«Тара́с Бу́льба» — повість письменника Миколи Гоголя, вперше опублікована в 1835 році у збірці «Миргород».
Сюжет повісті оповідає про Україну першої половини 17 століття, де українські запорозькі козаки воюють супроти поляків. Головний герой — козацький полковник Тарас Бульба.
Перша редакція повісті була опублікована у 1835 році; її літературознавці вважають українофільскою/проукраїнською. Друга редакція повісті була опублікована у 1842 році; її літературознавці вважають русофільською/проімперською (з елементами юдофобії, полонофобії та українофобії). Саме друга редакція повісті отримала позитивні оцінки російських літературних критиків, оскільки у другій редакції, на відміну від першої, присутнє прославляння російського царя, зображено запорізьких козаків як прихильників Росії та російськості, які палко бажають аби Україна «приєдналася» до Росії. На думку літературних критиків, повість Тарас Бульба є єдиним прозовим твором Гоголя, де він зробив ідеологію російського націоналізму невід'ємною частиною оповіді й зробив спробу створити російську націю з українського історичного матеріалу та етнічних особливостей.
Незважаючи на свою імперськість, повість Тарас Бульба стала популярною в Україні відразу по виходу, й починаючи з 1850-го року вийшло вже більше десяти повних україномовних перекладів повісті.
Крім того повість Тарас Бульба стала однією з найуспішніших прозових творів російської літератури, що надихнула як українських, так і іноземних митців на цілу плеяду різних похідних творів, включно з операми та оперетами, фільмами, серіалами, картинами та іншими мистецькими виробами.
Натхнення
Невідомо достеменно чи базується персонаж Тараса Бульби, головного протагоніста роману, на якійсь справжній історичній особі, чи він був повністю вигаданий Гоголем для твору.
Згідно з однією з версій натхненням для створення образу Тараса Бульби був його предок полковник Війська Запорозького Низового Остап Гоголь. У Остапа Гоголя було двоє синів приблизно одного віку, які навчалися у вищому навчальному закладі Львова й один з них (старший) загинув у 1671 році від рук жовнірів під час оборони Могилева, а інший невдовзі, в 1674 році перейшов на бік поляків, які перед тим вбили його братаТарас Чухліб. Козацький пращур Миколи Гоголя: гетьман від імені короля Речі Посполитої Євстафій Гоголь. Київ: Краєзнавство. № 1/2 (за 2009 рік) С.95-105.
Згідно з іншою теорією натхненням для створення образу Тараса Бульби був один з предків відомого українського дослідника Миклухи-Маклая — курінний отаман Війська Запорізького Низового Охрім Макуха. Дядько Миклухи-Маклая по батьковій лінії, який навчався і товаришував із Миколою Гоголем, міг зацікавити Гоголя родинними переказами про предків Миклухів-Маклаїв, й зокрема розказати про те, що у їхнього предка курінного отамана Війська Запорізького Низового Охріма Макухи було троє синів, Омелько, Назар і Хома, які воювали за визволення України з-під польської шляхти. Один з цих трьох синів Охріма Макухи, Назар, закохався у шляхетну польську панночку, перейшов на бік поляків і сховався в обложеній запорожцями фортеці. Зганьблені брати вирішили викрасти зрадника. Але на зворотному шляху натрапили на варту. Хома загинув у нерівному бою, а Омелькові з бранцем вдалося втекти. Курінний власноруч стратив сина-перевертняЯрослав Орос. Прототип Тараса Бульби. Київ: Українська культура № 3-4 (за 2005 рік). С. 26..
Згідно з іншою теорією натхненням для створення образу Тараса Бульби був одних з героїв українського епосу про запорозьких козаків які в певний час були союзниками поляків, як от Сава Чалий (козак, якого було страчено у 1741 році після служби полковником у приватній армії польського шляхтича, і чию страту наказав виконати його власний батько за зраду української ідеї), Павло Тетеря (гетьман Війська Запорозького, у різні роки провадив то антимосковську то антипольську політику; вмер від отруєння за загадкових обставин), Іван Барабаш (гетьман Війська Запорозького, у різні роки провадив то антимосковську то антипольську політику; за версією деяких істориків вбитий козаками за пропольську політику) тощо, про яких Гоголь мав знати з таких українських народних пісень як Про хитрість вжиту Богданом Хмельницьким супроти Барабаша, Про козака Саву, Пісня про Саву Чалого, Тетеря, Зрадник Тетеренко, Вбивство Тетеренка тощо, які якраз виходили друком у 1810-30-х роках окремими виданнями у кількох збірках різного авторства (й до збору україномовних пісень для деяких з тих збірок доклався й сам Гоголь). Зокрема мова йде про такі збірки україномовних пісень 1810-30-х років як Досвід збирання старовинних малоросійських пісень (рос. Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихъ пѣсней)Микола Цертелєв. Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихъ пѣсней. СПб: В типографіи Карла Крайя. 1819. 64 стор.: С. 37-40 , видану у 1819 році у Санкт-Петербурзі етнографістом-фольклористом Миколою Цертелєвим, Малоросійські пісні (рос. Малороссійскія пѣсни)Михайло Максимович. Малороссійскія пѣсни изданныя М. Максимовичемъ. Москва: Въ типографіи Августа Семена, при Императорской Медико-Хирург. Академіи. 1827. 234 стор.: С. 33 та Українські народні пісні (рос. Украинскія народныя пѣсни)Михайло Максимович. Украинскія народныя пѣсни, ч. 1. Москва: Въ Унив. Тип. 1834. 180 стор.: 90-94 , видані у 1827 та 1834 роках, відповідно, у Москві етнографістом-фольклористом Михайлом Максимовичем, Запорозька старезність (рос. Запорожская старина)Ізмаїл Срезневський. Запорожская старина, ч. 1: песни и думы о лицах и событиях до Богдана Хмельницкого. Харків: В Унив. Тип. 1833. 132 стор.: 42-53 , видану у 1833 році у Харкові етнографістом-фольклористом Ізмаїлом Срезневським, та Малоросійські та червоноруські народні думи й пісні (рос. Малороссійскія и червонорусскія народныя думы и пѣсни)Платон Лукашевич. Малороссійскія и червонорусскія народныя думы и пѣсни. Санктпетербург: В тип. Эдуарда Праца. 1836. 170 стор.: С. 35 , видану у 1836 році у Санкт-Петербурзі етнографістом-фольклористом Платоном ЛукашевичемПетро Кралюк. Таємний агент Микола Гоголь, або Про що розповідає «Тарас Бульба». Львів: Видавництво Старого Лева. 176 стор.: С. 20-21.
