Чо́рне мо́ре (; , , , , , , ) — море між Європою та Західною Азією, по якому проходить водна межа між континентами. Сполучене протокою Босфор із Мармуровим морем. Площа 422 тис. км², найбільша глибина до 2 245 м (на південь від Ялти), солоність становить 17—18 ‰. Нижче глибини 150 м органічне життя відсутнє через надзвичайну кількість сірководню. В регіоні розвинено рибальство (ставрида, скумбрія, тюлька, кефаль, бички, шпрот, осетрові, камбала, хамса, судак, креветки). Чорне море — важливий район транспортних перевезень: зерно, залізна руда, металопрокат, боксити, непродовольчі товари особистого вжитку. Є одним з найбільших курортних регіонів Євразії.
Чорне море — внутрішнє континентальне море Атлантичного океану (пов'язане з ним через протоку Босфор, Мармурове море, протоку Дарданелли, Егейське та Середземне море), знаходиться між масивом Східної Європи на півночі, Малою Азією на півдні, Кавказом на сході і Балканським півостровом на заході. Чорне море омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії, Румунії.
Етимологія назви Чорне море мало в минулому різні назви. Стародавні греки називали його Понтом Аксинським ( — негостинне море), а згодом, після успішної колонізації його узбережжя, — Понтом Евксинським ( — гостинне море). Ним проходили важливі торгові шляхи, що зв'язували античні держави та племена Північного Причорномор'я з Південним Причорномор'ям і Середземномор'ям. Деякі античні письменники (Феокріт, Сенека, Лукіан) називали це море Скіфським.
З IX ст. в «Повісті временних літ», в арабських (Аль Масуді) та західних (Гельмольд) джерелах Чорне море називали Руським. У Київському літописі — Понтійським (або Понетським) морем. Пізніше також використовувалась назва Козацьке море.
З часом прищепилася у різних народів сучасна назва «Чорне море» (; ). Можливо, через чорний колір води на значній глибині, можливо завдяки його бурхливості, а можливо й через те, що розчинений у морській воді сірководень призводив до того, що днища суден, якорі та інші металеві предмети, занурені у воду, набували чорного кольору через окиснення. Сучасні сходознавці виводять назву від колірного позначення сторін світу у тюркських народів, де чорний позначав північ, а білий — захід. Звідси Ак Деніз () — Середземне море тюркськими мовамиЕ. Р. Тєнішев Источниковедение и история тюркских народов, 1978А. Н. Кононов Способы и термины определения стран света у тюркских народов, 1978.
Геологія
Історія геологічного розвитку
За геологічними і геофізичними даними в історії формування Чорного моря виділяють чотири протяжних етапи: Пізня юра — рання крейда Пізня крейда — еоцен олігоцен — міоцен пліоцен — антропоген
Історично (з погляду геології) Чорним морем вважають басейн, що залишився після колишнього середньоєвразійського моря Тетіди (Тетіс), яке існувало з кінця палеозойської ери до середини третинного періоду. В процесі альпійських горотвірних рухів, що відбувалися в треторяді, море Тетіди поділилося на низку басейнів. Одним з них був Понтус, що простягався від Молдови на заході до Аральського моря на сході. Наприкінці третинного періоду він відокремився від Каспійського моря і скоротився до обсягу теперішнього Чорного моря.
Впродовж льодовикової доби плейстоценської епохи рівень моря піднявся і мав кілька разів зв'язок з Середземним і Каспійським. У середньому плейстоцені на місці сучасного Чорного моря існував давньоевксинський басейн. Однак за польодовикового часу, площа його скоротилася, воно опріснилося (за рахунок танення льодовиків та слабкого випаровування через низькі температури) й понизилося нижче рівня океану. 6-8 тисяч років потому, утворилася Босфорська протока. Солоні води Середземного моря влилися до Чорного й наповнили його басейн. Вони знищили прісноводну фауну і на її місці виникла солоноводна фауна Середземного басейну. Внаслідок підвищення рівня, вода затопила нижчі частини річкових долин й утворила лимани.
