна температура повітря змінюється від 7,1 °C до 10,0 °C.