Сюжет (згідно з 2-ю ред. 1842 року)
До старого козацького полковника Тараса Бульби повертаються після випуску з Київської академії два його сини — Остап і Андрій.
Тарас Бульба вирішує відправити Остапа і Андрія на Запорозьку Січ, бажаючи навчити їх бойового мистецтва і зробити з них справжніх козаків. Тарас наступного ж дня після приїзду синів хоче їхати. Це викликає жаль у його дружини, яка дуже сумувала за своїми синами і змушена тепер з ними знову розпрощатись.
Дорогою до Січі Тарас згадує своє життя. Остап, старший син Тараса, має суворий і мужній характер, але не позбавлений природної доброти, а тому також сумує за матір'ю. Андрій, молодший син, також важко переживає прощання з матір'ю, але дорогою він згадує вродливу польку, яку він зустрів у Києві.
Січ зустрічає Тараса із синами розгульним життям. Остап і Андрій швидко стають своїми у компанії козаків. Однак Тарасові не подобається спокійне життя — він прагне навчити своїх синів бою, і для цього потрібно піти в похід проти турків або інших одвічних ворогів України. Він вирішує обрати нового кошового для Січі, оскільки попередній живе в мирі з ворогами. До козаків доходять новини, що поляки здійснюють наругу над українським населенням.
Незабаром козаки йдуть війною на Польщу. Остап і Андрій мужніють у боях, що подобається Тарасові. Козаки хочуть захопити Дубно, місто під владою поляків, однак поляки довго тримають оборону. Козаки беруть місто в облогу і чекають, коли в ньому почнеться голод.
В одну з темних ночей Андрія знаходить і будить татарка, служниця польки, в яку закоханий Андрій. Татарка каже, що панночка — в місті, вона побачила Андрія з міського валу і просить його допомогти їй. Андрій бере мішки з хлібом і по підземному ходу татарка веде його в місто. Зустріч з панночкою вирішує долю Андрія — він відрікається від батька, брата, козацтва і вітчизни заради коханої і переходить на сторону поляків.
Польські війська, прислані на підкріплення, проходять в місто повз п'яних козаків, перебивши багатьох, частину забравши в полон. Це ще більше розлючує козаків — вони продовжують облогу. Тарас дізнається про зраду Андрія від знайомого єврея на ім'я Янкель.
На додачу з Січі приходить новина, що за час відсутності основної сили татари напали на Січ і полонили козаків та захопили казну. Козацьке військо під Дубном ділиться надвоє — половина іде на допомогу товаришам, половина продовжує облогу.
Поляки дізнаються про послаблення у козацькому війську і кидають усі свої сили на них. На стороні поляків воює Андрій. Тарас Бульба наказує козакам заманити його до лісу і там, зустрівшись з Андрієм віч-на-віч, вбиває його. Останнє слово Андрія — ім'я прекрасної панночки. Поляки завдяки підкріпленню знищують запорожців. Остап потрапляє в полон, пораненого Тараса вивозять на Січ.
Видужавши, Тарас переконує єврея Янкеля таємно переправити його у Варшаву, щоб там він спробував викупити Остапа. Однак запізно — Остапа страчують на очах у батька.
Козаки збирають величезну армію і йдуть війною на Польщу. Найбільшу доблесть у боях проявляє полк Тараса Бульби. Розгромлений польський гетьман Потоцький присягається не нападати більше на козацькі землі. Козаки погоджуються на мир — усі, крім Тараса і його полку. Він каже, що поляки порушать клятву. Так і стається — поляки відновлюють сили і розбивають козаків.
Тарас продовжує з полком знищувати Польщу. Його оголошують в розшук і відправляють за ним погоню, взявши врешті-решт в облогу. Козаки прориваються через польські лави, але Тарас губить свою люльку і кидається її шукати. Цим користуються поляки — вони хапають Тараса. Бульба кричить своїм козакам тікати. Самого Тараса спалюють на вогні.
Сюжетні відмінності між 1-ю редакцією 1835 року та 2-ю редакцією 1842 року Друга редакція повісті 1842 року мала три нових розділи й загалом була значно довшою за першу редакцію повісті 1835 року й мала більше сюжетних деталей. Також багато сюжетних подій відбувались дещо інакше у другій редакції, особливо відрізняється фінал — в другій версії повісті Тараса спалюють, а першій — лише беруть у полон. У другій версії битви описані більш детально, ніж у першій.
Тарас Бульба у контексті російського антиукраїнського колоніально-імперіалістичного наративу
Друга версія Гоголівської повісті Тарас Бульба стала одним з ключових творів у контексті створення у 1800-х роках російського антиукраїнського колоніально-імперіалістичного наративного міту.