Корисні копалини Природний газ. Запаси природного газу на Чорноморському шельфі у виключній економічній зоні України становлять близько 50 млрд м³Нефтегазовый бюллетень № 31 (181) (31.07-06.08.2017). Запаси природного газу на новому, відкритому у 2025 році, родовищі в Чорному морі поблизу узбережжя Туреччини оцінюються в 75 млрд м³У Чорному морі відкрито нове родовище газу вартістю $30 млрд: чому це погана новина для Росії. 17.05.2025, 22:52. Гідрат метану. Чорне море багате газогідратними родовищами (до 65–70 трлн м³), а в районі глибоководної Кримської частини моря запаси газогідратних родовищ складають понад 20 трлн м³. Зокрема, прогнозуються великі запаси гідрату метану в палеодельті ДніпраСкупчення газових гідратів у палеодельті Дніпра як об'єкт сейсмічних досліджень. Accumulations of gas hydrates in the Dnieper paleo-delta area as an object of seismic studies. Золото. Шельф Чорного моря має поклади тонкодисперсного золота. Його формування відбувається в межах різних теригенно-мінералогічних провінцій, і воно не пов'язане з єдиним джерелом надходження. Походження такого золота різногенетичне, а його розподіл у донних відкладах відзначається крайньою нерівномірністю. Найбільші концентрації спостерігаються в Дніпровському жолобі, в районі Тендрівської коси, в прибережних водах Жебріянської бухти, а також в районі острова ЗміїногоЗолото у Чорному морі — де заховано найбільше цінного металу. 21.09.2025, 17:25.
Морфологія
Чорне море має приблизно овальну форму, рівнобіжна вісь якої простягається на 1150 км, полуденникова (північ — південь) 580 км (найкоротша 142 морські милі або 263 км, бо з півночі в море глибоко врізається Кримський півострів — між мисом Сарич у Криму та мисом Керемпе у Туреччині). Водна поверхня Чорного моря має 420,3 тис. км², середня глибина — 1300 м, найбільша — 2245 м; об'єм води — 547,0 тис. км³.
Морське дно Дно моря складається з трьох неправильних співосередніх смуг: континентальної мілини (шельфу), континентального узбіччя (схилу) і дна морського басейну (чорноморська абісаль).
Континентальна мілина — це зовнішня прибережна смуга до менше ніж 200 м глибини, слабо нахилена вбік моря і прикрита третинними відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна, найширша на північний захід і біля Керченської протоки. Континентальний схил — це посередня смуга між континентальною мілиною та дном басейну. Воно позначене стрімким нахилом, кут якого коливається переважно в межах від 5° до 8°. На глибині приблизно 2000 м нахил різко зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня схилу зазвичай дуже нерівна, вкрита шаром глини, чорною зверху і ясно-сірою всередині. Забарвлює її сірчане залізо, відкладене у формі дуже дрібних зерен або тоненьких шпильок. Дно морського басейну охоплює близько третини морської площі. Це пласка й одноманітна рівнина з максимальною глибиною 2211 м.
Газопрояви з морського дна
Розрізняють кондуктивні (розсіяні) і конвективні (зосереджені) форми газових потоків з дна морів і океанів (Коболєв, 2016). Всі вони присутні у Чорному морі.
До розсіяних В. Коболєв зараховує метанові сипи. До зосереджених — газові факели, газові фонтани та грязьові вулкани. В осадовій товщі Чорноморського дна існують сотні грязевулканічних каналів та інших шляхів — тектонічних порушень, за якими потужні потоки глибинної вуглеводневої дегазації надходять до поверхні дна.
Берегова лінія
Узбережжя Узбережжя моря рівнинне. Єдиний виняток — це Кримський півострів, який видається далеко на південь, поділяючи море на західну та східну частини. Північно-західний берег Криму й південний берег континенту замикають єдину велику Каркінитську затоку. Інші кримські затоки: Каламітська на південному заході та Феодосійська на південному сході берега Криму.
Північно-західне узбережжя низьке й перетяте річками, найбільші з яких Дунай, Дністер, Буг і Дніпро. Дельта Дунаю низька та болотиста. На північ від неї аж до гирла Дніпра простягається стрімкий кліфовий берег Причорноморської низовини, порізаний балками і лиманами. Більші лимани (Дністра, Південного Буга, Дніпра) сполучені з морем гирлами; менші, що тратять воду внаслідок сильного випарування, закінчуються в замкнених солоних водоймищах. На схід від лиману Дніпра кліф поступово переходить у лагідно похилі піскові пляжі; на цьому відтинку узбережжя лежать найбільші острови-коси Чорного моря (Джарилгач, Тендра й ін.), що замикають більші чи менші затоки. Північно-західне узбережжя Криму низьке й багате на озера й лагуни. Південно-західне — пролягає прямовисно до гірських хребтів, воно частково затоплене й утворює мальовничий ріасовий берег. Південно-східний берег Криму пролягає рівнобіжно з горами, які круто спадають до моря; між горами та морем простягається вузька берегова смуга, дещо розширена при гирлах гірських річок. Східне узбережжя моря починається на півночі низьким та пласким берегом Таманського півострова; далі на південь воно гористе. Південне узбережжя від міста Зонгулдак до міста Батумі гористе, вздовж узбережжя тягнуться Понтійські гори (висоти 1700-3900 м). Узбережжя мало порізане, є лише дві великі затоки — Синопська та Самсунська. Південно-західне узбережжя від дельти Дунаю до протоки Босфор переважно рівнинне, починаючи від Варни і південніше паралельно узбережжю тягнуться невисокі гори (висоти до 600—700 м). Дельта Дунаю — низька заболочена рівнина. Поблизу дельти Дунеаю — багато озер-лиманів, південніше є декілька великих заток.
Основні миси Такіль, Чауда, Кіїк-Атлама, Меганом, Ай-Тодор, Сарич, Айя, Херсонес, Лукул, Євпаторійський, Тарханкут, Прибойний, Піщаний, Ланжерон, Великий Фонтан, Малий Фонтан (Україна), Сфинту-Георге, Тузла (Румунія), Шабла, Каліакра, Єміне, Маслен-Нос (Болгарія), Ігнеада, Пазарбаші, Керемпе, Інджебурун, Божтепе, Бафра, Джива, Ясун (Туреччина), Іскурія, Сухумі/Сухум, Піцунда (Грузія/Абхазія), Кадош, Дооб, Утриш, Залізний Ріг, Панагія (Росія).
Природні об'єкти Чорноморсько-Азовського басейну
Острови
Чорне море має декілька дрібних островів: Довгий, Березань навпроти лиману Дніпра і Зміїний проти дельти Дунаю. Декілька островів лежать у Бургаській затоці — острів Святий Іван, острів Святий Петро, острів Свята Анастасія (раніше Більшовик) і острів Святий Хома (в народі — Зміїний). Декілька островів лежать біля берегів Туреччини та Росії, є один острів-коса біля берегів Румунії.
Затоки Найбільші затоки:
Кримський півострів та інші
Клімат
Північна частина акваторії моря лежить у перехідній зоні від морської до континентальної області помірного кліматичного поясу, а південна — в середземноморській області субтропічного. На клімат Чорного моря великий вплив має його посередконтинентальне положення . На півночі панують помірні повітряні маси. Переважає західний перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, в холодну пору року шторми. На півдні влітку переважають тропічні повітряні маси. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів з відносно теплою дощовою зимою і ясним жарким літом. Чорноморське узбережжя Кавказу та південний берег Криму захищені горами від холодних північних вітрів, внаслідок чого мають м'який середземноморський клімат, а на південний схід від Туапсе — вологий субтропічний клімат.
Значний вплив на погоду над Чорним морем надає Атлантичний океан, над яким зароджується велика частина циклонів, що приносять на море погану погоду та бурі. На північно-східному узбережжі моря, особливо в районі Новоросійська, невисокі гори не є перешкодою для холодних північних повітряних мас, які, перевалюючись через них, обумовлюють сильний холодний вітер (бору), місцеві жителі називають його «норд-ост». Південно-західними вітрами зазвичай в чорноморський регіон приносяться теплі та достатньо вологі середземноморські повітряні маси. У літній час над морем знаходиться відріг Азорського антициклону. Як підсумок, для більшої частини території моря характерна тепла волога зима і спекотне сухе літо стаття «Чёрное море» у БСЭ .